WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психосоматичний підхід до проблем адаптації - Реферат

Психосоматичний підхід до проблем адаптації - Реферат

дисфункціональних наслідків. Опанування травми - coping. Тоді травма виступає як процес у динамічному розвитку - травматичній послідовності, thraumatic sequence.
Людині притаманне прагнення до екзистенціальної безпеки. Водночас вона піддається насильству: педагогічному, соціалізаційному (у тому числі активному, пасивному, індиферентному); інформаційному; самоназивному ("люблячі, які хочуть бути любимими", "чесні і принципові", зрадництво і зрада тих, хто "вирішує за інших"); байдужому. Значні культурні зрушення, загибель одних культурних форм і народження нових додають суспільній кризі глибоко внутрішнього, особистісного характеру, породжуючи так звану кризову свідомість.
До неї звичайно відносять свідомість, що характеризується таким набором ознак: занепокоєння, тривожність, страх, аномія, невпевненість у завтрашньому дні, явно чи неявно виражене песимістичне сприйняття дійсності. Ці характеристики індивідуальної свідомості розглядаються як ознаки деморалізації суспільства, особливо небезпечної у вигляді симптому "далекосяжних" негативних ефектів. Виділяють п'ять симптомів культурної травми в посткомуністичному суспільстві: симптом недовіри, зневіра в майбутньому, жаль за минулим, політична апатія, травми колективної пам'яті (переоцінка цінностей).
Існує соціально-філософська проблема взаємодії сприйняття сьогодення, минулого і майбутнього, проблема оптимізму - песимізму. Сприйняття життєвих умов як катастрофи (життєвий простір, непридатний для життя) виступає кульмінаційною точкою кризи свідомості. Це так званий деприваційний підхід до кризи (відчуття катастрофи).
Різні невротичні симптоми, що спостерігаються в перехідному суспільстві, є результатом переплетення суто індивідуального і суспільного. З цього випливає необхідність поєднання макро- і мікросоціальних підходів при вивченні невротичних станів.
Оцінка стану кризовості свідомості здійснюється за допомогою різних його характеристик. Наприклад, ILS - Index Life Satisfactory, ІІСС - інтегральний індекс соціального самопочуття (Є. Головаха, Н. Паніна, 1997 рік). Оцінюються такі показники, як, приміром, впевненість у завтрашньому дні. Показниками кризовості свідомості виступають соціальна незадоволеність і відчуття незатребуваності більшості населення.
Страх у людей нині перетворився на тихе, але постійне внутрішнє передчуття невідомої небезпеки, яка набагато гірша за небезпеку реальну. До цього додається неможливість активно протистояти внутрішньому напруженню. Українському менталітетові притаманна висока чутливість до морально-етичних проблем. Почуття образи, несправедливості генерує поле негативних емоцій, що провокують "генетично" адаптаційний невроз.
Поняття конгруентності (тотожності) особистості екстрапольовано в сферу соціально-психологічної інтерпретації соціальної динаміки. Це не стан відокремлення себе від цілого, а відчуття себе частиною цілого. Цей стан є фактором "базової" задоволеності, спокою, самодостатності. Таке самовідчуття генерує нормальну активність, захищаючи від неврозу. У протилежному випадку формується "комплекс неповноцінності".
Порушення структурних ґрат здоров'я відбувається в усіх його складових: психічній, біологічній, психологічній, соціологічній. Проблема співвідношення соціального й індивідуального неврозу полягає в тому, що соматизація індивідуального неврозу обумовлюється наявністю клініки соціального адаптаційного неврозу. На тлі адаптаційного неврозу додаткове стресорне навантаження виявляє вичерпаність (виснаженість) резервів невротизації, вимагає адекватної відповіді особистості в межах трикомпонентного особистісного реагування на стресову ситуацію з невротичною, соматичною та біхевіоральною складовими.
Невротична складова особистісного реагування "зайнята" соціальним (адаптаційним) неврозом. Таким чином, психосоматичні (і частково аддиктивні - алкоголізація) форми особистісного реагування є соціально детермінованими, соціально схвалюваними. Маємо справу з коморбідними, по суті, розладами. Крім того, зворотною стороною соціального схвалення виступає стигматизація психічних розладів на макро- і мікрорівнях. І соматизація є підсвідомим (а іноді й свідомим) проявом гетеро- і аутостигматизації.
Психосоматичний погляд на проблему становлення особистості в умовах суспільних перетворень базується на концепції соматизації. Поняття соматизації запропонував психоаналітик W. Steckel ще 1943 року [25] як додаткове для означення конверсійних розладів, тобто істероформних соматичних порушень, які розглядалися у психоаналізі як символічне вираження несвідомого конфлікту. Психоаналітик М. Schur запропонував концепцію десоматизації/ресоматизації, у якій розглядає розвиток як прогресуючу спроможність "Его" реагувати на події на психічному рівні (десоматизація), а перехід на соматический рівень реагування (ресоматизація) - як регрес у стресових ситуаціях, які не вдається адекватно подолати на психологічному рівні [17].
Батько німецької школи психосоматичної медицини A. Mitscherlich запропонував концепцію двох ліній, чи оборони двох рівнів, захисту організму від руйнівного впливу конфлікту [30]. Перший рівень - психо-соціальний, на якому опанування конфлікту здійснюється винятково психологічними засобами, тобто через соціальну підтримку й відреагування в бесіді чи обговоренні через психологічні захисні механізми (витіснення, регресія, ізоляція, заперечення, проекція тощо). Якщо нормальний психологічний захист не спрацьовує, то підключаються невротичні захисні механізми - депресії, фобії та інші. Друга лінія оборони - соматизація - підключається, коли з конфліктом не вдається впоратися на психологічному рівні.
У певному розумінні розвитком і поглибленням концепції двох ліній оборони A. Mitscherlich можна вважати концепцію "giving up" (відмова, поразка) і "given up" (ті, що здалися) відомих німецьких дослідників D. L. Engel і А. Schmale [33]. Ці автори пов'язують включення механізмів соматизації з ослабленням імунного захисту в результаті психологічної відмови від майбутнього - втрати віри й оптимістичного настрою. Такій відмові передує реальна чи уявна втрата важливого для хворого об'єкта, у результаті чого й виникають почуття туги, безпорадності та відмови від майбутнього (giving up). Дві концепції, запропоновані в 40 - 50-х роках американськими вченими F. Dunbar і F. Alexander, вплинули на дослідників як моделі соматизації - механізму, що призводить до серйозних психосоматичних розладів.
F. Dunbar відмовилася від поняття глибинного конфлікту як основного пояснювального механізму, хоча й була психоаналітиком. Відповідно до її концепції, до тієї чи іншої хвороби призводять не глибинні особистісні конфлікти, а певні особистісні риси, що обумовлюють неадекватний тип реагування на стрес. На відміну від F. Dunbar, F. Alexander запропонував поняття вегетативного неврозу, тобто механізм трансформації негативних психологічних впливів на соматичний стан організму [16]. Соматичні симптомирозглядалися як фізіологічний супровід хронічної емоційної
Loading...

 
 

Цікаве