WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Становлення соціальної держави в сучасній Росії - Реферат

Становлення соціальної держави в сучасній Росії - Реферат


Реферат на тему:
Становлення соціальної держави в сучасній Росії
Соціальна держава - це держава, що прагне забезпечити кожному громадянинові гідні умови існування, соціальну захищеність, участь в управлінні виробництвом і суспільством, а в ідеалі гарантує приблизно однакові життєві шанси, можливості для самореалізації особистості в суспільстві. Соціальна держава є продуктом тривалого й суперечливого розвитку і взаємодії суспільства і владних структур.
В історичному аспекті соціальній державі передують громадянське суспільство і правова держава. Якщо взяти, наприклад, Німеччину, то лише в ХІХ столітті в цій країні формальні гарантії рівності стали доповнюватися матеріальними гарантіями соціальної захищеності громадян. Про це свідчать ухвалені 1883 року два закони - "Про страхування від нещасних випадків на виробництві" і "Про обов'язкове державне страхування на випадок хвороби". ХХ століття - це тріумф соціальної держави в таких країнах, як Швеція, США, Велика Британія, Франція та деякі інші.
Конституція Російської Федерації у ст. 7 визначає статус держави як соціальної, "політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток кожної людини", а також гарантії на працю, охорону здоров'я, соціальну захищеність літніх людей, інвалідів, сімей. Однак кризовий стан соціальної сфери і російського суспільства в цілому змушують замислюватися над відносинами між суспільством і державою.
Мета цієї статті - виявити проблеми становлення соціальної держави в сучасній Росії.
Соціальна політика, її ефективність і дієвість є головними показниками соціальності держави. Російське "соціальне дно" сьогодні - це понад 14 мільйонів чоловік (4 мільйони бомжів, 3 мільйони жебраків, 4 мільйони безпритульних дітей, 600 тисяч дітей-сиріт, 3 мільйони повій) [1]. В країні мають роботу тільки 46 % працездатних громадян, а недоодержують необхідних продуктів харчування приблизно 40 %. Страшною лишається соціальна диференціація: третина всіх доходів країни потрапляє до кишень нуворишів [2].
В цих умовах зростає роль держави як регулятора соціальних відносин. Держава проводить політику вирівнювання доходів, здійснює формування бюджету, визначає статті і величину соціальних витрат. Як правило, соціальні витрати спрямовуються на соціальне забезпечення, допомогу безробітним, пенсії, на охорону здоров'я та освіту.
Важливо підкреслити, що соціальну політику здійснюють владні структури і політичні сили, що стоять за ними, шляхом використання всього суспільного потенціалу і, в першу чергу, фінансово-економічного. Це передбачає втручання держави у сферу ринкової економіки (збирання податків, встановлення цін на предмети першої необхідності, визначення мінімальної ставки заробітної платні), вплив на діяльність соціальних інститутів (наприклад, засобів масової інформації, громадські організації) з метою їх контролю і соціального орієнтування, що дозволяє вирішувати соціальні завдання.
Показники ефективності соціальної політики ґрунтуються як на оцінці її громадянами, так і на об'єктивному стані соціальної сфери. За даними соціологічних опитувань населення 1994 року, лише 3 % респондентів відповіли: "Мої інтереси досить захищені". 1995 року таких уже було 1 %, 1997 року - 5 %. Відтак зрозуміло, що більшість росіян не почуваються захищеними [3]. Соціальні наслідки бідності - декваліфікація, депрофесіоналізація, погіршення здоров'я, особливо молодого покоління, що призводить до зростання соціальної патології, маргіналізації частини населення. Показники незахищеності населення - зростання соціальних проблем молоді, злочинність, убогість системи освіти, охорони здоров'я, культури. Результат - посилення природного зменшення населення. За оцінками демографів ООН, до 2050 року чисельність населення Росії скоротиться удвічі. Якщо зараз в країні проживає 143 мільйони чоловік, то до 2050 року налічуватиметься всього 70 мільйонів [4].
Якщо переважна більшість людей не почувається захищеною, якщо зростає невдоволення і протест, то це означає, що ні держава, ні суспільство не можуть забезпечити безпеку, стабільність та умови для стійкого розвитку. Отже, навіч протистояння і відчуження суспільства і держави від індивідів. Причини цього протиріччя обумовлюються специфікою російської держави, станом суспільства перехідного періоду та недосконалістю відносин між державою і суспільством.
Природа держави вторинна стосовно суспільства. Суспільство підписує з державою "суспільний договір", згідно з яким делегує їй частину своїх прав та зобов'язується виконувати закони, що забезпечують порядок і захист від хаосу. Суспільство підпорядковує роботу державного апарату служінню інтересам громадян, встановлюючи однакову міру свободи і справедливості для кожного - тобто верховенство закону. Однак захист прав і свобод громадян може забезпечуватися тільки за умови поділу влади, що є головною ознакою правової держави.
Теоретичні основи правової держави, як відомо, сформулювали ще у ХVIII столітті англійські і французькі мислителі Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та інші. Теорія соціальної держави, як узагальнення й осмислення соціальної політики і практики європейських держав, оформилася лише після Другої світової війни. Так, один з авторів концепції соціальної держави (соціального ринкового господарства) А. Мюллер-Армак визначає сутність соціальної держави в такий спосіб: це "ідея політичного порядкування, метою якого є поєднання суспільства, побудованого на конкуренції, приватній ініціативі, із соціальним прогресом, забезпеченим саме продуктивністю ринкової економіки. Тільки на основі ринкового порядку може утворитися різноманіття і всеосяжна система соціального захисту" [5].
Отже, основою соціальної держави є, насамперед, високорозвинена економіка, заснована на різних формах власності. Потім - сформоване громадянське суспільство, під яким розуміється сукупність рівноправних і автономних особистостей, недержавних організацій, об'єднань, у рамках яких здійснюється задоволення колективних і приватних потреб та інтересів, самореалізація громадян. І ще обов'язкова умова існування соціальної держави - духовно-моральний потенціал суспільства, що виражається в ідеї самоцінності
Loading...

 
 

Цікаве