WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Релігійна група і нові релігійні рухи (секти) - Реферат

Релігійна група і нові релігійні рухи (секти) - Реферат


Реферат на тему:
Релігійна група і нові релігійні рухи (секти)
Суперечки навколо визначення групи викликає вже мінімальна кількість її членів. Одні автори визначають групу як дві або більше осіб (A. Hare, 1962; S.Mika, 1982; A. Reber, 2000; Z. Necki, 998; C. Oyster, 2002). Натомість інші автори (W. Prezyna, 1993) для двох осіб залишають поняття діади і вважають, що про групу можна говорити лише тоді, коли маємо справу з щонайменше трьома особами (див. J. Szczepanski, 1970; W. Domachowski, 2000). Z. Necki (1998) та C. Oyster (2002) висловлюють думку, що діада - це найменша група. C. Oyster (2002, с. 28) твердить, що всі групові процеси мають подібний перебіг у групі, що налічує дві або більше осіб. Натомість соціальні психологи G. Homans (1950), T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) розв'зують проблему мінімальної кількості членів групи, не зосереджуючись на конкретній кількості членів, а говорять про певну кількість людей, або що група - це кілька осіб (див. M. Argyle, 1999, с. 184). Крім того, різні автори у визначенні групи акценують різні елементи як істотні. D. Cartwright і A. Zander (1968) підкреслюють, наприклад, взаємну залежність індивідів, що перебувають у групі. Для G. Homans (1950) істотним є процес комунікацій між членами. R. Merton (1963) зазначає, що йдеться про взаємодії настільки часті, які вели б до ідентифікації членів групи. T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) підкреслюють, що група існує тоді, коли її члени дотримуються певних норм. Ще інші автори звертають увагу на спільну мету, почуття відрубності щодо інших груп, почуття належності до власної групи або на групові структури.
У контексті аналізованої теми варто звернути увагу на ще один елемент групи, а саме - групове лідерство. T. Witkowski (1994, с. 43) пише, що лідера роблять привабливим його риси вождя, організатора і вчителя, його зріла особистість, компетентність і знання людей та їхніх головних потреб.
Підсумовуючи ці міркування, варто зауважити, що соціальні психологи найчастіше звертаються до такого визначення, яке поєднує кілька критеріїв у єдину цілісність, і визначають групу як дві або більше осіб, між якими існує безпосередня взаємодія. Такі особи мають спільну мету і норми, що приймаються членами групи, а також певні структури - соціометричну, комунікативну, влади і просування. A. Hare (1962), автор наведеного визначення, говорить, що лише дотримання всіх цих умов одночасно дає змогу говорити про групу. Якщо котрийсь з елементів, які конституюють групу, не існує, слід би було радше говорити про сукупність, ніж про групу.
Релігійна група
Релігійну групу конституюють ті ж елементи, що й групу звичайну. Її особливістю є хіба що те, що члени такої групи спільно реалізують мету релігійного характеру і керуються у своїй поведінці релігійними нормами. Слід би було також додати, що релігійна група вирізняється почуттям віри, яка визнається спільно, та почуттям ідентичності. Цілі, які ставляться релігійною групою, стосуються приципового відношення людина - Бог і всіх інших відношень у зв'язку з цим як центральним (T. Witkowski, 1994). Релігійні групи звичайно постають внаслідок особистісного впливу та діяльності осіб з харазматичними рисами, тобто релігійних лідерів. Специфіка лідерства в релігійній групі полягає, на думку деяких авторів (див. T. Witkowski, 1994), у тому, що воно має ознаки сакральності, і релігійний лідер може застосовувати щодо своїх членів надприродне навіювання. Релігійний лідер відзначається, як і кожний груповий лідер, безпосереднім інтересом до групи, до справ її членів, готовністю надавати допомогу у кожній потребі, давати поради. Крім того, як випливає з досліджень T. Witkowski (1994, с. 136 - 137), релігійного лідера характеризують глибока віра, побожність і простота.
Дещо інші аспекти релігійної групи описують соціологи релігії (E. Hiller, 1947; J. Fichter, 1954). Особливо акцентуючи міжособові стосунки, вони говорять, що релігійна група - це виокремлена та організована система стосунків між багатьма особами, що прагнуть реалізації певної системи цінностей (див. W. Piwowarski, 1993). Услід за соціологами релігії, можна говорити про п'ять критеріїв належності до релігійної групи. Першим є прийняття її членами цінностей, що офіційно проголошуються цією релігійною групою (наприклад, віра в існування Бога), цінностей, що офіційно проголошуються Церквою. По-друге, прийняті цінності повинні справляти вплив на поведінку членів групи (наприклад, реалізація євангельських ідеалів, життя в любові, спокої, справедливості). Третім критерієм належності є готовність до участі в діях, які чинять члени в межах групи (релігійні відправи, паломництва, паралітургічні богослуження, світська активність). По-четверте, мають існувати такі соціальні відносини між членами групи, у яких внутрішньогрупові стосунки (відношення "ми") переважають над міжіндивідними стосунками. За W. Piwowarski (1993), тільки стосунки першого типу творять соціальну групу. Відношення "ми" виникає тоді, коли група спільно прямує до однієї мети. Стосунки другого типу існують тоді, коли одного або більше членів групи трактують як засоби досягнення мети. Останнім, п'ятим критерієм, який визнає дійсне членство в релігійній групі, є інтенція належності. У цьому критерії йдеться про те, щоб релігійна група була для її членів групою, з якою вони ідентифікуються, а також із її цілями і нормами (W. Piwowarski, 1993).
Релігійні групи, як і будь-які інші, характеризуються багатоаспектністю явищ, що дає підставу для їх класифікації за різними критеріями. Отже, якщо прийняти критерій величини (кількість членів у групі), то можна говорити про малі й великі групи. Якщо критерієм є належність, то виділяються групи належності і групи референтні. Малі релігійні групи об'єднують до кількадесяти осіб (25 - 30) і характеризуються безпосередніми інтерперсональними контактами (наприклад, група прислужників). Великі групи звичайно об'єднують більше членів (кількасот), а процес взаємної комунікації вимагає посередників (парафіяльна група).
Групи належності спираються на формальну належність особи до групи, участі в ній. Фактична належність особи до групи передбачає ініціацію, зовнішній акт вступу до неї, а відтак і членську участь. Коли йдеться про формування постав індивіда групою, то переважну роль починає відігравати те, чим група є для нього, а не формальна належність до неї. T. Witkowski (1994, с. 34) пише, що чим більшу цінність має група в очах особи, тим позитивніше оцінюється в суб'єктивних категоріях, тим бажанішою виявляється, навіть якщо не є групою належності. Отже, маємо тут справу ніби з новою якістю, яка називається референтною групою. Поняття "референтна група" вперше використав H. Hyman (1952; див. також P. Skeris, 1979). Уживаючи таке поняття, автор мав на думці групи, щодо яких особа здійснює оцінку власного статусу. Критерієм, який визначає належність до референтної групи, є постава індивіда щодо неї. Отже, це внутрішній, а не зовнішній критерій.
Референтна група відзначається суб'єктивною, психологічною належністю. Показниками статусу тут є не об'єктивні критерії (наприклад, розмір доходів), а суб'єктивне відображення власної позиції щодо позицій інших осіб. Деякі автори, які, наприклад, (див. S. Mika, 1982, с. 337) розширюють розуміння референтних груп, кажучи, що такою може бути кожна група, яка становить основу для порівняння постав, оцінок, норм, а з другого боку, є джерелом постав, оцінок, норм і цінностей, що приймаються особою. У цьому розумінні
Loading...

 
 

Цікаве