WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія перемоги: віртуальні та реальні чинники - Реферат

Психологія перемоги: віртуальні та реальні чинники - Реферат


Реферат на тему:
Психологія перемоги: віртуальні та реальні чинники
Виборча кампанія "Президент - 2004" вже увійшла в історію як перемога нових технологій "інформаційної війни" над адміністративним ресурсом. Водночас причини перемоги "помаранчевої революції" тлумачаться по-різному. Більшість фахівців вважає, що рушійною силою було гостре невдоволення населення старою владою та розкол правлячої еліти. За нашими спостереженнями, на одному полюсі домінують твердження, що "безпринципність влади довела людей до потворних форм пристосування... і тому пружина, що була гранично стиснута, "вистрілила" у формі абсолютного протесту проти всього, що уособлювала влада" [1]. На іншому полюсі - твердження окремих радикальних лідерів колишньої опозиції, що підсумки виборів визначила домовленість між нинішньою та колишньою владою про надання останній юридичної та фінансової гарантії недоторканності. Можна зустріти також думку, що неофіційні умови допуску Грузії, України та Молдови до Європейського Союзу було визначені ще п'ять років тому: "Вони мали забезпечити Захід транспортним коридором до альтернативних (неросійських) енергоресурсів" [22, c. 45].
Спираючись на міждисциплінарний підхід, спробуємо (на перетині соціальної психології, політології, соціології, іміджелогії та виборчих технологій) визначити реальні й віртуальні чинники, що визначили хід історичних подій. Жодним чином не претендуючи на всеосяжність, зосередимось на цій темі з тим, щоби, як говорив колишній Президент України, "тверезим поглядом" подивитись на те, що відбулося.
Почнемо з простого запитання: "Наскільки несподіваними виявились результати виборчої кампанії? Чи справді не було прогнозів, які б визначили реальну специфіку тоді ще майбутніх подій? Чи це звичайне бажання переможених "переписати історію своєї поразки?"
По-перше, український політолог В. Фесенко вдало спрогнозував участь у президентській кампанії 2004 року принципово нових фігур: "спойлерів" (бар'єрів), що мали працювати проти певного кандидата, "джокерів" (блазнів), що мали відвертати на себе увагу виборців від головного конкурента, та "вегетаріанців", головною метою яких було вигідно продати свою квоту при формуванні виборчих комісій усіх рівнів [2].
По-друге, піднесення регіональних методів управління до рівня загальнодержавних в ході виборів не спрацювало свого часу навіть у самовпевнених техасців, і вони змушені були враховувати загальноамериканські соціально-психологічні реалії під час виборів президента США. В Україні ж в черговий раз наступили на ті ж самі граблі. Як зауважив Д. Куликов, "брак досвіду політичної боротьби особистісного та управлінського, необхідність засвоєння навичок постановки стратегічних цілей управління реалізацією масштабного політичного проекту та виборчої компанії - головний мінус "Донецької групи" [11]. Дуже дивує, що цей професійно-зважений та політично-незаангажований прогноз, що з'явився в Інтернеті за рік до виборів, не привернув уваги тих, кого він стосувався.
По-третє, можливо, свою роль відіграли певні деформації образу електорату, що склалися на той час у штабі провладного кандидата. Можливо, не випадково з'явилися твердження деяких аналітиків, що "команду В. Януковича підвела надмірна самовпевненість. Штабу В. Ющенка вдалося донести до людей, що пенсії не підвищено, а встановлено лише разові доплати. Це й підірвало довіру до дій кандидата від влади" [3]. Як на нас, то скоріше можна говорити про надмірну переконаність керівників штабу "біло-синіх", що вони повністю володіють ситуацією. Відповідно, інформація, яка не співпадала з офіційною точкою зору, "знецінювалася", скоріше за все, як несуттєва.
Вчетверте, злий жарт з тими, хто програв, зіграла амбіційна самореклама імпортних політтехнологів. Як зауважив керівник конкуруючого штабу: " ...головна помилка кампанії В. Януковича в тому, що її вели не українці. Це ключовий момент. Закордонні технологи повели кампанію без врахування ментальності українського народу. І з тріском програли" [4]. Твердження, що амбіції імпортних фахівців цього разу, можливо, перевищили їх кваліфікацію, може бути проілюстровано виступом російського політолога В. Маркова у програмі В. Познера "Времена", де він з величезним здивуванням сказав, що, нагодувавши, (тобто зробивши доплату до пенсій) 20 мільйонів громадян України, вони не врахували наявності 28 мільйонів українських громадян із зовсім іншим менталітетом [5].
Сюди ж можна віднести і досить сумнівні, з морально-етичної точки зору, виступи іншого російського політолога, який "дуже шкодував, що йому не були підпорядковані українські спецпідрозділи" [6]. Вже не говоримо про звинувачення на його адресу, оскільки вони не доведені, про можливу причетність до спроби отруєння В. Ющенка. Звичайно, надто полемічні виступи деяких українських фахівців щодо цього мають право на існування, оскільки професіоналізм та порядність - візитна картка західного фахівця. Тому що "найстрашніший злочин для політтехнолога - поставити величезну європейську країну на межу громадянської війни заради задоволення своїх амбіцій і вгамування комплексів" [6].
Виявилось, що спроба штучно розколоти Україну за вектором "Схід - Захід" не спрацювала саме тому, що трактування деякими "фахівцями" регіональних уподобань та інтересів як патріотизму виявилось занадто спрощеним. Як зазначав про розуміння сучасного трактування поняття "патріотизм" український психолог, член-кореспондент АПН України Г. Балл, "...він має виступити, з одного боку, як усвідомлення і узагальнення найпростіших почуттів прихильності до близьких людей, рідної природи, рідної мови і, з іншого боку, як специфічне втілення і конкретизація загальнолюдських цінностей і водночас тенденція до їх збагачення своєрідними здобутками національної культури" [7, с. 63]. Цілком можливо, що автори ідеї розколу України виходили із свого, федералістського, розуміння патріотизму, за якого між чукчею та осетином значно більше різного, ніж спільного.
Водночас інша гіпотеза твердить, що "імпортні" політтехнологи опинилися в ролі своєрідих "хлопчиків для биття", оскільки їх зробили винними за дії державних структур. У світовій практиці широко використовується технологія "правдоподібного спростування", коли державні особи, у випадку міждержавних ускладнень, заявляють, що громадяни їх країни діяли на власний розсуд. Йдеться про ймовірні спроби певних російських структур вплинути на хід виборів в Україні через (формально) сторонніх осіб. Стосовно дій на теренах України іноземних спецслужб, то колишній член комісії Верховної Ради з питань оборони та безпеки М. Поровський зауважив, що "факти про розвідувальну діяльність ГРУ та ФСБ проти України (які суперечать низці угод, прийнятих державами СНД, а також твердженням військово-політичного керівництва Російської Федерації в його немовби щирих почуттях до України) не є одноразовими чи актами, не пов'язаними між собою, а все більше ототожнюють себе як частина єдиної зовнішньої політики Росії" [8].
Якприпущення про причини невдачі російських політтехнологів в Україні можна послатися на думку російського фахівця Є. Гавриленкова: "Політичні новації 2004 року - це зовсім з іншої опери. Є відчуття, що політика стала абсолютно несумісною з економікою" [9].
По-п'яте, команді В. Ющенка вдалося відтіснити кандидата від влади в регіональний "глухий кут", позбавивши його претензій на загальнонаціональне лідерство. Це відбулося тому, що "кроки Януковича, нав'язані російськими політтехнологами - заява про запровадження подвійного громадянства (з Росією), про надання російській мові статусу офіційної, а також відмова від поїздок у західні регіони (після інциденту з яйцем в Івано-Франківську) перекроїли його претензії на роль кандидата від "усієї України". В. Янукович остаточно і безповоротно став кандидатом від Сходу" [3].
Шостим фактором є, на нашу думку, перебільшення "біло-синіми" значення
Loading...

 
 

Цікаве