WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Структурно-функціональне взаємодоповнення складових Я-концепції людини - Реферат

Структурно-функціональне взаємодоповнення складових Я-концепції людини - Реферат

чесним щодо своїх достоїнств і вад, а образ Я має бути близькою копією справжнього Я. Тоді людина почуватиметься комфортно, спокійно, гідно, буде впевнена у власних силах і зможе самореалізуватися.
Водночас людина освоює оцінювальний смисл різних характеристик, властивих її Я-концепції. Самооцінка є цінністю, котру приписує індивід собі чи окремим своїм якостям. Вона може бути високою, середньою, низькою, адекватною, неадекватною, конфліктною. Самооцінка - непостійний параметр внутрішнього світу особи, оскільки вона змінюється залежно від обставин. Джерелом оцінювальних значень різних самоуявлень є соціокультурне середовище, у якому людина проживає. Відтак, друга складова Я-концепції (емоційно-оцінювальна) формується на основі оцінювальних суджень інших, усвідомлення вагомості результатів власної діяльності тощо. Водночас збереження узвичаєної самооцінки стає для людини потребою, порушення якої породжує афект неадекватності (негативний емоційний стан, що виникає у зв'язку з неуспіхом у діяльності).
У кожного з нас у дитячому віці можливості вибору ситуацій спілкування й, відповідно, критеріїв самоцінності вкрай звужені. Дитина спілкується переважно з батьками, котрі і є для неї основним джерелом суджень про неї, а батьків, як братів і сестер, не вибирають. Якщо вони відкрито і вимогливо люблять дитину, то вона від початку життєвого шляху має міцну основу для позитивної самооцінки. Якщо ж дитина відчуває батьківське неприйняття, відторгнення, зневажливе ставлення до себе, то пізніше їй буде важко уникнути розчарувань, зумовлених переважно негативною оцінкою родинного оточення, невтішними контактами з іншими близькими родичами. У дитинстві Я-концепція є найменш структурованою, а тому дуже пластичною. Монополія батьків на спілкування з дитиною, самосвідомість якої тільки-но починає пробуджуватися, призводить до того, що їхні настанови є вирішальним чинником формулювання змістових засад її Я-концепції.
Загалом самооцінка відображає ступінь розвитку в індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього, що належить до сфери його Я. Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості. Крім того, самооцінка виявляється в усвідомлених судженнях індивіда, у яких він прагне підтвердити свою непересічну значущість.
А ось поведінкова складова Я-концепції формується під діями когнітивної та емоційно-оцінювальної складових. Якщо в особи сформульовані позитивні Я-образ і Я-ставлення, то й поведінка її буде гуманною, адекватною, відкритою. Коли ж у її внутрішньому світі функціонує лише негативізм чи занижена самооцінка, то, вочевидь, поведінкова складова і вчинкові дії характеризуватимуться невпевненістю. Р. Бернс зауважує, що кожна складова Я-концепції людини (когнітивна, оцінювальна, поведінкова) утримує різні модальності, основними серед яких є: реальне Я - настановлення, пов'язані з тим, як індивід сприймає свої актуальні здібності, ролі, соціальний статус, тобто з його уявленнями про те, яким він є насправді; дзеркальне (соціальне) Я - настановлення, пов'язані з уявленнями індивіда про те, як і яким його бачать інші, найближче оточення; ідеальне Я - настановлення, пов'язані з уявленнями індивіда про те, яким би він хотів бути [1].
Ідеальне Я утворюється з цілого спектра уявлень, котрий відображає приховані прагнення індивіда. Ці уявлення почасти відірвані від реальності. К. Хорні довела, що велике розходження між реальним та ідеальним Я нерідко спричиняє депресію, викликану недосяжністю ідеалу. Відмова людини від нездійсненних прагнень, нав'язаних ідеальним Я, - дуже важливе полегшення, яке може надати психотерапевт. Г. Олпорт вважає, що ідеальне Я віддзеркалює цілі, котрі індивід пов'язує із своїм майбутнім.
