WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Стратегії подолання психічної травми - Реферат

Стратегії подолання психічної травми - Реферат

Цей патерн містить схему "Я", схеми значимих інших і схему світу (світогляд). Поки активовані, травматично змінені схеми не інтегровані до складу старих, що лишилися без порушень, вони породжують вище перелічені феномени. Тому для зниження гостроти переживання починають діяти процеси психічного захисту і когнітивного контролю (наприклад, у формі уникнення, заперечення, емоційної глухоти), що, обумовлюючи "терапевтичний" ефект, значно ускладнюють подолання травми.
Другий етап - афективно-мотиваційний. Він триває, як правило, кілька місяців. Для нього характерні яскраво виражені афективні переживання, спогади про психотравмуючу подію, про час, що їй передував. Під час цих спогадів відбувається перетворення психічних (ціннісних) змістів та перерозподіляються психічні спонуки. Досвід травми і життєві події, пов'язані з ним, відтворюються особистістю в цей період крізь призму мотиваційно-ціннісної ієрархії, і саме це обумовлює психічну діяльність переживання. Вважається, що цей період йде за когнітивним, однак, на думку М. Магомед-Емінова, яку ми переважно поділяємо, афективно-мотиваційний етап переживання не йде услід за когнітивним, а передує йому. Адже актуалізація "мотивації самозбереження", тобто "складного процесу ініціації, опосередкованого мотиваційною оцінкою ситуації, або мотиваційною аперцепцією" [ 9, с. 121], відбувається ще до початку її когнітивної оцінки, безпосередньо в ситуації травми. Саме мотивація самозбереження енергетизує динамічну функцію підтримки цілісності особистості в момент травми та її розвитку в наступний період. Важливими її складовими є збереження самоповаги, статусу, фізичної цілісності, самого себе, своїх ідеалів.
Цього не відбувається при порушенні роботи мотиваційних структур, зокрема при дефіциті мотивації. А він тісно пов'язаний з дефіцитом регулятивних ресурсів особистості, що спричиняє виникнення так званої "мотивації уникнення", яка включає механізми неконструктивноого (несвідомого) психологічного захисту. В результаті блокується здатність прогнозувати вірогідність, розриваються психологічні зв'язки між минулим, сьогоденням і майбутнім, відбувається роздроблення життєвого шляху особистості.
Третій етап - антиципаційний. На цьому етапі, у випадку адекватної діяльності переживання на попередніх етапах, можуть формуватися своєрідні альтернативи й актуалізуватися когнітивні ресурси особистості, що допомагають активізувати механізми психологічної компенсації. Цього не відбувається в тому випадку, коли особливості антиципації не дозволяють особистості виконати необхідну внутрішню роботу, спрямовану на те, щоб упоратися з травмуючими переживаннями. В результаті вибору першого шляху поступово знижується гострота афективної симптоматики, розпочинається психічне відновлення особистості. Якщо ж обирається другий шлях, то з'являється психопатологічна або соматична симптоматика.
В. Менделевич вважає, що специфіка роботи механізмів антиципації особистості добре помітна вже на когнітивному етапі: люди з так званою "антиципаційною неспроможністю" у цей період піддаються набагато більшому ризику виникнення когнітивних порушень і збоїв у своєму розвитку. Чи варто говорити, що й у процесі наступного переживання травми адекватна когнітивна перебудова виявиться їм не під силу.
Четвертий етап - поведінковий. Завдання особистості в цей період - обрати стратегію поведінки в умовах травматичної зміни життєвої ситуації. На цьому етапі виробляються специфічні способи психологічної компенсації та включаються механізми самокорекції. У випадку їх неадекватності можлива поява як психосоматичних, так і психосоціальних порушень. До неадекватних стратегій поведінки належить, насамперед, виникнення типових невротичних реакцій і захисних механізмів дій - невротичних ритуалів, обмежувальних форм поведінки. Однією з таких деструктивних стратегій подолання є "лімітування поведінкової активності". Головною характеристикою поведінки людини, що використовує її для подолання травми, стає стереотипність дій і вчинків, їх регламентованість, шаблонність, схематичність. Концепція "Я" і картина світу в цей період стають ригідними, жорстко фіксованими. Кожне життєве явище, подія здобувають раз і назавжди задану цінність і значимість, при цьому схематизується і тип реагування на них.
Украй руйнівною для розвитку людини є і так звана атитюдна стратегія. Вона припускає не тільки її неспроможність, але й небажання розпочинати будь-які конструктивні дії для нормалізації свого психологічного статусу. При використанні цієї стратегії перед особистістю відкривається широке поле для подолання травми за допомогою різних форм девіантної поведінки.
Як відзначалося вище, в основі неадекватних стратегій долаючої поведінки лежить дефіцит мотивації, що виражається насамперед у дефіциті ресурсів, необхідних для актуалізації "внутрішньої активності особистості, тобто процесів саморегуляції, спрямованих на оволодіння психотравмуючими переживаннями, усвідомлення та переробку негативних смислів, трансформацію смислових утворень особистості і пошук нових життєвих смислів, здатних внести позитивну орієнтацію в майбутнє" [10, с. 64].
В результаті дефіциту внутрішньої активності адекватна діяльність переживання, що призводить до перетворення ціннісно-смислових змістів, активізації свідомості, перерозподілу психічних спонук і подолання травми, виявляється вкрай утрудненою, тому в дію включаються механізми неадекватного психологічного захисту, що регулюють негативні травматичні переживання на неусвідомлюваному рівні.
Роль захисних механізмів психіки в переживанні травми, у подоланні її, а також у виникненні проблем розвитку та функціонування посттравматичної особистості, є досить вагомою.
У дослідженнях, в яких порушуються питання психологічних захистів, можна помітити тенденцію до розподілу їх на дві умовні категорії: "конструктивні" (адекватні), які виводять людину на шлях психічного здоров'я та позитивного розвитку, і "неконструктивні" (неадекватні, або "неналагоджені" - у термінах С. Лафи [8], і "незрілі", "примітивні" - у термінах О. Соколової та С. Ільїної [12; 5]), які ускладнюють розвиток, породжують порушення і проблеми.
Для першої групи (конструктивних захистів) характерна пріоритетна роль свідомості у здійсненні регулятивної діяльності. При цьому людина робить активні свідомі зусилля для переробки травматичного досвіду і пошуку нових смислів, спроможних обумовити позитивну орієнтацію в майбутнє. Для другої групи (неконструктивних захистів) характерна переважаюча активність несвідомих процесів. Знижуючи тимчасово душевний біль, вони обумовлюють викривлення картини травми, відтак утруднюють, а то й роблять неможливим її подолання.
Аналіз наукової літератури з проблем психічного захисту особистості [2; 5; 6; 8; 9; 10; 12; 14; 16; 17] дозволяє структурувати їх у вигляді так званої ієрархічної піраміди захисних механізмів психіки (з вершиноюу вигляді шару конструктивних захистів та основою у вигляді найменш конструктивних (примітивних):
1. Конструктивні (свідомі) психічні захисти.
2.
Loading...

 
 

Цікаве