WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів - Реферат

Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів - Реферат


Реферат на тему:
Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів
Соціальна політика в спеціальній літературі розглядається у двох аспектах: як наукова галузь і навчальна дисципліна. Як навчальна дисципліна соціальна політика передає тим, хто її вивчає, комплекс сталих знань, умінь щодо їх застосування в практичної діяльності. Цій стороні соціальної політики в останні роки присвячується більшість робіт. Як наукова галузь соціальна політика включає онтологічну, гносеологічну та аксеологічну складові. Онтологічна складова показує, які сторони суспільного життя відображає соціальна політика. Гносеологічна - розкриває систему понять, категорій, методів за допомогою яких відбираються, узагальнюються та упорядковуються соціальні факти. Аксеологічна на основі історико-порівняльного аналізу та вивчення громадської думки демонструє цінність соціальної політики для суспільства, її відмінність від інших видів політики: економічної, адміністративної, культурно-духовної, міжнародної тощо.
Науковці в соціальній політиці вбачають перш за все регулятор соціальних процесів, соціальних перетворень. На жаль, за останні роки цьому напрямові менш за все приділяється уваги. Але, як відомо, для того щоб окрема тема набула суспільної ваги, стала проблемою, яку необхідно вивчати, потрібні певні умови. Перш за все, важлива поява замовника з указаної проблеми. По-друге, треба, щоб на цю тему з'явились публікації відомих фахівців. По-третє, необхідно щоб за даною тематикою відбулись семінари, конференції, "круглі столи". Сьогодні можна дати позитивну відповідь на всі три застереження.
Про необхідність дослідження соціальної політики як регулятора висловлюються як відомі зарубіжні вчені Т.М. Ганслі [1, c. 13], П. Спікер [2, c. 42], Р.Тітмус [3], Ф.Вільямс [4], А.Є. Козлов [5], так і вітчизняні соціологи, такі як І.М. Попова [6, c. 138-143], О.О. Якуба [7, c. 145-148], В.Г. Єременко [8, c. 150-151], Ю.І. Саєнко [9, c. 10], О.Д.Куценко [9, c. 38-39].
З проблем соціальної політики та її ролі в перехідному суспільстві на терені України пройшло ряд науково-практичних конференцій (10; 11; 12).
Нарешті, у ряді регіонів України з'явилися замовники на розробку і впровадження окремих напрямків соціальної політики і соціальних програм (13).
Аналіз праць зазначених науковців свідчить про несхожість їхніх підходів до соціальної політики як регулятора. Так, відомий канадський фахівець із проблем соціальної політики Т.М. Ганслі відносить до ознак і функцій соціальної політики як регулятора таке:
· "заходи і програми, безпосередньо спрямовані на забезпечення соціальних винагород у формі прибутку або послуг, включно з освітою, здоров'ям, соціальним захистом та персональними соціальними службами (догляд за людиною, розвиток людини, реабілітація і профілактика);
· заходи, що регулюють приватну повединку для потреб досягнення соціальних цілей, як-от прав та обов'язків громадян, забезпечення прав людини та правосуддя, заходи працевлаштування, заходи для захисту споживачів, заходи стосовно сім'ї;
· соціальні та інші місцеві заходи, як, приміром, заходи з метою перерозподілу податків, фінансові заходи для надання робочих місць, забезпечення доступності перевезень, заходи з забезпеченням прав орендарів тощо" (1, с. 13).
При такому підході Т.М.Ганслі відносить до кола завдань соціальної політики, на наш погляд, елементи економічної, фінансової, правової політики. Але головне те, що при такому підході соціальна політика зводиться до забезпечення соціального захисту населення.
П. Спікер відносить до об'єкта соціальної політики соціальний захист і соціальні служби (2, с. 4, 5). Більше того, полемізуючи з представниками радикального підходу до визначення ролі соціальної політики в суспільстві, яка, на їхню думку, повинна змінити суспільство, автор пише: "Можна було б заперечити, що соціальний захист також змінює соціальну структуру, але цей вид політичної діяльності не має на меті зміну соціальних відносин. Може статися, що соціальна політика не вплине на нерівність, або й якщо так, то незначною мірою" (2, с. 42). П. Спікер неодноразово повертається до співвідношення соціальної структури, соціальних відносин і соціальної політики. Ознайомлення із цим матеріалом дозволяє зробити таке спостереження: спеціаліст із соціальної політики, за П. Спікером, повинен знати соціальну структуру і соціальні відносини, але вони не є сферою соціальної політики. "Соціальна політика не є наукою, що вивчає класи, сім'ю, расу чи стать, тому що ці теми, скоріше, є сферою інтересів соціології. Але вивчення цих проблем необхідне для розуміння політики та вирішення різноманітних проблем" (2, с. 6). Тут ми, по-перше, зустрічаємося з традиційним британським підходом до визначення функцій соціології, що зводяться до спостереження за суспільними процесами та їх узагальненням у вигляді зрозуміння тенденцій. А по-друге, П. Спікер правий у тому, що в розвинутих країнах Європи і Північної Америки з усталеними соціальними структурами, соціальними відносинами, нормами, найбільш актуальні проблеми для соціальної політики - це бідність, погані житлові умови, психічні хвороби, інвалідність тощо.
Аналіз робіт цих двох відомих вчених уже надає можливість зробити певні висновки. По-перше, соціальна політика як регулятор соціальних процесів має конкретно-історичний характер. Автори як об'єкт соціальної політики вивчають соціальні процеси в країнах, котрі переходять із стадії індустріалізму до постіндустріалізму (Д. Белл), або, говорячи сучасною мовою, від модернізму до постмодернізму (Е. Гідденс, Ю. Хабермас). Цілий ряд соціальних проблем у цих країнах успішно вирішено. По-друге, потрібно обережно враховувати рекомендації поважних спеціалістів цих країн, тому що їхні рекомендації розроблялися на основі дослідницького матеріалу даних суспільств і адресувалися передусім керівництву державних органів своїх країн. І по-третє, у зв'язку із цим, нам потрібно розробляти свою методологію, власне бачення ролі соціальної політики як регулятора соціальних процесів.
Соціологи країн Східної Європи майже до 1990-х рр. при розгляді соціальної політики як регулятора наголошували на ролі держави і правлячої партії в удосконаленні соціальної структури і умов життя. Так, наприклад, А. Райкевич у редакційній статті до однієї з перших робіт в країнах колишнього соціалізму, присвяченій соціальної політиці, пише: "Соціальна політика - цілеспрямована діяльність держави та інших суб'єктів у галузі формування умов життя населення та міжособистісних відносин" [14, с. 7]. Інший автор цієї роботи польських науковців Я. Роснер до завдань соціальної політики відносить і перебудову соціальної структури суспільства [14, с.17, 39]. Але вже в 70-ті роки минулого століття польські соціологи зосередили увагу на пошуку шляхів задоволення потреб не соціальних груп та об'єднань, а потреб особистості. Так, той же Я. Роснер пише, що основною метою соціальної політики має бути"задоволення широкого кола людських потреб, які мають вирішальне значення для процвітання особистостей. Цьому головному завданню повинні бути підпорядковані всі інші заходи, які стосуються, наприклад, перебудови соціальної структури або впровадження нової моделі споживання" [14, c. 17].
Соціологи, економісти, які брали участь у розробці питань державної соціальної політики в радянський період протягом 60-80-х років минулого століття, такі як В.Г. Афанасьєв, Ю.Є. Волков, В.З. Роговін, С.С. Шаталін, А.А. Чухно, дотримувалися думки, що до сфери соціальної політики входять
Loading...

 
 

Цікаве