Спілкування батьків з дитиною, самосвідомість якої лише починає пробуджуватися, обумовлює те, що їх настанови стають визначальним чинником формування Я-концепції. Тоді найкращі орієнтири для самооцінки та утвердження образу Я, закладені в дитинстві, підтримують її протягом усього життя. Навіть тоді, коли ніхто людині не зможе допомогти, вона сама виручить себе у будь-якій скруті. Отже, спілкування з батьками - головне джерело суджень дитини про себе: якщо вони люблять свого нащадка, то тим самим створюють міцну основу для його позитивної Я-концепції. Якщо ж, навпаки, з боку батьків дитина відчуває лише неприйняття, відчуження, то їй буде важко уникнути у майбутньому розчарувань, пов'язаних з негативною дією концептуального Я.
Кожен суб'єкт прагне, щоби його Я-концепція була гармонійною, тобто щоб збалансовано функціонували Я-образ (набір пізнавальних самоуявлень), який втілюється у когнітивну складову, Я-ставлення - у емоційно-оцінювальну і Я-вчинок - у поведінкову. Але проблеми буденного життя спричиняють інколи дисгармонію у внутрішньому світі індивіда. Тому суперечливість уявлень, почуттів чи ідей породжує психологічний дискомфорт. Цей стан Л. Фестінгер називає когнітивним дисонансом. Щоб досягнути внутрішнього балансу (наприклад, узгодити рівень самооцінки із своєю поведінкою), особа готова вдатися до різних дій, які б сприяли відновленню втраченої рівноваги. Адже людина є цілісною системою, перед якою постає завдання домогтися не тільки гармонії з оточенням, а й самоузгодження. Коли суб'єкт усуває дисонанс (суперечність), то захищає своє Я і зберігає позитивне самоуявлення. Але й він не може жити лише одним консонансом, тобто ілюзійною внутрішньою гармонією, не звертаючи уваги на об'єктивну реальність. Іншими словами, такий стан свідомості протилежний когнітивному дисонансу.
Я-концепція як центральна ланка самосвідомості людини характеризує не тільки особливості самобачення, а й потенційного діяння, вчинкового проживання і творення найближчого соціуму та власного Я. Вона може бути позитивною і негативною, суперечливою і гармонійною чи ефективною, складною і простою тощо. Відтак, цей складний феномен внутрішнього світу людини розширює або обмежує вчинкове поле її самореалізації.
Водночас позитивній Я-концепції, на думку Р. Бернса, сутнісно притаманні такі ознаки: переконаність в імпонуванні іншимлюдям, упевненість у здатності до того чи іншого виду діяльності і наявність почуття власної вартісності. І, навпаки, синонімами опису негативної Я-концепції є внутрішнє неприйняття себе, відчуття меншовартості. Такі основні характеристики набуваються тільки в процесі міжособистісної взаємодії в адекватному соціокультурному оточенні.
Відзначимо, що онтогенез, соціалізація особи і творення нею складових своєї Я-концепції формуються у відповідних організаціях (наприклад, школа, ВНЗ тощо). Адже кожний індивід функціонує в них природно, а саме через принципи свого буття та закони, створені цими організаціями. Тому позитивне становлення Я-концепції людини відбувається у взаємодії і за законами складових "організаційного клімату: інформаційного, ділового" [4], психосмислового, самосенсового різновидів "обміну, соціально-психологічного простору-часу, полімотивації взаємин" [4]. Тому проаналізуємо структуру Я-концепції в освітньому модульно-розвивальному інноваційному процесі, що охоплює динамічні властивості організаційного клімату та його параметри (схема).
Розгортання складових Я-концепції за модульно-розвивального навчання відбувається за допомогою: 1) інноваційних періодів освітнього циклу (інформаційно-пізнавальний, нормативно-регуляційний, ціннісно-естетичний, духовний), 2) послідовності психомистецьких технологій безперервної розвивальної взаємодії у класі чи аудиторії (проблемно-ситуаційна - здобуття суб'єктом знань, регуляційна - нормування особистістю знань і вмінь, ціннісно-естетична - поширення індивідуальністю здобутого культурного досвіду, спонтанно-духовна - самореалізація універсуму), 3) механізмів перебігу вчинку (ситуація -
Loading...

 
 

Цікаве