WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Соціально-психологічні механізми політичної свідомості виборців - Реферат

Соціально-психологічні механізми політичної свідомості виборців - Реферат


Реферат на тему:
Соціально-психологічні механізми політичної свідомості виборців.
Дослідження соціально-психологічних механізмів свідомості виборців є одним із найважливіших об'єктів досліджень сучасної політичної психології. Загалом під механізмами свідомості більшість вчених розуміє, насамперед, механізми активності, вибору, поведінки громадян у політиці тощо. В сучасній політичній психології усталилися і співіснують три основні теоретико-методологічні підходи дослідження соціально-психологічних механізмів політичної свідомості виборців: соціологічний, соціально-психологічний та раціонально-поведінковий. Кожен із них ґрунтується на тривалих експериментальних дослідженнях і акцентує увагу на різних методологічних підходах до аналізу психологічних процесів. Проте усі вони мають і відчутний "непсихологічний присмак" оскільки розроблювалися та вивчалися насамперед у руслі політичної соціології і політології. Відтак дослідники акцентують увагу лише на найбільш очевидних, експліцитних механізмах політичної свідомості виборців, тоді як інші, складніші для емпіричних розвідок та теоретичного узагальнення, продовжують лишатися "terra incognita" суміжних наукових галузей. Слід підкреслити нагальну потребу розробки відповідних підходів насамперед з позиції соціально-політичної психології, необхідність наповнення динаміки політичних процесів глибинним психологічним змістом.
Соціологічна модель політичної поведінки виборців хронологічно є найстарішою з представлених. Експериментальне дослідження проблеми механізмів політичної свідомості виборців було вперше запропоновано Чиказькою соціологічною школою, де вже із тридцятих - сорокових років ХХ століття проводилися прикладні наукові розвідки. Цим дослідженням до певної міри передувало вивчення мотивів голосування у 20 - 30 роках минулого століття, зокрема розвідки А. Зиґфріда, Ч. Меріама, Ф. Гознела, С. Райса та інших науковців [5; 27]. Результатом цих праць, невдовзі підтриманих співробітниками Мічиганського і Колумбійського університетів, стала так звана соціологічна теорія голосування [25; 19; 26].
Основним механізмом політичної свідомості громадян прихильники цього напрямку вважають механізм ідентифікації виборців із референтними соціальними групами - родиною, колегами тощо. Відтак, поведінка виборців виявляється тут істотно детермінованою самою соціальною стратою, до якої вони "задані": так, передбачалося, що робітник має голосувати так само, як і інші робітники, а власники засобів виробництва переважно одностайні в політичному виборі у межах своєї соціальної верстви [25; 19]. Отже, провідним фактором політичної активності виборців у межах соціологічної моделі визнається формування так званого "Ми-образу" або так званої "групової ідентичності" виборця із референтною для нього соціальною групою. Така групова ідентичність, на думку прихильників напрямку, і зумовлювала остаточний політичний вибір громадян.
Загалом у межах соціологічного підходу політична свідомість і поведінка виборців зумовлювалися їхніми соціальними характеристиками та характеристиками їхнього найближчого оточення. Відтак слід відзначити, що істотну роль у становленні соціологічної моделі голосування відіграли теорії первинних та вторинних груп Ч. Кулі, формальних та неформальних груп Е. Мейо, референтних груп та груп членства Г. Хаймена тощо [3]. Зазначені теорії в цілому сформували теоретичну й методологічну базу для подальшої перевірки їхньої валідності у політичній практиці.
Одним із головних факторів участі громадян у виборах авторами соціологічної моделі було визнано тиск на особистість із боку ЗМІ та референтних груп (родини, колег тощо) і прагнення індивіда до психологічного приєднання до більшості. Цей механізм далі вивчався у психологічних теоріях пропаганди, де він тлумачиться як "bandwagon effect", що його іще тлумачать як "ефект переможця" або "ефект вагона з оркестром" [25; 19]. Механізм приєднання виборців до більшості виявився одним з універсальних регуляторів політичної свідомості виборців. На підтвердження цієї думки згадаємо, що у більшості демократичних країн напередодні виборів заборонено оприлюднення статистичних даних рейтингів кандидатів та партій. Вважається, зокрема, що під впливом вибору більшості громадян пересічний виборець може змінити рішення про своє голосування.
Потрібно відзначити, що модель політичної взаємодії, розроблена авторами соціологічної теорії, de facto визнавала ключовими регуляторами виборчої активності громадян психологічну конформність та афіляційні прагнення , що проявлялися, відповідно, у бажанні особистості "бути, як усі" (у межах своєї референтної соціальної групи) і відчувати психологічну підтримку з боку однодумців у соціумі.
Важливий внесок у соціологічний підхід до політичної поведінки було зроблено американськими науковцями С. Ліпсетом та С. Рокканом, які виділили чотири основні типи "розколів" у суспільстві, що впливають на політичну свідомість громадян. Такими розколами виявилися: центр - периферія, держава - церква, місто - село, власники - працівники [26]. Як можна помітити, у цьому дослідженні автори тісно підішли до аналізу не тільки соціологічних, але й соціально-психологічних детермінант політичної свідомості громадян.
У цьому контексті потрібно відзначити, що соціологічна теорія голосування стала першою емпірично підтвердженою моделлю політичної поведінки виборців, однак вирішальної ролі в групі цих досліджень набуло вивчення зовнішньої мотивації виборчої активності, тоді як індивідуально-психологічні характеристики громадян залишалися розробленими недостатньо. Крім того, самі трансформаційні процеси в суспільстві другої половини ХХ століття призвели до порушення традиційної класової структури громади, що, очевидно, відбилося й на практичній значущості соціологічної моделі політичного вибору.
Якщо соціологічний підхід до аналізу механізмів електоральної поведінки концентрував увагу дослідників на зовнішній мотивації виборців, то прибічники соціально-психологічної теорії політичної поведінки зосереджувалися на дослідженні глибинних психологічних детермінант політичної активності виборців. В основу цієї моделі покладено ідею про те, що провідним механізмом політичної активності громадян виявляється механізм партійної або політичної ідентифікації [20; 21]. Отже, у основу політичного вибору покладалася, насамперед, ідентифікація громадянина з потенційними об'єктами його вибору (політиками або партіями). Результатом партійної ідентифікації ставало, таким чином, формування "Ми-образу" виборців уже не із соціальною групою, а з референтними для них кандидатами чи партіями.
Першими в
Loading...

 
 

Цікаве