WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Соціальна перцепція в управлінні середньою загальноосвітньою школою - Реферат

Соціальна перцепція в управлінні середньою загальноосвітньою школою - Реферат


Реферат на тему:
Соціальна перцепція в управлінні середньою загальноосвітньою школою
У статті розглядаються особливості сприймання керівниками підлеглих як центральної ланки в організації процесу управлінської взаємодії з ними. Зазначається, що в цьому процесі соціальна перцепція виконує важливі функції: мотиваційну, орієнтувальну, модифікаційну, перцептивно-діагностичну, регулятивну, порівняльно-оціночну, інформативно-гностичну, які значною мірою обумовлюють особливості управлінської взаємодії.
Аналіз досліджень соціальної перцепції свідчить, що на сьогодні існують різні підходи до розуміння і використання терміна: від позначення факту детермінації перцептивних процесів соціальними факторами до сприймання так званих соціальних об'єктів (особистостей, груп, інших соціальних спільнот) або суто міжособистісного сприймання і до повної відмови від цього терміна і заміни його іншими, наприклад, "пізнання іншої людини" [3; 11].
Проаналізуємо ці підходи з метою визначення сутності і функцій соціальної перцепції в управлінській діяльності керівника середньої загальноосвітньої школи.
Ще Л. Виготський висунув принцип культурно-історичної детермінації психічних процесів, який стверджував наявність соціальних детермінант процесу сприймання, оскільки, як зазначав учений, за всіма вищими функціями генетично містяться соціальні відносини, реальні стосунки між людьми [6].
Дж. Брунер увів термін "соціальна перцепція" для вивчення соціальної обумовленості перцептивних процесів у залежності не лише від характеристик стимулу-об'єкта, але й минулого досвіду суб'єкта, його цілей, прагнень, значимості ситуацій. Таке розуміння соціальної перцепції властиве дослідникам перцептивних процесів в межах загальної психології. В цьому випадку перцептивні процеси розуміють як характеристики пізнавальної функції психіки, яка полягає в спеціальних перцептивних діях із створення чуттєвого образу світу [12]. Такі дії відбуваються в структурі будь-якої внутрішньої або зовнішньої діяльності і є засобом досягнення її мети [4].
Перцептивні дії розрізняються за функціями. Ті з них, які відповідають за пошук об'єкта, настанову та корекцію позиції аналізатора, є підготовчими, а ті, що забезпечують вимірювання просторових характеристик об'єкта і побудову перцептивного образу - виконавчими. Уточнюючись, змінюючись, коригуючись, деталі перцептивного образу все більше підпорядковуються властивостям об'єкта, відтворюють його істотні характеристики, переводять їх в нову систему координат. Таким є шлях переходу об'єктивних, фізичних характеристик об'єкта в суб'єктивні, психічні, коли предмет сприймання переходить у стан самого суб'єкта.
Такий перехід відбувається за рахунок певних перцептивних дій, зокрема - віднайдення, розрізнення, ідентифікації і розпізнавання, що фактично є різними рівнями перцептивної діяльності. При цьому процес віднайдення і розрізнення передбачає порівняння створюваного в такий спосіб перцептивного образу з еталонним, тобто з досвідом сприймання, який зберігається в пам'яті індивіда. Ідентифікація - це порівняння еталонного образу з образом, що будується, та введення його в систему значень, якими володіє індивід. Розпізнавання означає усвідомлення предмета сприймання шляхом позначення. Воно спирається на цілісні, інформативні, а не поодинокі елементи сприймання: побудова перцептивного образу є зіставленням предмета сприймання з образами пам'яті та висновком про ступінь їх відповідності [15].
Сприймання може бути і самостійною перцептивною діяльністю, що спонукається певними мотивами. Прикладом є спостереження - цілеспрямоване сприймання індивідом певного об'єкта. Спостерігаючи, він активно обстежує, аналізує, відтворює, тобто - активно діє. Отже, сприймання передбачає побудову перцептивного образу, який формується не внаслідок прямого впливу фізичного подразника на аналізатори, а в ході активного "зустрічного" процесу з боку індивіда [16].
Як зазначає Ж. Піаже, в процесі пізнання дійсності вже сприймання передбачає розуміння, осмислення, тлумачення того, що сприймається; воно грунтується на прийнятті рішень і завжди передбачає вибір, у ході якого людина співставляє отриману інформацію з певними еталонами, записаними в пам'яті [14].
Дж. Брунер дійшов аналогічного висновку: сприймання є завжди процесом прийняття рішення, який грунтується на використанні певних ознак суб'єктом сприймання з метою віднесення сприйнятого до певної категорії. До якої саме категорії віднести об'єкт перцептору підказує гіпотеза - припущення відносно того, що очікується в процесі взаємодії суб'єкта з об'єктом перцепції.
У. Найссер, стверджуючи, що на повноту сприймання людини впливають її досвід, навички, знання, також вказував на передбачуваність інформації в кожному перцептивному акті. Таке передбачення здійснюється за допомогою схеми - посередника між попереднім досвідом і сприйманням. Тим самим, вводячи поняття "схема", У. Найссер включає у процес сприймання не тільки активність суб'єкта, але й низку зовнішніх соціальних обставин, адже схема будується не лише завдяки індивідуальному попередньому досвіду перцептора, але й завдяки системі культури [13].
На думку Дж. Келлі, людина специфічно інтерпретує дійсність за допомогою особистісних конструктів, які певним чином спрямовують аналіз фактів дійсності, що сприймаються. При цьому люди відрізняються за кількістю конструктів, які вони "будують" протягом життя. Особи, які мають більшу кількість конструктів, є "когнітивно складними", здатними сприймати світ у багатьох вимірах, в усіх його нюансах і відтінках, на відміну від "когнітивно простих" особистостей [18].
Отже, перцепція в широкому розумінні є активним процесом побудови образу дійсності за допомогою спеціальних перцептивних дій.
У зв'язку з цим О. Леонтьєв указує на те, що психологія побудови перцептивного образу є конкретно науковим знанням про те, яким чином у процесі своєї діяльності індивіди будують образ світу, світу, у якому вони живуть, діють, який перетворюють; це також знання про особливості функціонування образу світу, що опосередковує людську діяльність в об'єктивно реальному світі [12]. При цьому образ світу виявляється одночасно і в якості вихідного пункту пізнавального процесу (оскільки він визначає пізнавальну активність індивіда, вказуючи, що "взяти" і що "відкинути"), і як результат цього процесу [3].
У будь-якому перцептивному акті виокремлюють: 1) суб'єкт сприймання; 2) об'єкт сприймання; 3) власне процес сприймання; 4) безпосередній результат цього процесу - сенсорний образ чи уявлення про об'єкт. Для суб'єкта сприймання головне полягає не в тому, як, за допомогою
Loading...

 
 

Цікаве