WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Специфіка соціокультурного впливу як особливої форми діяння - Реферат

Специфіка соціокультурного впливу як особливої форми діяння - Реферат


Реферат на тему:
Специфіка соціокультурного впливу як особливої форми діяння
Дослідження феномена діяння (з наголосом на і) однієї особистості на іншу, здійснюваного в певних соціокультурних умовах, а також самої особистості - суб'єкта діяння є однією з найактуальніших проблем соціальної психології. Такі філософи, культурологи і психологи, як М. Вебер, С. Московичі, К. Юнг, Е. Нойманн, А. Маслоу та інші, поділяють думку, що цілісність і розвиток соціуму діяння, конструктивне подолання ним кризових етапів, забезпечуються активністю неординарних індивідів, що об'єднують навколо себе послідовників та однодумців. Ці індивіди - лідери, вчителі, інтелектуали, творці - встановлюють і реалізують культурні канони соціуму, й тим самим здійснюють особистісний вплив на значні маси людей, що складають єдину соціальну групу, спрямовують їх уявлення, мислення, вчинки. Вони активно обумовлюють хід соціальних процесів в групах різного масштабу.
Тема особливо ефективних форм соціокультурного діяння, що проникають в особистість адресата, має значну соціальну та наукову актуальність, яка ще очевидніша на фоні їх недостатньої вивченості у вітчизняній соціальній психології та психології особистості. Відтак проблема вивчення таких діянь є дуже важливою. Ми схильні вважати, що діяння, які справляють глибокий вплив на адресата, викликаючи в ньому тривалі й масштабні ефекти, зокрема, такі, що спонукають такого адресата до продукування нових соціально цінних культурних змістів, необхідно вивчати в межах поняття "вплив" (рос. "влияние").
Інтерпретація впливу як особливої форми діяння заснована на виокремленні його "специфічних ефектів". Тут необхідно зазначити, що в сучасних соціальних і психологічних дослідженнях досить рідко розрізнюють форми діяння за цією ознакою. Тому часто або "вплив" не виокремлюють серед інших форм діяння особистості на іншу особистість, або ототожнюють з діянням у цілому. У зв'язку з цим розглянемо докладніше найтиповіші погляди на вплив, підкреслимо найважливіші для нас моменти і обґрунтуємо свій підхід до інтерпретації цієї форми діяння, підкресливши його соціокультурну природу.
У класичній роботі Ф. Зимбардо і М. Ляйппе "Соціальний вплив" [1] досліджено такі кореляти соціальних діянь, як переконання, поступливість, конформність, підпорядкування авторитету, дисонанс, самоатрибуція, соціальне навчання, обумовлювання, забобони, невербальна комунікація і підпорогове навіювання. Перераховані різнорідні феномени, віднесені в дослідженні до способів, технік, ефектів впливу, вказують на те, що автори не використали строгі теоретичні критерії категоризації форм діяння, і що в розумінні впливу вони виходять, переважно, з його ситуаційних форм, які не ведуть до глибоко особистісних результатів для адресата. Соціальний вплив особистості описано так: "Внесення змін у те, як інша людина поводиться, почуває себе чи думає про щось" [1, с. 54].
Незважаючи на широту цього визначення, воно, за концепцією авторів, відсилає до тих ефектів діяння суб'єкта на адресата, що зазвичай пояснюють у термінах поведінкової психології, і які не пов'язані з істотними особистісними змінами адресата. Це стосується також досліджень Ф. Зимардо і С. Мілграма, присвячених властивостям конформізму та підпорядкування, яких особистість набуває під діянням інших. У них йдеться про "внутрішні надбання" особистості в результаті діяння іншого, акцент поставлено не на них, а на техніці маніпуляції поведінкою, яка, до того ж, не призводить до позитивних ефектів для адресата.
Праць, присвячених соціальному діянню з довготривалими особистісними ефектами, обмаль у західній психологічній науці. При дослідженні впливу західна психологічна традиція ототожнює його з соціальним діянням взагалі, а феномени зовнішнього примусу і набуття особистістю-адресатом короткочасної чи тривалої залежності від особистості-суб'єкта розглядають як головні ознаки впливу.
