WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Синдром вигоряння у працівників пенітенціарної системи - Реферат

Синдром вигоряння у працівників пенітенціарної системи - Реферат


Реферат на тему:
Синдром вигоряння у працівників пенітенціарної системи
У період реформування кримінально-виконавчої системи однією з найважливіших проблем є попередження синдрому "вигоряння" серед працівників виправних колоній. Досі цьому питанню не надавали належної уваги ні науковці, ні керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань. Але проблема існує, отже потребує не тільки наукового вивчення, але й розробки психологічних методів і засобів збереження психічного і соматичного здоров'я працівників кримінально-виконавчої системи.
Підвищений інтерес до людини як суб'єкта праці обумовив увагу дослідників до змін, що відбуваються з особистістю в процесі виконання професійної діяльності [1 - 3; 8 - 11]. Раніше у вітчизняній та зарубіжній літературі вказувалося тільки на позитивне значення трудової діяльності для розвитку особистості, описувалися механізми й умови ефективної професіоналізації людини. З іншого боку, називалися негативні психічні стани, що виникали під час праці, зокрема, такі як стомлення, стрес тощо. Але комплексний вплив професійної діяльності на психічне та фізичне здоров'я особистості лишався "за кадром".
Порівняно недавно в іноземній, а потім і у вітчизняній літературі з'явилося поняття "емоційне вигоряння", що віддавна розглядалося як аспект професійної деформації і визначалося як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної марності.
Термін "burnout" (емоційне вигоряння) 1974 року увів американський психіатр Х. Дж. Фрейденбергер для характеристики психологічного стану здорових людей, що перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з клієнтами в емоційно напруженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Згідно з сучасними уявленнями, під "психічним вигорянням" розуміють стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється у професіях соціальної сфери.
Синдром емоційного вигоряння має три основні складові:
· емоційне виснаження як почуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою;
· деперсоналізацію як цинічне ставлення до своєї праці та її об'єктів;
· редукцію професійних досягнень як виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху.
Ці компоненти дещо відображають специфіку тієї професійної сфери, в якій уперше виявили такий феномен. Особливо це стосується другого компонента вигоряння, а саме деперсоналізації, що нерідко відбиває стан сфери соціального обслуговування людей і надання їм допомоги. Дослідження останніх років не тільки підтвердили правомірність цієї структури, але й дозволили істотно розширити сферу її поширення, включивши професії, не пов'язані із соціальною сферою. Це призвело до певної модифікації поняття "вигоряння" та його структури.
Під психічним вигорянням розуміємо професійну кризу, пов'язану з роботою в цілому, а не тільки з міжособистісними стосунками в її процесі. Таке розуміння трохи видозмінило і його основні компоненти: емоційне виснаження, цинізм, професійна ефективність. На нашу думку, якщо з цих позицій розглядати поняття деперсоналізації, то воно має ширше значення. Це негативне ставлення не тільки до клієнтів, але й до праці, її предмета в цілому.
Варто зазначити, що емоційне вигоряння зазвичай вивчається на прикладі професій, що передбачають надання допомоги людині (психологів, лікарів, психотерапевтів, соціальних працівників тощо). Але феномен вигоряння трапляється й в інших сферах діяльності, пов'язаних, наприклад, з ризиком для життя (військові, працівники правоохоронних органів, системи виконання покарань).
Нами було розглянуто особливості синдрому вигоряння у працівників системи виконання покарань. Вибір саме цієї групи не випадковий. По-перше, за даними дослідників, емоційному вигорянню піддаються представники соціально значимих професій, до яких відносимо й діяльність особового складу виправних колоній (за критеріями, визначеними Е. Климовим):
А. Об'єкт професійної діяльності володіє не тільки соціальними, але й суб'єктивними характеристиками: реагуванням на професійний вплив за власною, а не професійною логікою.
Б. Цим професіям притаманні властивості "зустрічного соціального резонансу": її представники залежать від суспільства, суспільство залежить від них [2].
По-друге, особливостями роботи у місцях позбавлення волі є умови розвитку негативних симптомів, що згодом обумовлюють формування синдрому вигоряння в цілому. Маємо на увазі такі соціально-психологічні чинники діяльності у виправній колонії:
1. Зміст діяльності: робота з засудженими відзначається суперечливим характером, оскільки пов'язана, з одного боку, з перевихованням ув'язнених та їх ресоціалізацією, а з іншого - з постійним контролем їх поведінки та контактів з кримінальною субкультурою, яка сама є закритою і суворо структурованою.
2. Особливості клієнтів: виховна робота з засудженими має будуватися у рамках особистісного підходу, що припускає безоцінне, приймаюче, толерантне ставлення до їх особливостей, їх минулого, сьогодення та майбутнього, а також зацікавленість у їхньому розвитку і соціально-позитивній самореалізації. З іншого боку, практично у кожного працівника виправної колонії існує психологічний бар'єр, пов'язаний з толерантним ставленням до засуджених, який або ігнорується, або приховується і не знаходить адекватного вираження у професійній діяльності.
3. Тимчасові параметри діяльності й обсяг роботи: підвищене навантаження, понаднормова робота стимулюють розвиток вигоряння. Це, зокрема, підтверджують дослідження В. Орла, згідно з якими між тривалістю робочого дня та вигорянням існує достовірний кореляційний зв'язок [5].
4. Характер стосунків з колегами. Рольовий, визначений статутом і відносинами, він не дозволяє суб'єктові задовольняти потребу в саморозкритті. Не допускається емоційно відкрите, довірливе спілкування - що суперечить самій природі людини. Окрім того, має значення і ступінь професійної самостійності та незалежності, необхідність приймати важливі, соціально значимі рішення. Дослідження [5] підтверджують важливість такого чинника, як зворотний зв'язок, брак якого співвідноситься з усіма трьома компонентами вигоряння, призводячи до підвищення рівня емоційного виснаження та деперсоналізації, знижуючи професійну самоефективність.
Для визначення ознак синдрому вигоряння у працівників пенітенціарної системи проводилося опитування, в якому потрібно було визначити наявність і ступінь виразності окремих симптомів (ми використовували виділені Е. Macher ознаки) [3]. Багато респондентів (76,4 %) відзначали такі негативні переживання, як утома, нездужання, безсоння, негативне ставлення до роботи, колег, засуджених, агресивні (у тому числі й аутоагресивні) почуття чи наміри, поганий настрій і пов'язані з ним емоції (цинізм, песимізм, депресія, почуття безпорадності). Для оцінки рівня емоційного вигоряння використовувалася також методикуа В. Бойка [7].
Як показали результати,велика кількість працівників виправних колоній потерпає від проявів синдрому вигоряння
Loading...

 
 

Цікаве