WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Соціально-психологічні аспекти утримання засуджених на довічне позбавлення волі - Реферат

Соціально-психологічні аспекти утримання засуджених на довічне позбавлення волі - Реферат

Оскільки провідною рисою особи серійнихвбивць є висока тривожність, до них бажано проявляти витримане ставлення, забезпечувати їх соціальну і психологічну визначеність з урахуванням властивостей особи та її типологічної приналежності.
5. Оскільки чимало вбивць є рабами своїх пристрастей, відтак вони не уміють управляти ними та тверезо оцінювати ситуації, що виникають у житті, а також власні переживання, важливим психологічним завданням є виховання самоконтролю у цієї категорії засуджених і здатності своєчасно вийти з-під криміногенної чи конфліктної ситуації. Така залежність часто створює враження випадковості скоєного вбивства, що практично ніколи не відповідає психологічним реаліям.
6. Вельми важливим є своєчасне виявлення і нейтралізація психічних станів, здатних викликати дії суїцидального характеру. Особливої уваги заслуговують злочинці, що вчинили три і більше вбивств, оскільки серед них виявлено максимальну кількість осіб, схильних до суїциду.
7. Така особливість вбивць, як нездатність контролювати свою поведінку (що особливо характерно для злочинців, що належать до другого типу), пояснює їх прагнення (на рівні несвідомого) до зовнішнього контролю своїх нестійких психічних станів. Цю обставину необхідно використовувати в процесі проведення психолого-педагогічних заходів, спрямованих на зниження рівня емоційної нестійкості і стабілізацію їх психічних станів, на завоювання довіри і встановлення співпраці з засудженими.
8. Окремі засуджені проявляють активність у трудовій діяльності, самоосвіті й підвищенні професійної кваліфікації. Проте іноді активність з соціальної може трансформуватися в антисоціальну, що спостерігається у випадках остаточної втрати значення життя, пов'язаного з браком надії на звільнення. Ось чому бажано запобігати будь-яким проявам неадекватної, пов'язаної з демонстрацією просоціальної, поведінки, переконувати у важливості нагромадження знань і навичок для самого себе і в умовах тієї роботи, яка може бути надана в колонії. Таке побажання особливо важливо реалізовувати у роботі із злочинцями нервового типу, що відбувають покарання за вбивства на грунті побутових відносин.
9. Серйозною проблемою в роботі з серійними вбивцями є формування їх належного ставлення до вчиненого злочину. Схильність звинувачувати самого себе виявлена лише в 1,2 % обстежених; іншими словами, практично всі вони проявляють бажання приписувати відповідальність за вчинену серію вбивств іншим, а досягнення в житті пов'язують із зовнішніми обставинами. На це необхідно звернути увагу тому, що вбивства, на відміну від багатьох інших злочинів, здійснюються внаслідок конфліктів, внутрішніх і (або) зовнішніх, що, природно, перешкоджає справжньому розумінню своєї вини і розкаянню. У зв'язку з цим формування настановлення на усвідомлення себе джерелом, причиною позбавлення життя має принципове значення.
10. Серед вбивць питома вага психічно аномальних осіб надзвичайно висока: вона сягає 60 %. Серед усіх інших категорій злочинців їх частка значно нижча. Тому для забезпечення ефективної роботи із засудженими за вбивства виявлення і лікування осіб з психічними аномаліями має особливе значення. Психіатр у ВК повинен не тільки фіксувати злочинців із розладами психіки, але й брати участь у здійсненні усіх найважливіших заходів стосовно кожного аномального вбивці (вибір режиму трудової діяльності, вирішення побутових питань, питань про накладення стягнень, заохочень тощо). Саме психіатр спільно з психологом має складати план індивідуальної роботи, коректувати його, здійснювати психотерапію, розмовляти із засудженим тощо.
11. Враховуючи психологічні й соматичні особливості деяких засуджених, треба мати на увазі реактивні стани, що легко розвиваються в них, істеричні припадки, схильність до фантазування з явищами психічної втоми (більш характерний для представників другого і четвертого типів). Найчастіше такі психологічні стани характерні для вбивць дітей і підлітків; серед них переважають особи з травматичним ушкодженням головного мозку. Всі їхні злочини вчинені з особливою жорстокістю, спричиненням страждань і мук, у тому числі заради самих страждань і мук.
12. Враховуючи особливу, а в окремих випадках неадекватну та гостру реакцію на "хибні" дисциплінарні стягнення, необхідно використовувати чіткі критерії в оцінці їх індивідуальної поведінки. Формулювання причин стягнень мають бути вичерпно мотивовані. Підвищений контроль з боку адміністрації належить здійснювати особливо стосовно осіб, які у минулому чинили опір представникам влади, скоювали злочини, пов'язані з бандитизмом, вбивством працівників правоохоронних органів, чинили дії, спрямовані на дезорганізацію діяльності виправних колоній.
13. Оскільки багато засуджених (переважно за вбивства у сукупності з розбоями, за вбивства на грунті побутових відносин) готові дотримуватися правил поведінки, ці обставини слід у повній мірі використовувати в індивідуальній роботі з ними, в процесі їх навчання, підвищення рівня освіти.
14. Необхідно відстежувати і своєчасно запобігати входження засуджених в конфлікти, пов'язані з відновленням соціальної справедливості. Справа в тому, що їх психотравмуючі переживання щодо "несправедливості", жорстка залежність від цих переживань, обмеженість у виборі способів вирішення конфліктів можуть призвести до ситуацій, схожих за своїми емоційними наслідками з тими засобами, якими вчинено вбивство. В умовах довічного позбавлення волі виходом можуть стати самогубство або демонстративна спроба його здійснення.
15. Низький рівень суб'єктивного контролю та схильність приписувати відповідальність за вчинені вбивства іншим, разом з об'єктивними характеристиками вчиненого злочину, є основоположними в оцінці соціальної небезпеки засуджених на довічне позбавлення волі. Співробітники місць позбавлення волі, враховуючи реальні умови виконання цього покарання, повинні уникати непотрібного їх посилення, не допускати приниження людської гідності засуджених. Роботу з ними слід орієнтувати на їх виправлення, хоча вони вже ніколи не вийдуть на волю, в усякому разі переважна їх більшість. Для цього необхідно налагодити співпрацю з ними на основі глибокого вивчення їх життя, особистості, провідних потреб.
Література:
1. Александровский Ю. А. Состояния психической дезаптации и их компенсация (пограничные нервно-психические расстройства). - М., 1976.
2. Блэкборн Р. Психология криминального поведения. - СПб.: "Питер", 2004. - 496 с.
3. Гельдер М., Гет Д., Мейо А. Оксфордское руководство по психотерапии. - К.: Сфера, 1997. - Т. 2. - С. 64 - 85.
4. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования: Пер. с англ. - СПб.: "Питер", 2000. - 464 с.
5. Словарь психолога-практика Сост. С. Ю. Головин. - 2-е изд., перераб. и доп. - Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001 - 976 с.
6. Херсонский Б. Г. Лекции по клинической психологии. - Одесса: ОГУ им. И. Мечникова, 1999.
7. http://www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве