WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психосоціальний невроз “пуер етернус” - Реферат

Психосоціальний невроз “пуер етернус” - Реферат


Реферат на тему:
Психосоціальний невроз "пуер етернус"
Олена Донченко, доктор соціологічних наук, завідуюча лабораторією Інституту соціальної та політичної психології АПН України
Психосоціальна ситуація, що склалася в сучасній Україні, стала чинником виникнення масового неврозу "пуер етернус" (вічний хлопчик). У статті дається характеристика ознак цього неврозу, психологічного стану людей, що призводить до нього, і можливі наслідки цього для майбутнього України.
Головним завданням сучасної соціальної і політичної психології є, на мою думку, максимальне розширення соціальної свідомості за рахунок визнання і осмислення колективного несвідомого. Позитивним прикладом може бути поняття "менталітет", яке увійшло в обіг не тільки наукової продукції, але й масової свідомості, яка визнала за ним існування вищих сил, що створюють характер народу. Що це за сили - мало хто знає, але всі освічені люди погоджуються з існуванням глибинно-психологічних коренів або, інакше, родового коду певної спільноти, того, що відрізняє один народ від іншого. Проте про успішність осмислення колективного несвідомого говорити ще рано. Для сучасної академічної психології характерним є безперечне визнання того, що можна емпірично перевірити навіть успішному школяреві. Але все, що не має емпірики "тестів і анкет", сприймається не тільки обережно, але й ворожо-іронічно. Позаперсональне, неусвідомлене в житті спільноти осмислюється надто повільно й обережно. Водночас не можна ігнорувати дію таких позаперсональних чинників, як влада, гроші, гра, символи, міфи, релігія тощо. Не можна не бачити, як працюють ці чинники у повсякденному житті. Згадаємо, наприклад, крилатий, але забутий вираз: "Не посада прикрашає людину, а людина прикрашає посаду". В Україні надто багато організацій і структур належить особистостям, безмежну силу яких зробили гроші, гра і міф про те, що "таких не зміниш". Україна має сьогодні еліту, що купує свою елітарність винятково за гроші. А, отримавши бажану високу посаду, ці люди відразу ж потрапляють під владу позаособистісної ваги посади священослужителя, лікаря, учителя, правителя (від президента до голови житлово-комунальної контори) тощо. Привласнюючи змісти і якості посади, які існують самі по собі в якості архіву багатьох колективних зусиль, змісти, що їм не належать, ці люди розширюють свою особистість за рахунок інших. В аналітичній психології це називається психічною інфляцією - коли людина стає "надлюдиною, подібною до Бога". В тій іпостасі людину ніщо не обмежує...
Глибинна психологія наполягає на тому, що така безмежність є ознакою того, що людина не має власної індивідуальності, ознакою спонтанного потрапляння людини під владу архетипу як частки колективного несвідомого, ознакою розчинення її в пристрастях колективного несвідомого. Як відомо, феномен колективного несвідомого (після відкриття З. Фройдом індивідуального несвідомого) дослідив К. Юнг. Людство, за К. Юнгом, перебуває в полоні зразків (моделей, типів, патернів) поведінки, відчуття, сприймання і мислення, що зберігаються у змістах різних релігій, міфів, легенд, казок, традицій, ритуалів тощо. Панівні в житті людства патерни поведінки, стилю і способу життя, навіть моделі світо- і самосприйняття, сформовані ще в "сиву давнину", К. Юнг називав архетипами і вважав, що вони є найдавнішими й універсальними мислеформами, психічними корелятами інстинктів. Архетипи - це досвід людства, що постійно повторюється, це організуючий принцип, форма, яка може наповнюватись тим чи іншим змістом в залежності від багатьох чинників середовища - символів, образів, загальних смислів тощо.
Ідентифікація людини з позаособистісними змістами може набувати або позитивного, або негативного характеру, і це визначається особливостями її соціалізації і психосоціальною ситуацією в цілому, що викликає до життя той чи інший архетип. Так, архетип Героя може наповнюватись образом Ісуса Христа, Робіна Гуда, Іллі Муромця, Франкліна Рузвельта, Богдана Хмельницького, а може - образом Антихриста, Іуди, Кощея Безсмертного тощо. Так само архетип пуера (дитини) може наповнюватися всіма філо- та онтогенетичними змістами в залежності від історико-психологічної та автобіографічної ситуації того, хто в цей архетип втрапляє.
Так чи інакше, а наукова і практична цінність поняття "архетип" не викликає сумніву. У науковій рефлексії з'явилася можливість, з одного боку, виокремити, а з іншого - поєднати в тій чи іншій пропорції набуту індивідуальність і позаіндивідуальну всезагальність, усвідомлене і підсвідоме, суб'єктне і позасуб'єктне. В глибині кожного з нас є психічні даності і психологічні перспективи наповнення цих даностей (які одержали назву психофракталів). Психофрактали місять у собі архетипові змісти у вселюдському їх значенні і, водночас, в індивідуальних пропорціях і потенційних формах розвитку цих змістів. Актуалізація потенційного залежить як від індивідуального психічного вираження Душі (або від її психофрактала, тобто обмеженого, певного призначення), так і від якості того Духу, який спонукає Душу до розвитку. Психологічні перспективи людини, таким чином, залежать від її Духу (або суб'єктності індивіда), що набувається в процесі соціалізації, від рівня розвитку Самості як сенсу Душі і показника Духу, і, зрештою, від результатів Індивідуації як шляху до задуманої вищими силами реалізації життя певного індивіда.
Можна сказати, що Душа і Дух людини протягом усього життя співпрацюють над розвитком самосвідомості, індивідуальної особистості і відповідальності, над розмежуванням колективного та індивідуального у свідомості людини, над створенням у людини рефлексивного ставлення до бюрократичних вимог об'єктивності, ефективності і передбачуваності поведінки кожного на всіх етапах соціалізації.
У випадку, коли Духу значно менше, аніж потрібно для наповнення власної Душі і зміцнення індивідуальності, індивід потрапляє в полон одного або кількох архетипів і в цьому випадку вже не володіє своїм життям повністю - ним керує щось інше, позаособистісне, а інколи і надлюдське (коли божествене, а коли й диявольське). Архетипова складова психіки людини діє як автономна психосоціальна сутність. Вирвати індивідуальність з цього полону може лише її Дух.
Отже, головною метою соціалізації людини є пробудження її Душі шляхом формування і зміцнення її Духу. Для педагогічної спільноти, в яку, безперечно, включаються в першу чергу батьки і вчителі, головною проблемою і метою діяльності є створення умов для того, щоб дитина змогла збагнути, чим вона є в плані своїх
Loading...

 
 

Цікаве