Для вітчизняної психології впливу, в цілому, властива така сама тенденція: недостатня кількість досліджень, які здійснюють комплексне моделювання феномена на основі його змістових аспектів, ефектів для адресата, особистісних передумов впливу з боку суб'єкта. Досліджують здебільшого "соціально-психологічні механізми впливу" [2], ототожнені із впливом: прохання, переконання, самопросування, навіювання, зараження, примушення, критика, маніпуляція [4 - 6]. При цьому частково змішуються проблеми психології влади та психології впливу. Не побудовано також психологічної ієрархії форм діяння.
Проте у вітчизняній психології сформульовано низку важливих положень про вплив. Зокрема, у працях О. Сидоренка введено поняття "конструктивний вплив". На думку автора, він має відповідати трьом базовим критеріям: 1) не руйнувати особистість і відносини тих людей, які беруть участь у впливі; 2) бути психологічно грамотним, коректним; 3) задовольняти потреби обох сторін [3]. Коректність трактується як необхідність враховувати психологічні особливості адресата і ситуації впливу, а також застосовувати "правильні" [4, с. 23], тобто гуманні, психологічні засоби впливу. Конструктивний вплив є спрямованим, коректним діянням суб'єкта, що не руйнує особистості адресата, а сприяє підвищенню його особистісного статусу. Зрозуміло, що конструктивний вплив повинен призводити до позитивних ефектів для об'єкта, однак тут передбачено наявність деструктивного впливу, що може мати негативний ефект для адресата. Таким чином, вплив є амбівалентним за своєю природою, і тривалі особистісні ефекти можуть бути однаково позитивними і негативними для адресата.
У дослідженнях В. Татенка феномен впливу розглянуто з онтологічної точки зору і визначається стосовно істинно людської форми існування як спосіб суб'єктно-вчинкового діяння на іншого, як особливу дію, що породжує подію буття [2]. Автор підкреслює принципову важливість події впливу для його адресата, який саме у впливі може одержати можливість знайти свою автентичність чи можливість буття-собою.
Значний інтерес становлять дослідження Г. Ковальова. У його працях виділено три основні типи психологічних діянь чи впливів (автор також ототожнює ці два феномени): 1) імперативний, 2) маніпулятивний, 3) розвиваючий. Перші два типи самоочевидні. Відтак автор найбільше уваги звертає на третій, який розглядає як найефективніший, називаючи його "суб'єкт-суб'єктним". Розвиваючий вплив грунтується на створенні умов, за яких обидва учасники процесу перебувають в рівноправних та відкритих взаєминах, де об'єкт впливу одержує статус суб'єкта у ситуації впливу і право прийняти чи ні діяння. Г. Ковальов вказує на діалогічний характер взаємодії, її відкритість, що "є головною умовою для реалізації розвиваючої стратегії психологічного діяння, створює оптимальний фон для процесів само-розвитку, само-розкриття, само-реалізації" [7, с. 17].
Принциповою для розуміння природи впливу є концептуальна модель хронотопа, розроблена польським дослідником Я. Рейковським та використана Г. Ковальовим. Вонапобудована на положенні когнітивної психології, відповідно до якого інформація, що діє на свідомість індивіда, підлягає інтерпретації відповідно до структури інтелекту, особливостей когнітивного простору і динаміки життя цього індивіда. Чим менша психологічна дистанція між інформацією, що діє, та структурою когнітивних значень індивіда - об'єкта, тим більшою значністю, цінністю, а, отже, й більшим потенціалом діяння на нього вона володіє. Таким чином, Г. Ковальов вказує, що розвиваюче діяння засноване на трансляції особистісного змісту суб'єкта - певної інформації - об'єкту. Саме внесення певного особистісного змісту можна ототожнити з фактом розвиваючого діяння.
Тобто, масштаб, глибина і тривалість психологічних змін у випадку розвиваючого діяння на об'єкт визначаються особистісною здатністю діючого суб'єкта трансформувати центральні психічні утворення об'єкта діяння, або тим,
Loading...

 
 

Цікаве