WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ситуаційні детермінанти поведінки людей у контексті урбаністичного середовища - Реферат

Ситуаційні детермінанти поведінки людей у контексті урбаністичного середовища - Реферат


Реферат на тему:
Ситуаційні детермінанти поведінки людей у контексті урбаністичного середовища
Здавна відомо, що оточуюче середовище впливає на почуття і поведінку людей. Вважається, наприклад, що погана погода погіршує настрій, а сильна спека посилює агресію. У всіх цих випадках йдеться про фізичне середовище. Воно хоч і має певне значення для людей, але аж ніяк не може конкурувати із соціальним оточенням, сила впливу якого набагато потужніша. Для прикладу, якщо ви перебуваєте у приємній компанії однодумців, то навряд чи помітите, що на вулиці дощ. І навпаки, якщо навіть світить сонце, але вас образили, то чи буде вам весело?
Особливого значення соціальне оточення набуває в контексті урбаністичного середовища. Для великих міст доволі буденною є картина, коли натовп просто "несе" людину до входу в метро чи "виносить" з дверей великого магазину. Всі кудись поспішають, здається, нікому ні до кого немає діла. Однак це тільки звичайна реакція людини, яка щойно приїхала до міста. Коли ж постає питання, а чому людей притягує велике місто, то з'ясовується, що перша реакція на нього далеко не повністю відтворює всі принади міського життя. Очевидним є те, що великі міста притягують людей багатством подій, можливостями вибору, розмаїттям зустрічей, розваг, більшою можливістю для комунікації. Однак велике місто має і негативні сторони. Урбаністичне середовище породжує постійні перевантаження, які зазвичай деформують повсякденне життя на кількох рівнях, зачіпаючи виконання ролей, еволюцію соціальних норм, когнітивне функціонування і використання технічних засобів.
Мета повідомлення:
з позицій соціальної психології проаналізувати ситуаційні детермінанти поведінки людей у контексті урбаністичного середовища.
Ситуаційні детермінанти поведінки людей виявляються при вивченні соціального оточення, зокрема - урбаністичного. Американський психолог С. Мілграм, вивчаючи досвід міського життя, висунув (1970 року) гіпотезу урбаністичного перевантаження, сутність якої полягає в тому, що жителі великих міст постійно потрапляють під тиск посиленої стимуляції і тому схильні замикатися в собі, аби уникнути перевантажень. Аналізуючи міське життя з точки зору соціальної психології, дослідник припускає, що поведінка жителів великих міст, котрі страждають від масового скупчення людей і перенаселення, відтворює різні процеси адаптації до "перевантажень", зіткнень та інших стимулів, які є частиною повсякденного життя у великому місті [5].
Жителі мегаполісів постійно вступають у контакти з великою кількістю людей, що змушує їх заощаджувати психічну енергію і знайомитися із значно меншою частиною цих людей (у порівнянні із сільськими жителями). Більше того, вони підтримують поверхові стосунки навіть з цими знайомими. До цих характеристик можна додати анонімність і тимчасовий характер міських соціальних відносин. Дослідники зазначають, що чим більша кількість і частота людських контактів, тим менше часу, уваги й емоцій людина може приділити кожному із них [1; 4; 6]. Звідси - пересичення контактами і байдуже ставлення міських жителів одне до одного.
У процесі порівняльного вивчення вірогідності того, що люди будуть допомагати в сільській місцевості і в умовах великого міста, доведено, що на селі люди допомагають одне одному частіше. Жителі маленьких містечок і сіл частіше допомагають у різних ситуаціях, включаючи й допомогу незнайомій особі, з якою стався нещасний випадок, допомогу дитині, що загубилася, участь в опитуванні тощо. Існує гіпотеза, згідно з якою люди, котрі виросли в сільській місцевості, набувають більше альтруїстичних рис особистості у порівнянні із середовищем великого міста - воно не сприяє розвиткові таких рис. Згідно з цією точкою зору, людина з більшою вірогідністю отримає допомогу від будь-кого, хто виріс у маленькому містечку, навіть якщо ця людина перебуває у великому місті. Тут припускається, що головне - цінності, засвоєні в дитинстві жителями малих містечок і сіл, а не безпосереднє оточення.
Однак американські вчені вважають, що жителі великих міст менше допомагають іншим, ніж жителі містечок і сіл не тому, що сповідують інші цінності, а тому, що стрес, пов'язаний із життям в урбаністичному середовищі, примушує їх замикатися в собі. Тобто, в теорії урбаністичного перевантаження існує більше підтверджень, ніж у ідеї про те, що життя у великих містах робить людей менш альтруїстичними від природи. З цього випливає, що коли виникає ситуація, яка надає можливість допомогти іншому, першочергове значення має те, де це відбувається: в сільській місцевості чи у великому місті, а не те, які саме люди випадково опинилися на місці події. Більше того, дослідники виявили, що щільність населення (кількість людей на квадратний кілометр) сильніше відбивається на готовності людей допомагати, аніж розмір міста [1, c. 379]. Отож, чим компактніше проживають люди, тим менше вони схильні допомагати. Цей висновок вписується в гіпотезу урбаністичного перевантаження: на маленькій території, де поруч живе значна кількість людей, на кожного з них має припадати більше стимулюючих впливів, аніж там, де така ж кількість людей розміщена на більшій території.
Ідея синтезу "особи" і "середовища" знайшла, зокрема, своє відбиття, перш за все, у поняттях "значущої ситуації" В. Мясищева, "особистісного смислу" О. Леонтьєва.
Б. Ломов активно відгукнувся на інтенсифікацію у 1980-х роках вивчення західною психологією соціальних ситуацій. Вчений вважав вироблення способів і засобів опису ситуацій одним із найважливіших завдань психології. Хоча у вітчизняній психології продовжує використовуватися традиційне визначення ситуації через зовнішні стосовно суб'єкта умови, водночас немало дослідників наголошують на новому розумінні відносин "людини" і "середовища", яке нині лежить у площині інтеграційного особистісно-ситуаційного підходу. Цей підхід передбачає визнання того, що люди різняться за ступенем прояву стабільності їх особистісних особливостей у різних ситуаціях [2, c. 511]. При цьому люди з особистісними особливостями мають тенденцію обирати певні типи соціальних ситуацій. Самі ж ситуації різняться тим, наскільки вони сприяють чи гальмують прояв індивідуальних відмінностей людей. Особистісно-ситуаційний підхід реалізується, перш за все, у вивченні життєвих стратегій і в цілому життєвого шляху людини, в дослідженні способів реагування людей на різні життєві ситуації.
Свого часу американський психолог К. Левін сформулював принцип необхідності опису ситуації не з позиції дослідника, а з позиції індивіда, який "заповнює" цю ситуацію своїм суб'єктивним смислом і відтак формує свій життєвий простір. У цьому фактично вбачається спосіб подолання протиставлення "внутрішнього світу особистості" і "зовнішнього світу її існування". В наш час опис єдиної феноменології особистості та її життєвого простору вважається одним із перспективних завдань соціальної психології як в методологічному, так і в методичному плані. Йдеться про особливу
Loading...

 
 

Цікаве