WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат

Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат

егоцентризму та формуванні духовного досвіду людини, заслуговує високої оцінки. Проте очевидна перевага, яку Т. Пашукова віддає східним духовним практикам, імпліцитно свідчить про недооцінку нею духовного потенціалу західної і православної культури. На наш погляд, це відповідає скоріш суб'єктивним уподобанням автора про егоцентризм, ніж засвідчує справжні переваги духовно-практичної культури Сходу у порівнянні з духовно-культурними надбаннями і традиціями Заходу. Думаємо, що традиції європейської етичної, філософської та релігійної культури багаті й глибокі. Вони вироблені в напругах, стражданнях, прозріннях і одкровеннях великих європейських мислителів античності (Демокріт, Епікур, Сократ, Платон, Аристотель, Сенека, Марк Аврелій), середньовіччя (Августин, Тертуліан, Абеляр, Хома Аквінський, Екхарт), нового часу (Б. Паскаль, А. Сміт, І. Бентам, Д. Юм, І. Кант, Ж. Руссо, С. Кьеркегор, Ф. Ніцше, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, Г. Спенсер) і сучасності (А. Бергсон, М. Шелер, М. Хайдеггер, Г. Марсель, Ж. Сартр, Дж. Мур). Всі ці філософи й мислителі прагнули осягнути сутність людської індивідуальності та людського буття у світі людей, людських "вчинків" і стосунків у контексті духовних відносин зі світом і Богом.
Вважаємо, що у морально-духовному "пантеоні" європейської і вітчизняної філософсько-релігійної та етико-психологічної культури відкрито глибокі й перспективні шляхи індивідуально-духовного розвитку та, зокрема, шляхи "координації" позицій егоцентризму, "альтероцентризму", соціоцентризму й світоцентризму, що очікують свого дослідження у філософії, культурології, етиці, психології й психотерапії.
Наукова позиція Т. Пашукової може бути охарактеризована як один з можливих варіантів "релігійно-духовного егоцентризму" (або навіть "східно-релігійного" егоцентризму). Проте, на нашу думку, для дослідження обмежень, неабсолютності та релятивності західноєвропейського світогляду і сучасної наукової психології актуальним є сміливе дослідження духовного багатства і потенціалу східних культур і релігій, започаткований Т. Пашуковою з позицій психологічної науки, з позицій ідеї егоцентризму-децентрації.
Дослідження Т. Пашуковою психологічної природи егоцентризму та децентрації в контексті світових уявлень про духовність настільки фундаментальне, що породжує багато думок і дозволяє порушити нові питання. Очевидно, що науково-психологічний аналіз проблеми егоцентризму припускає теоретико-методологічне співвіднесення уявлень про егоцентризм з філософсько-психологічними поняттями і категоріями, що розкривають природу індивідуальності та суб'єктивності, індивідуалізму й суб'єктивізму. Особливий інтерес у цьому зв'язку викликає проблема дослідження і соціоморальної оцінки проявів егоцентризму як феномена індивідуалізму, властивого "молодому капіталізму", що виростає на пострадянському грунті.
З онтолого-діалогічної точки зору для аналізу психології егоцентризму особливий інтерес становить епігенетична теорія розвитку особистості Е. Еріксона [53], у якій психічний розвиток людини постає як послідовний процес ідентифікацій та дезідентифікацій (інакше кажучи, центрацій і децентрацій). Тим самим формування особистості розуміється як стадіальний процес формування її ідентичностей. Спинаючись на вищі рівні особистісного розвитку, людина не "цілком" дезідентифікується (або децентрується - термінологія Т. Пашукової), а специфічно інтегрує новий життєвий досвід з попередніми надбаннями.
