WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Соціальна поведінка як спосіб вияву активності особистості - Реферат

Соціальна поведінка як спосіб вияву активності особистості - Реферат


Реферат на тему:
Соціальна поведінка як спосіб вияву активності особистості
В авторській моделі соціально-психологічної структури особистості соціальна поведінка репрезентується соціально-психологічним досвідом, соціальними орієнтаціями та соціальною позицією, соціально-психологічною компетентністю, статусно-рольовими параметрами. Нині актуалізується значення цих складових, адже вони вказують на специфіку зв'язку індивіда з соціальним середовищем, опосередкованим його зовнішньою і внутрішньою активністю. Дослідження цих характеристик сприяє виявленню дій і вчинків індивіда, механізмів взаємозв'язку людини і суспільства.
Розуміння особистості як соціально-психологічного феномена диктує потребу розглядати поведінку індивіда як соціальну за змістом та психологічну за формою. Тобто вона, поведінка, є спілкуванням і взаємодією двох суб'єктів (колективних чи індивідуальних) на грунті певних норм, інтересів, установок, цінностей, особистісних смислів і мотивів. Соціальну поведінку ми розглядаємо як відносно узгоджену і послідовну сукупність соціально значущих вчинків особистості [2, с. 87]. Поведінку конкретної особистості можна уявити як систему взаємопов'язаних дій і вчинків індивіда, котрі здійснюються для реалізації певних функцій та вимагають зв'язку людини із соціумом. Своєрідність поведінки людини залежить від характеру її взаємовідносин з іншим співрозмовником чи групою, до якої вона належить. На неї впливають також групові норми і цінності, статусно-рольові приписи.
Систематизація специфічних особливостей поведінки конкретної людини у конкретному соціумі дозволяє виокремити загальні соціально-психологічні передумови поведінки особистості в структурі групових відносин: 1) учасники взаємодії: суб'єкт А (окремий індивід чи група людей), наділений певною організацією та активністю у побудові доцільної системи комунікативних дій; суб'єкт Б - інший учасник взаємодії (індивідуальний чи колективний), на який спрямована активність і дія; 2) готовність до дії; 3) певна комунікативна програма (лінія, стереотип) поведінки та механізм оцінки ефективності її виконання; 4) власне комунікативна дія, вчинок (схема 1).
Схема 1
Соціально-психологічні передумови поведінки особистості
Можна виокремити, залежно від ситуації, різні типи поведінки: вербальна (виявляється у мові); знакова (реакція на знак); рольова (відповідає вимогам, які висуваються до індивіда певною роллю); поведінка, що відхиляється (суперечить прийнятим у суспільстві правовим, моральним, соціальним та іншим нормам). Переоцінка особистістю своїх комунікативних можливостей, послаблення критичності при контролі за реалізацією комунікативної програми поведінки (тобто неадекватність поведінки) негативно позначається на міжособистісних стосунках і групових відносинах, що може викликати агресію, депресію, конфлікт.
Можна, отже, констатувати, що адекватна поведінка, ефективне спілкування дорівнюють продуктивним соціальним та міжособистісним відносинам, а неадекватна поведінка, неякісне спілкування утворюють труднощі при входженні особистості в соціум. Логіку такого узагальненого аналізу показано на схемі 2.
Схема 2
Залежність якості соціального життя і відносин індивіда від особливостей спілкування та ступеня адекватності поведінки
Вчинок, тобто комунікативна дія, опосередкована процесом спілкування та взаємодії між людьми, є складовою константою (основною одиницею) соціальної поведінки. В довідковій літературі вчинок характеризується як акт морального самовизначення індивіда, в якому він утверджує себе як особистість у своєму ставленні до інших людей, груп, суспільства. У вчинку людина, змінюючи себе, змінює ситуацію і в такий спосіб впливає на соціальне оточення.
Отже, можна стверджувати, що вчинок є провідним механізмом і рушійною силою розвитку та саморозвитку особистості в соціумі. В. Роменець трактує вчинок як найяскравіший спосіб вираження людської діяльності, який, з одного боку, включає до свого змісту особливості історичного рівня культури людини, з іншого - сам визначає цю культуру, будучи проявом суб'єкта історичної діяльності [6, с. 383]. Вчений визначає вчинок осередком будь-якої форми людської діяльності, і не тільки моральної. Вчинок виражає будь-які відносини між особистістю і матеріальним світом, він є способом особистісного існування в ньому. За В. Роменцем, все, що існує в людині і в олюдненому світі, є вчинковим процесом та його результатом. Вчинок формує і виявляє найістотніші сили особистості, її активність і творчість у взаємодії зі світом. Він відкриває таємницю цього світу у формі практичного, наукового, соціально-політичного та іншого освоєння. Відтак, вважає дослідник, вчинок слід розглядати як всезагальний філософський принцип, що допомагає витлумачувати природу людини і світу в їх пізнавальному та практичному відношенні.
У своїй провідній визначеності вчинок є комунікативним актом, що здійснюється між особистістю і матеріальним світом. Саме вчинкова комунікація передбачає особистісне виділення людини зі світу. На думку вченого, таку комунікацію можна розуміти як зв'язок, перехід інформації між особистістю і зовнішнім світом, як їхнє об'єднання, яке має на меті утвердження особистості в матеріальному світі, віднайдення опори для цього утвердження. Автор виокремлює моменти вчинку: перший - ситуація (сукупність світових подій, що визначається, висвітлюється особистістю і, разом з тим, не визначається нею, бо існує поза нею як невідомий, неосвоєний матеріальний світ); другий - мотивація (спрямована напруга співіснування особистісного і матеріального світів, яке визначається ситуацією і виявляється в потязі до комунікації з матеріальним світом); третій - вчинковий акт і його післядія (реальний взаємний перехід перших двох моментів і, як результат вчинку, - подія).
Особистість, як певний соціально-психологічний тип, може володіти кількома стереотипами поведінки. Водночас соціальна група, членом якої індивід є, також продукує варіанти соціально-психологічних ліній поведінки, які залежать від членів групи, її нормативних вимог. Нормативна регуляція поведінки має на меті припис в умовах відповідної ситуації певного типу поведінки, способу досягнення цілі, реалізації намірів тощо, а також оцінки поведінки згідно з цими нормами. Відповідно "задається" форма і характер відносин.
Щодо норм, то вони мають соціокультурне і етнопсихологічне забарвлення, тобто визначаються суспільством, його політико-економічною практикою (соціальні норми визначають еталон, з яким особистість співвідносить свої вчинки, на основі котрого обґрунтовує свої дії, оцінює поведінку інших) та базуються на культурно-історичних і національно-психологічних традиціях конкретних груп людей. В основі культури окремої людини лежить її здатність орієнтуватися не на зовнішні, а на внутрішні норми, які, у свою чергу, індивід випрацьовує в процесі засвоєння заданих ззовні соціальних та культурних норм.
Особистість, прагнучи розширювати сферу своїхвчинків і спілкування, досягати взаєморозуміння, з'ясовувати причини власної поведінки та дій співрозмовників, вступає в активну взаємодію з суспільством, іншими людьми та із самою собою. Активність, отже, - це той методологічний принцип, що дозволяє розкрити специфіку становлення мінливої особистості у соціумі, який також змінюється. Цей принцип дозволяє враховувати роль об'єктивних чинників у їх реальній дії на особистість, а також вияв потенційних характеристик самої особистості в процесі
Loading...

 
 

Цікаве