WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Соціально-відповідальна модель функціонування засобів масової інформації як чинник суспільної злагоди в демократичному суспільстві - Реферат

Соціально-відповідальна модель функціонування засобів масової інформації як чинник суспільної злагоди в демократичному суспільстві - Реферат

дискурсу. Звичайно, це буде вже не та масова комунікація, до якої ми звикли. Вона з'єднається з міжособистною комінікацією за допомогою комп"ютерних технологій, паростки яких уже їснують. Таким чином, масова комунікація переросте в механізм прийняття рішень, управління та регулювання суспільством".
Моделі функціонування системи засобів масової інформації
В умовах постіндустріального інформаційного суспільства основною цінностю, або за Д.Беллом - "основним ресурсом "постає інформація. При цьому Д.Белл підкреслює, що, як і завжди, коли мова йде про ресурси, все питання постає у тому, в чиїх руках вони знаходяться і хто буде приймати необхідні рішення про їх розподіл ".
Таким чином, слід визначити, що основним каналом розподілу визначальної цінності в сучасному суспільстві постають засоби масової інформації.
" Хто отримує, що, коли і яким чином?" - сьогодні ці питання відносно саме інформації визначаються сукупністю міжособистих відносин в таких аспектах, як влада і вплив.
Якщо подивитись на розвиток мас - медіа оптимістично, то можна встановити, що кількість систем ЗМІ, в яких люди можуть вільно висловлювати власну думку , протягом століть постіно зростала.
Песимістичний погляд та розвиток ЗМІ свідчать про те, що кожна медіа - система є залежною, і ця залежність час від часу змінюючись існувала завжди.
Звичайно, ЗМІ повсякчас є вираженням суспільних і політичних відносин, бо самі їх вифарбовують.
Американські науковці Фред Зіберт, Теодор Петерсон та Вільбур Шрам запропонували чотирі моделі взаємодії між системами політики і ЗМІ.
Перша модель - тоталітарна. Тут публіцистика підлягає авбсолютному контролю з боку пануючої партії. ЗМІ мусять тут виконувати лише позитивну функцію та допомагати виховувати народ згідно з цілями партії. Ця модель має своє коріння в теорії преси Леніна, який розглядав газету тільки як колективного агітатора, пропагандиста і організатора.
Після жовтневих подій 1917 року ця теорія стала реальністю в Росії і їснувала в Рядянському Союзі до кінця 80-х років.
Тоталітарну модель практикували також націонал - соціалісти 1933 - 1945 р.р. у Німеччині. Сьогодні ця модель ще їснує у Північній Кореї та на Кубі. Звичайно, про будь який суспільний дискурс за такої моделі годі й говорити.
Друга модель - авторитарна.
Свій початок вона бере з 16 століття та абсолютистської теорії управління державою. У цій моделі преса має завдання служити уряду і стабілізувати його панування. Переважна кількість ЗМІ є власністю держави, решта їснує залежно від віданих їй патентів, ліцензій та циркулярів цензури.
Функція критики не передбачається. Найбільш наочно це проявляється у державах Близького та Середнього Сходу, а також у таких пострадянських державах, як Азербайджан, Киргизстан, Узбекістан, Туркменістан, є також у Білорусі, де , наприклад, управління справами адміністрації президента Білорусі належить 60 - 70 % всіх видань, розтошованих у столиці.
Втім не слід вважати ,що ця хвороба обминула так звані сталі демократії.
Відомий англійський дослідник Джон Кін, наприклад, стверджує: "У серцевині всіх демократичних режимів нині знаходяться зерна деспотизму. Історична трансформація колишніх абсолютистських держав у сучасні конституційні парламентській держави / яку так і не було цілком завершено/ у наш час припинилася..., адже сьогодні всі західні демократії стикаються з дедалі серйознішою проблемою : багатолітнім майже неконтрольованим дрейфом у напрямку неформальної спільноти взаємопов"язаних держав, у яких недемократичні структури прийняття рішень стають багаторівневими, майже багатонаціональними, й мають на озброєнні механізми потужнього впливу на інформаційні потоки й формування громадської думки в іхніх суспільствах".
Головними інструментами обмеження свободи преси, а отак і звуження інформаційного поля, з боку держави виступають :
1/ надзвичайні повноваження ;
2/ військова таємниця ;
3/ політична брехня ;
4/ реклама держави ;
5/ корпоративність.
Третя модель - ліберальна. Це дитина епохи просвітництва й капіталізму, що бере свій початок в Англії з Джона Мілтона, Джона Локка та Джона Стюарта Мілля. За такої моделі ЗМІ є приватними підприємствами, котрі конкурують між собою на "вільному ринку їдей". Тут немає цензури : втручання в справи уряду чи партій залишаються безкарними. Прихільникі цієї моделі стверджують, що за ліберально-ринкових умов ЗМІ слугують суспільству в пошуках правди як партнер у дискусії, а не як захисник уряду та його пропагандистських намірів. Однак, вони не спроможні побачити, що " виробництво і обмін поглядів" у відповідності до законів ринку можливі лише у вузьких межах. Вже згадуваний вище Джон Кін пвдкреслює : " Медіа, які орієнтуються на ринок, не є бездоганними і безтурботними. Вони не можуть ані зробити свою аудиторію однорідною та заспокоїти її, ані виконати власну обіцянку "свободи і вибору радше, ніж регуляції та обмеженя". Комунікаційні ринки є само-паралізуючими. Вони регулярно створюють внутрішні протиріччя й дилеми, які спростовують проголошені ними самими "відкритість, універсальність та доступність".
Основними тенденціями розвитку ЗМІ в межах ліберальної моделі є : монополізація, інтернаціоналізація, уніфікація та комерціалізація. З усієї інформації, що передають інформагенства світу, 90 % розповсюджують чотири "кити": Асошейтед Прес, Юнайтед Прес Інтернешнл, Рейтер і Франс Прес. В США майже 90 % міст - це так звані регіони "однієї газети". Люди за таких умов не мають вибору, конкуренція між ЗМІ зникає, політичний діалог біднішає, громадська думка стандартизується.
Четверта модель - соціально відповідальна. Вона виходить з ідеалів соціально-активного громадського життя, ключовим елементом якого постає відкрите громадянське суспільство, що інспірує процес комунікації та перетворює однобічні повідомлення на діалог у сіспільстві. Ця модель активно пропагувалася Брехтом і Хансом - Магнусом Енценсбергером.
Джон Кін пропонує для досягненя цієї мети застосувати у практичному плані деконцентрацію та громадське мовлення приватних ЗМІ, а також обмежити масштаб й інтенсивність "корпоративного мовлення".
Суспільне регулювання ринку мас-медія , за його думкою, має на меті створення справді широкого вибору ЗМІ, який давав би змогу маленьким людям у великих суспільствах формувати й отримувати широкий вибір думок і опіній, який би зруйнував медіа - монополії, зняв обмеження на деяки можливості вибору аудиторії і призвичаїв би їх до думки, що мас - медіа - це загальногромадське благо. Отже пріорітетом у справі переосмислення цієї моделі є розвиток багатоманіття недержавних ЗМІ, які діють водночас і як колючки в тілі політичної влади /спряючи зменьшенню політичної цензури/, і як базові засоби комунікації для звичайних громадян, які живуть, працюють,любляться, сваряться і миряться у справді плюоралістичному суспільстві.
Українські реалії та перспективи
Безперечно, що в чистому вигляді наведені моделі не їснують в жодній країні. Особливо це стосується країн, де суспільство переживає період трансформації . Так, українські ЗМІ , які тільки - но звільнилися від кайданів
Loading...

 
 

Цікаве