Аналогічно у роботах українського психолога О. Колісника [23] висувається ієрархічна концепція особистісного розвитку та саморозвитку, в основі якої теж ідея про те, що центральним механізмом сходження особистості до вищих рівнів розвитку є механізми ідентифікації та розототожнення (дезідентифікації). І в теорії Е. Еріксона, і в концепції О. Колісника йдеться не про "повне" подолання ідентифікацій попередніх, нижчих рівнів, а про їх специфічне перетворення, переструктурування та інтеграцію в новій цілісності життєвого досвіду.
Отже, згідно з сучасними психологічними уявленями, у процесі розвитку особистості ототожнення (центрації, фіксації за Т. Пашуковою) одного змісту, типу і рівня замінюються ототожненнями (центраціями) інших типів і рівнів. Тому подолання егоцентризму може бути тільки відносним, що, власне кажучи, побіжно визнає й Т. Пашукова, висуваючи "балансний механізм" центрацій-децентрацій, ідентифікацій-розототожнень. І якщо прийняти ідею "повного" подолання егоцентризму, то незрозуміло, як може здійснюватися "баланс", який не має "противаги".
Ключову роль у книзі про егоцентризм відіграє категорія духовності. Проте в монографії не дається визначення та не окреслюється концептуальна позиція розгляду цього феномена. Внаслідок цього - імпліцитно - пропонується релігійна концепція, ядром якої є "східно-релігійна" парадигма духовності. Але залишається відкритим питання про можливість нерелігійних форм духовності, наприклад, світської, культурної (наукової,філософської, етичної, естетичної тощо). Оскільки іншим формам духовності фактично не надано "голосу", то виникає враження, що представникам вітчизняної культури й ментальності пропонується "східний шлях" духовного розвитку.
Незважаючи на драматичну долю категорії культури в радянській науці, у вітчизняній філософії та психології розроблено фундаментальні, оригінальні культурологічні парадигми, пов'язані з іменами Л. Виготського [9], М. Бахтіна [1], В. Біблера [3], В. Іванова [18], В. Роменця [35; 36] та інших. Парадигма і категорія культури в книзі Т. Пашукової фактично не розглядаються, вони лишаються на периферії теоретико-методологічного аналізу, що значно обмежує можливості аналізу світської, нерелігійної культури як форми духовності. Проблематизуючи ситуацію, можна запитати: "Чи духовна культура? Чи можлива "позакультурна" духовність?" Відповіді залежать від методологічної позиції дослідника, його точки зору, тобто від понять, що пронизують дослідження егоцентризму і духовності, виконане Т. Пашуковою.
Слід сказати, що останні запитання адресуються не тільки (і не стільки) дослідженню Т. Пашукової, скільки недостатньому вивченню проблем розвитку особистості в аспекті уявлень про становлення суб'єктивності, а також уявлень про сутність, структуру, типологію та феноменологію моралі, культури, духовності, ментальності, релігії. З цього погляду дослідження, виконане Т. Пашуковою, є значною подією у вітчизняній психологічній науці. В ньому системно узагальнюються кардинальні ракурси наукового вивчення егоцентризму й децентрації в контексті фундаментальних образів світової релігійної культури й духовної практики. Тим самим окреслюються парадигмальні перспективи теоретико-методологічних досліджень і розкриваються найважливіші психологічні механізми становлення особистості та сходження до духовності.
Завершуючи спробу діалогічної рецензії, вважаю за необхідне звернути увагу ще на одну можливість подальшого вивчення проблем егоцентризму - децентрації - духовності, пов'язану з ідеєю і парадигмою діалогу в сучасній психології, філософії та культурології [1; 2; 3; 7; 16; 21; 22; 25; 32; 47). З діалогічної точки зору, проблема егоцентризму є одним з найважливіших проявів монологізму в мисленні, спілкуванні, свідомості, особистості й культурі. Водночас культуро-духовний потенціал діалогу є головним чинником, що надихнув М. Бахтіна, М. Бубера, В. Біблера та інших діалогістів на побудову фундаментально-парадигмальних концепцій, що освітлюють шлях становлення особистості, людини, культури й духовності.
Loading...

 
 

Цікаве