WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ситуаційні детермінанти поведінки людей у контексті урбаністичного середовища - Реферат

Ситуаційні детермінанти поведінки людей у контексті урбаністичного середовища - Реферат

галузьсоціально-психологічних досліджень - психологію ситуацій.
Оскільки багато напрацювань у галузі вивчення соціальних ситуацій знаходимо переважно в західній соціальній психології, то є потреба проаналізувати їх детальніше. Так, С. Мілграм зазначає, що поведінка жителя міста у широкому діапазоні ситуацій в багатьох випадках визначається процесами адаптації до перевантажень. Вчений виокремлює адаптаційні механізми та адаптивні реакції на перевантаження [5, c. 285 - 286]:
· кожній одиниці інформації, що надходить, приділяється менше часу;
· нехтування інформацією, яка не є першочерговою (види інформації, на яку варто витратити час і енергію, суворо визначені принципами вибірковості);
· за певних соціальних операцій відбувається перерозподіл обов'язків так, щоб перевантажена система могла перекласти частину навантаження на іншого учасника взаємодії;
· система відмовляється приймати інформацію ще до її надходження (окремі люди, для прикладу, використовують тонкі способи блокування інформації - скажімо, недружелюбний вигляд, що відбиває бажання вступати з ними в контакт);
· між індивідом та інформацією, що надходить ззовні, ставляться соціальні засоби захисту і відбору (в маленькому містечку чи селищі будь-хто може просто зайти до мера і поспілкуватися, а у великому місті відвідувачів за допомогою організаційних засобів захисту і відбору спрямовують в інші інстанції);
· інтенсивність інформації на вході знижується за допомогою фільтруючих засобів, відтак допускаються лише поверхневі і слабкі форми участі у взаємодії з іншими людьми;
· створюються спеціальні організації для прийняття вхідної інформації, яка в іншому випадку просто поглинула б індивіда.
Доведено, що моральне і соціальне залучення людей у життя великого міста обмежене. А це, у свою чергу, прямий результат того, що об'єм інформації, яка надходить, перевищує можливості її опрацювання. Такі обмеження щодо залучення індивідів набувають різних форм: від відмови допомогти людині навіть тоді, коли їй вкрай потрібна ця допомога, до небажання надати послугу чи виявити просту ввічливість (наприклад, вибачитися при зіткненні на вулиці). Із збільшенням загальної кількості одиниць інформації, що підлягає опрацюванню, і виникненням загрози інструментові її опрацювання, який має певні межі і можливості, людям доводиться вилучати з розгляду все більше й більше деталей будь-якої взаємодії. Межовим випадком адаптації до перевантаженого соціального середовища є зневага і повне ігнорування інтересів та вимог тих людей, яких індивід не вважає безпосередньо пов'язаними із задоволенням його власних потреб, а також формування оптимально ефективних критеріїв для визначення категорії, в яку потрапляє дана особа - друг чи незнайомець [5, c. 287]. Різниця між ставленням до друзів і незнайомців у великих містах має бути більшою, ніж у малих. У свою чергу, готовність людини вступити у взаємодію і приділити час тим, хто не може претендувати на це, користуючись особистими зв'язками, у великих містах менша, ніж у малих.
За умов великого міста дефіцит соціальної відповідальності найсильніше виявляється в критичних ситуаціях, таких хоча б, як вбивство. У багатьох підручниках із соціальної психології наводиться як приклад вбивство у Нью-Йорку 1964 року К. Дженовезе. Протягом відносно тривалого часу їй завдали кілька ударів ножем. Тридцять вісім жителів цього району зізналися, що бачили принаймні окремі епізоди злочину, але жоден з цих людей не прийшов жінці на допомогу.
Соціальні психологи Б. Латане і Дж. Дарлі, які тоді працювали у Нью-Йоркському університеті, не були переконані, що єдина причина, через яку сусіди не допомогли К. Дженовезе, це стрес і надмірна стимуляція життя у великому місті. Вони звернули увагу на те, що багато людей чули волання жінки про допомогу. Здавалося б, чим більше людей є свідками події, тим більше у постраждалого шансів отримати допомогу. Однак вчені, на підставі серії експериментів, які стали вже класичними, виявили зовсім протилежне: коли постає питання про допомогу, кількість очевидців не забезпечує безпеку. Багато досліджень, проведених як в лабораторних умовах, так і тих, що базувалися на реальному матеріалі, дали однаковий результат: чим більша кількість очевидців нещасного випадку, тим менша вірогідність, що хтось із них допоможе постраждалому. Цей феномен дістав назву ефекту очевидців. Отже, збільшення кількості очевидців нещасного випадку знижує вірогідність того, що хтось із них допоможе потерпілому.
Більшість дослідників, аналізуючи згадану вище подію, роблять такі висновки:
· у великому місті близькість у просторі не є головною основою дружби чи зв'язку між людьми (людина, у якої багато близьких друзів у різних частинах міста, може не бути знайомою з мешканцями сусідньої квартири);
· немає фактів, що у жителя міста менше друзів, аніж у жителя села, або до нього у випадку необхідності прийде на допомогу менше його знайомих, однак ці люди не перебувають постійно з ним (міс Дженовезе потрібна була допомога людей, які фізично були поруч, а друзі, які могли б допомогти їй, у цей час були далеко від місця події);
· оскільки заклики про допомогу не мали певного адресата (вони були звернені до всіх), то жодна конкретна людина не відчувала своєї особистої відповідальності;
· колективна бездіяльність була викликана тим, що кожний із свідків вважав, що хтось інший напевне вже зробив рішучий крок і допоміг.
Відповідаючи на запитання, чому люди проявляють меншу готовність допомогти, коли присутні інші очевидці, Б. Латане і Дж. Дарлі [1, c. 381] запропонували "дерево" прийняття рішення очевидцем стосовно доцільності втручання в подію: п'ять сходинок на шляху до надання допомоги у критичній ситуації (див схему).
"Дерево" прийняття рішення стосовно втручання в подію
(за Б. Латане і Дж. Дарлі)
Автори вважають, що до того, як людина надасть допомогу в критичній ситуації, вона має пройти ці п'ять сходинок. Якщо очевидці не зможуть пройти якусь сходинку, то не допоможуть. Аналізуючи першу сходинку, варто звернути увагу на кілька обставин. Передусім, є ситуації, у яких всі присутні точно знають, що відбувся нещасний випадок. Однак за інших умов це не настільки відомо. Для прикладу, коли ви поспішаєте (запізнюєтеся на роботу), протискуючись крізь натовп, то можете й не помітити, що когось вдарили чи хтось знепритомнів. Отже, цілком закономірно, якщо люди не помітили критичної ситуації, то не стануть в неї втручатися і пропонувати допомогу.
Було проведено низку експериментів, які підтвердили цю тезу: якщо люди поспішають, вони менше уваги звертають на те, що відбувається навколо, і тому менше схильні надавати допомогу тим, хто її потребує. Але чи можна з цього робити висновок, що ті, хто поспішає, люди безсердечні? Звичайно, ні. Поспішаючи, відчуваючи на собі тягар часу, зайняті своїми думками, люди просто не мали можливості замислитися над подією, в яку потрібно було втрутитися.
Але навіть і тоді, колилюди
Loading...

 
 

Цікаве