WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Соціально-психологічні механізми політичної свідомості виборців - Реферат

Соціально-психологічні механізми політичної свідомості виборців - Реферат

розвідки проблеми розпочалися лише із середини 90-х років, слід відзначити, що усі вони мають під собою ґрунтовний методологічний фундамент у вигляді попередніх доробок українських і російських психологів. Так, комплексною теорією дослідження психологічних мотивів соціальної взаємодії потрібно вважати теорію настановлень Д. Узнадзе, продовжувану А. Надірашвілі, А. Асмоловим, В. Ядовим та іншими [18]. Згідно з цією теорією, настановлення (у тому числі й політичні) визначаються як цілісно-особистісні стани готовності, схильності людини до певних дій, як "цілісні відображення, на ґрунті яких, залежно від умов, може виникнути або споглядальне, або дійове відображення" [12]. У теорії настановлень було виділено кілька системотвірних психологічних механізмів, що опосередковують соціальну взаємодію, а саме: селекції, фільтрації, сенсибілізації, придушення, раціоналізації тощо [4; 18]. Таким чином, самі психологічні настановлення варто, у цьому контексті, розуміти насамперед як диспозицію певних психологічних механізмів, що регулюють діяльність відповідно до заданої мотивами спрямованості.
Новітні дослідження в межах української та російської соціальної психології підтверджують ключову роль уже вивчених соціально-психологічних механізмів електоральної поведінки в умовах пострадянської багатопартійності та доводять існування новихсуб'єктивних і об'єктивних факторів, що зумовлюють електоральну активність або байдужість вітчизняного електорату. Слід зазначити, що переважна більшість дослідників зосереджує увагу насамперед на особистості політичного лідера, тим самим, вочевидь, повертаючись до теорії партійної ідентифікації та концепції харизматичного лідера М. Вебера. Так, деякі науковці тлумачать ставлення виборця до кандидата як ідентифікацію з політиком або партією, що надалі підкріплюється механізмами політичної раціоналізації, які "генеруються" на підтримку першого судження.
Інші дослідники розглядають глибинніші регулятори поведінки особистості в політиці. Так, у концепції Д. Леонтьєва процес "вибирання" (у тому числі й об'єкта голосування) розглядається як селекція особистісно значущих альтернатив, що належать до категорії особистісного смислу індивіда. Відповідно до цього, вибір, як реалізація особистісного смислу, реалізується за посередництвом двох психологічних механізмів: емоційної індикації (емоційного забарвлення об'єкта вибору) і трансформації образу (стійких особливостей структурування особистістю цілісної картини світу) [12].
В. Казміренко виділяє чотири типи характеру політичного вибору особистості: раціональний вибір як очікувана цінність можливих варіантів вибору, розумовий вибір як розуміння наслідків та перспектив вибору, інтуїтивний вибір із недостатнім ступенем усвідомлюваності цілей та наслідків вибору та емоційний вибір як опора на ті емоційні стани, що супроводжують процес вибору [10]. Очевидно, що під час усвідомлювання та здійснення кожного з цих типів політичного вибору активізуються й відповідні соціально-психологічні механізми свідомості виборців.
Серед головних психологічних механізмів соціальної взаємодії Г. Андреєва розглядає механізми категоризації, завдяки яким будь-яка нова інформація класифікується - порівнюється з наявною суб'єктивною системою когнітивних конструктів і буквально "підводиться під уже існуючі стереотипи". На основі категоризації об'єктів політичного вибору згодом відбувається ідентифікація суб'єкта з можливими об'єктами власного вибору [4].
Г. Голосов вважає соціологічні та соціально-психологічні теорії електоральної поведінки найбільш дієздатними теоріями, що пояснюють механізми поведінки громадян у вітчизняній політиці. Відтак увага дослідника зосереджується, головним чином, на механізмах політичної ідентифікації і приєднання до більшості [7]. Провідна роль цих механізмів, як зазначалося, полягає у формуванні політичного "Я-образу" суб'єкта і бажаного "Ми-образу" шляхом ідентифікації із значущим політиком чи кандидатом.
Політичний психолог О. Лабковська аналізує роль зовнішньої та внутрішньої мотивації в процесі політичної активності виборців. У контексті внутрішньої мотивації авторка аналізує політичну ідентифікацію, активність, віру громадян тощо. Під зовнішньою мотивацією дослідниця розглядає вплив політичної реклами, діяльність "продуцентів соціального впливу", ефект приєднання до більшості та законодавче регулювання виборів. Значущими регуляторами політичної поведінки індивіда авторка вважає також механізми стереотипізації і раціоналізації [11]. Зауважимо, що основна роль цих механізмів відводиться захистові "Я-образу" виборців.
У дослідженнях останніх років робляться спроби простежити механізми взаємодії політиків чи кандидатів і виборців у межах когнітивних схем "простору", "ринку", "змагання", "гри" тощо. Очевидно, що такий підхід вимагає розширення традиційного розуміння соціально-психологічних механізмів політичної свідомості суб'єктів інтеракції. Так, відомий російський політолог М. Ільїн наполягає на існуванні кількох "шарів" моделі політичної взаємодії. Перший (верхній) рівень складається з настановлень та орієнтацій громадян; другий рівень являє собою ідейно-політичні позиції акторів-посередників (партій, виборчих об'єднань тощо); третій рівень складається з диспозицій акторів щодо владних відносин. Така трикомпонентна диспозиційна модель поведінки індивіда в політиці фактично кладе в її основу значущі рефлексивні соціальні регулятори.
Є. Мелешкіна вважає, що політичний простір, ця складна соціально-психологічна категорія, має розглядатися як місце концентрації пропозицій політиків (у вигляді політичних диспозицій та ідентичностей) і попиту виборців (як сукупності політичних настановлень і уподобань) [13]. Як видно, провідна роль у здійсненні політичного вибору суб'єкта тут також відводиться механізмам рефлексії.
У теорії політичної комунікації О. Малаканової виділяються когнітивні схеми свідомості виборців, що діляться на два основні типи: "схема Я" та "схема Іншого". За допомогою таких рефлексивних схем відбуваються, на думку дослідниці, процеси категоризації, порівняння та ідентифікації громадян з об'єктами вибору. Такий процес, як вважає авторка, здійснюється паралельно з побудовою виборцями суб'єктивного образу бажаного політика.
Експектаційна теорія електоральної поведінки С. Баранова детермінує політичний вибір особистості структурою психологічних очікувань громадян, що поділяються на довготривалі (стратегічні), середньострокові (від 2 - 3 до 20 - 30 років) та короткочасні. Залежно від ситуації, кожний із цих мотивів може відіграти вирішальну роль у процесі голосування. Припускаємо, що ключова роль у
Loading...

 
 

Цікаве