WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психосоматичний підхід до проблем адаптації - Реферат

Психосоматичний підхід до проблем адаптації - Реферат

напруги, що, згідно з F. Alexander, у свою чергу виникає в результаті хронічного інтрапсихічного конфлікту (наприклад, для виразкової хвороби, на думку F. Alexander, типовий хронічний конфлікт між потребою в залежності і піклуванні, з одного боку, і прагненням до автономії - з іншого).
Н. Selye [23] розробляє свою концепцію стресу як неспецифічного фактора, що за певних обставин руйнівно впливає на фізичне і психічне здоров'я. Відповідно до концепції Н. Wolff [36], специфічним для психосоматичних захворювань є реакція конкретного організму на стрес, обумовлена, насамперед, спадковими факторами. Будучи послідовником Н. Selye, Н. Wolff розглядає психологічні, фізіологічні та поведінкові зміни як супутні реакції, тобто одна людина може реагувати на стрес зміною роботи травного тракту, інша - дихальної чи серцево-судинної системи. Експерти роблять також важливий висновок про роль макро- і мікросоціальних факторів у виникненні психосоматичних розладів, окреслюючи подальші шляхи їх вивчення.
Найважливішим положенням є висновок про важливість емоцій у походженні соматичних порушень: "Єднаючою концепцією між психологічною і соматичною сферою є афект, що виражається, головним чином, у формі туги й постійної тривоги, нейро-вегетативно-ендокринної моторної реакції і характерним відчуттям страху. З фізіологічної точки зору не має значення, що суб'єктивна оцінка небезпеки може бути неадекватною. Механізм соматичних наслідків приводиться в дію саме фізіологічним і моторним елементами усієї відповідної реакції" [33].
J. Lipowsky визначив соматизацію як схильність переживати психологічний стрес на фізіологічному рівні [22].
Подібні визначення пропонуються й іншими авторами: "Вираження особистого і соціального дистресу за допомогою тілесних скарг із пошуком медичної допомоги" [28], "Використання соматичних симптомів для досягнення психологічних цілей" [13]. L. J. Kirmayer та інші автори підкреслюють, що cоматизацiя перекриває різні клінічні категорії, становлячи, таким чином, клінічно неоднорідне явище, і не може бути представлена у вигляді однорідного патологічного процесу [23].
Останнім часом з'являється все більше досліджень, що виявляють роль соціальних факторів соматизації. У країнах, що розвиваються, було проведено низку досліджень, завдяки яким виявлено загальну тенденцію описувати емоційний дистрес соматичною мовою. Крім того, є дослідження, що показали: пацієнти з країн Заходу, на відміну від пацієнтів із країн, що розвиваються, спроможні описати свій дистрес [17; 29] у психологічних термінах.
Проте і в західних країнах існують важливі соціальні фактори соматизації. "Сучасна біотехнічна система обслуговування відіграє значну роль при виникненні і розвитку функціональних синдромів. Саме в цьому зв'язку виникає феномен соматизації, утім іноді може мати місце і психологізація, тобто хворий описує свій стан у термінах доступної йому системи обслуговування. У нашій культурі переважають звертання до соматично орієнтованої біотехнічної медицини, а здебільшого - до психотерапевтичної служби" [20; 29].
Однак одні люди йдуть до поліклініки, інші - до психотерапевта. Tут важливу роль відіграє соціальний досвід та соціальні настанови, але у різних людей формуються різні мови опису дистресу. Наприклад, у слов'янській культурі можна говорити про культуральний механізм містифікації соматичних симптомів у вигляді трактування їх як пристріту, псування тощо. Слід зазначити, що психологізація може бути так само шкідливою, як і соматизація, тому що призводить до недооцінки біологічних механізмів соматичної загрози, відмові від необхідного біологічного лікування. Про сумні наслідки містифікацій говорити не доводиться.
Дослідження, проведені на невеликих етнічних групах вихідців із країн, що розвиваються, і які оселилися на Заході, показали, що для них також більш характерне пред'явлення соматичних, а не психологічних скарг на первинному прийомі [6; 22]. Спостереження свідчать, що на наявність соматизації впливають такі фактори, як стать, вік, етнічне похождення, освітній рівень. У жінок соматизація вища, ніж у чоловіків, а в індивідів з низьким соціоекономічним статусом вища, ніж в індивідів з високим статусом [11; 15; 25]. Симптоми соматизації характерні також для депресивних пацієнтів у всіх культурах. Їх називають сутнісними симптомами депресії.
Ці факти пояснювалися дуже по-різному, навіть і тим, що сучасні незахідні культури не тільки відчувають брак слів для опису тривоги й депресії, але й що представники цих культур описують емоції недиференційованими способами [28; 29]. Однак останнім часом зростає кількість літератури, де наводяться дані про те, що в США та Великій Британії принаймні половина всіх пацієнтів, які одержали діагноз психічного розладу, на первинному прийомі пред'являли більше соматичних, аніж психологічних скарг [26, 31]. Це наводить на думку, що існує тенденція до зростання соматизації й у західних культурах.
Одне з найпопулярніших пояснень: є люди, яким, незалежно від культурних коренів, не вистачає словникового запасу для опису переживань, тобто люди, що страждають на алекситимію. Розходження в рівнях соматизації в західній і східній культурах можуть бути пояснені обмеженішим арсеналом для висловлення почуттів у незахідних культурах, а також з культурними традиціями, які забороняють висловлювати почуття. Так, у Китаї емоційні проблеми мають негативну культурну коннатацію і призводять до соціальної стигматизації. Культурна норма полягає у твердому контролі й придушенні власних емоцій.
Однак слід зазначити, що, очевидно, внаслідок значних розходжень у діагностичних критеріях, дані кроскультуральних досліджень дуже суперечливі. Так, за даними ВООЗ, дослідження, проведене в 11 країнах, не виявило істотних розходжень у поширенні соматоформних та психосоматичних розладів у західних і східних культурах [28; 29].
Відомі дві основні моделі психотерапії, що найчастіше застосовуються щодо соматоформних та психосоматичних розладів, - динамічна і когнітивно-біхевіоральна.
Психоаналітична психотерапія вимагає істотної модифікації при роботі з хворими. Вона полягає у використанні принципів і компонентів когнітивно-біхевіоральної психотерапії, таких як структурованість сеансів та інформаційно-освітня робота з пацієнтами. Основна причина необхідності такої модифікації - брак мотивації до психотерапевтичної роботи і готовності до тривалих зусиль у плані психологічного аналізу і подолання своїх проблем.
У рамках психоаналітичної моделі, соматизація - це, насамперед, захисний механізм, причому досить примітивний і важкий для усвідомлення, тому досягнення психотерапевтичного альянсу вимагає значних витрат часу. R. Nickel і U. Egle [32] відзначають, що головна умова робочого союзу із психосоматичним хворим - створення атмосфери безпеки. Модифікації класичних технік відповідають принципам роботи з психотравмою у зв'язку з тим, що в житті циххворих, як правило, мали місце фізичне і психологічне насильство, емоційна депривація в дитинстві,
Loading...

 
 

Цікаве