WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Слово як конфліктоген - Реферат

Слово як конфліктоген - Реферат

стійкість, соціальну зрілість.
І, навпаки, конструктивно орієнтовані, послідовні і принципові учасники спору, котрі втілюють стиль співпраці, демонструють готовність до прийнятних усіма сторонами рішень, мають більше шансів врегулювати конфлікт. Найефективніший засіб цього добитися - переговори. Успіх переговорів залежить від кількості учасників (чим менше, тим краще), їх культури висловлювань, дипломатичності і бажання просуватися шляхом політико-правовим, умінню чітко формулювати предмет обговорення і прогнозувати наслідки прийнятих рішень. Діючі особи повинні мати тверді переконання, але зосереджуватися при цьому не на позиціях, а на проблемах, шукати взаємовигідні варіанти, враховуючи стан і можливості опонентів. Напруження в їх відношеннях зникає, коли вони мають тенденцію змінюватись таким чином: суперник - співробітник - партнер - союзник - друг. Прагнення до злагоди на взаємовигідних умовах позначається і на стилі поведінки: жорсткий змінюється на більш м'який. Пошук компромісу часто надає переговорному процесові вигляд торгу.
Силовий шлях, як правило, створює більше проблем, ніж вирішує. До такого висновку дійшла Велика Британія у протистоянні з Ірландією. Доводити свою рацію, спираючись тільки на силу зброї, необмежені можливості державного апарату, може тільки невпевнений, недалекоглядний політик. А прикладів того, що "сильний не завжди має рацію", в нашому повсякденні вдосталь. Врегулювання конфлікту має на меті зняти будь-яку можливість насильницьких дій, усунути його причини для того, щоб сягнути вищого рівня взаємної довіри, спрямувати зусилля на пошук компромісних рішень.
В літературі найчастіше вживається саме словосполучення "врегулювання конфліктів". Воно етично бездоганне, і, на думку дослідниці О. Маруховської [2], означає і процес, і вид управлінської діяльності, підпорядкований утриманню конфлікту в цивілізованих рамках, спрямуванню його розвитку в напрямку ефективного та конструктивного розв'язання.
Вживати слова "вирішення" чи "завершення" конфлікту вважаємо не зовсім виправданим саме з лінгвістичної точки зору. Але це зовсім не означає, що "завершити", "вирішити" конфлікт можна лише шляхом знесилення або знищення одного з суб'єктів протистояння разом з його цінностями, потребами, інтересами і цілями (О. Маруховська). Існують численні уявні конфліктні ситуації, які виникли внаслідок непорозуміння, деякі вичерпуються вже на стадії інциденту. Причому без жертв і постраждалих. І в такому випадку є всі підстави говорити про "розв'язання" конфлікту, що передбачає примирення сторін, відновлення співпраці, і (найголовніше) усунення його підгрунтя.
"Управління політичними конфліктами є надзвичайно складним і суперечливим процесом, який можна поділити на чотири основні етапи: прогнозування конфліктів; запобігання ескалації чи її стимулювання; врегулювання конфліктів; розв'язання конфліктів" [2]. О. Маруховська слушно наголошує, що "управління" конфліктами передбачає також їх стимуляцію. Дійсно, в окремих випадках мистецтво "управління" конфліктами зводиться до впливу на їх динаміку не з метою вдосконалення, розвитку політичної системи, а підриву і руйнування її. Звідси виникає необхідність щоразу раз уточнювати етичне забарвлення слова "управління". Ініціювання політичних конфліктів в інтересах суспільства чи його окремих суб'єктів завжди чомусь хочеться назвати провокацією.
Врегулювання політичного конфлікту - складний, болісний, суперечливий процес. Переможці в ньому - відносні, або їх в загалі немає. Навіть перемога однієї політичної сили може означати її домінування лише протягом певного часу. Але плюралістична політика захищає іншу, переможену силу. Завжди залишаються недовіра і підозра, носії її інтересів, котрі з часом об'єднуються знову. Такий стан називають іноді "постконфліктним синдромом", "конфліктним шлейфом", який за певних обставин призводить до рецидивів, відновлення протистояння. Це перший варіант можливого врегулювання конфлікту.
Другий варіант передбачає взаємний виграш, досягнення злагоди без особливих жертв, інтегративну взаємодію у майбутньому. Обопільна поразка також має відносний характер. Адже цей варіант допускає компроміс в результаті активних переговорних дій із залученням третьої сторони або підкупу. Причому компроміс повинен передбачати втрати, певні санкції по відношенню до сторони, яка не виконує своїх зобов'язань.
Всі розглянуті вище дії та заходи дають уявлення про зовнішні виміри політичного конфлікту. Внутрішній його вимір визначається поведінкою особистостей, котрі беруть у ньому участь. Протистояння триватиме, аж допоки учасники не припинять підживлювати його своєю енергією. Вміння висловлюватися так, щоб це не викликало захисної реакції співбесідника, якщо і не згасить багаття конфлікту, то й не дозволить розгорітися йому з новою силою. Навички безконфліктного спілкування в суперечках, дискусіях виконують, до того ж, і своєрідну профілактичну роль. Вони, безперечно, допоможуть індивідові позбавитися особистісної конфліктності, стереотипів провокуючої поведінки.
Серед численних психологічних рекомендацій з безконфліктного спілкування необхідно назвати хоча б кілька. Спосіб "я - висловлювання" передає комусь іншому ваше ставлення до можливого предмета конфлікту. Але обов'язково без звинувачень і з впевненістю змінити ситуацію на краще. Наприклад, початок фрази "коли на мене кричать…" дещо заспокоює і того, хто звертається, і адресата. Головне, останній не відчуває при цьому потреби нападати у відповідь.
Свої вимоги слід висловлювати аргументовано, доброзичливо, без амбіцій і приниження оточуючих. Треба забути про минулі образи, враховувати інтереси співрозмовника, слухати уважно і водночас прагнути поставити себе на його місце. Для створення атмосфери довіри не можна приховувати потрібні всім відомості, тим більше - обманювати, нав'язувати свої поради тощо. Конфліктна взаємодія примушує кожного обирати таку стратегію поведінки, яка б дозволяла захищати власні інтереси. Водночас вона має рефлексивний характер, оскільки треба передбачати поведінку опонента.
Конфліктогенами, або "саботажниками" спілкування, є слова погроз, наказів, різкої, невиправданої критики, приниження, глузування, агресії. Слова стають конфліктогенами, якщо вимовляються поблажливо, категорично, роздратовано, напідвищених тонах.
Вільям Шекспір і Олександр Пушкін з різною інтонацією написали колись приблизно так: все це - "слова, слова, слова". За поетичними рядками - вічний конфлікт невідповідності справи і слова, яке приховує справжні наміри, заганяє опонента в глухий кут непорозуміння. Демагогія і нещирість обезцінюють слово, перетворюють його на прицільно діючий конфліктоген.
Література:
1. Козер Л. Основы конфликтологии. - СПб, 1999. - 192 с.
2. Маруховська О. Політичні конфлікти. Політологія: Підручник / За ред. Ю. І. Кулагіна, В. І. Полуріза. - К., 2002. - 612 с.
3. Быстрицкий Е. Конфликт культуры, философия толерантности // Демоны мира и боги войны. - К., 1997. - 488 с.
4. Шейнов В. П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. - Минск, 1996. - 288 с.
5. http://www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве