WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат

Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат

піднімається до єднання зі своїм "Я-сутнісним" і сягає вищих рівнів свого духовного буття. Теорія й практика буддизму і дзен-буддизму, на думку Т. Пашукової, також мають на меті подолання індивідуальної біологічної й психічної обмеженості, що, з позицій сучасної психофізіології, розглядається як формування нових функціональних систем "на порядок вищих" за підструктури его-системи особистості.
Мета життя в буддизмі (5; 8; 24; 45; 46) пов'язується з подоланням сансари, тобто "колеса народжень і смертей", що полягають в одвічних стражданнях людини, обумовлених її бажаннями. Шлях виходу із сансари в буддизмі визначається чотирма Шляхетними Істинами, що проголошують джерелом страждань людини жагу життя, а шлях Порятунку вбачають у досягненні нірвани, тобто нематеріального стану, пов'язаного зі "згасанням" і "знищенням" страждань, пристрастей і бажань. Для порятунку від бажань і звільнення від страждань потрібно прямувати Восьмеричним шляхом порятунку - Серединним шляхом життя - відповідно до щирих поглядів і прагнень. Долання Серединного шляху приводить до нірвани, рівноваги, що не є ні центрацією, ні децентрацією, а тим, що Т. Пашукова визначає як балансний стан або рівновага проекції та інтроекції, центрації й децентрації. Буддистський шлях "золотої середини" веде до духовного перетворення людини, розвиває в неї милосердя, співчуття до усього живого. У буддиста, що досяг стану Будди, відбувається повне розототожнення вищого духовного з нижчим, персональним "Я". Сходження щаблями Серединного шляху формує розвинену дерефлексію, де-ретрофлексію й відкриває можливість здійснити транскомунікативний синтез.
Особливо цікаво проблему егоцентризму подано в теорії й практиці дзен-буддизму (8; 19; 40). Найважливішою метою духовно-фізичного вдосконалення у дзен-буддизмі є досягнення просвітлення шляхом медитацій та інтуїтивного осяяння, що відкривають істину, яку неможливо передати словами, тобто засобами раціонального інтелекту. Психофізичні тренування сприяють розвиткові уміння контролювати мотиваційно-потребову сферу. Механізмом такого контролю є розототожнення з потребами психобіологічного рівня.
Егоцентричність раціоналістичного пізнання долається за допомогою напруженого міркування над коанами - особливими задачами, що не мають логічного вирішення, а потребуюють інтуїтивного розуміння, інтелектуального "просвітління", інсайту. Сенс коанів - створити сильну напругу інтелекту, який проривається за межі повсякденного мислення, раціонально-логічної егоцентрації. Таке пояснення психологічного механізму дзенського інсайту Т. Пашукової здається цікавим, але не повним і дещо спірним. По-перше, пояснення трансцендентного, "проривного" потенціалу станів сильної напруги й концентрації суперечить описаному Т. Пашуковою механізмові творчого мислення, у якому творчий інсайт (за даними А. Налчаджяна та ін.) пояснюється механізмом "деконцентрації" мислення (тимчасовій децентрації), необхідної для інкубації інсайту й розв'язання проблеми [29] По-друге, принциповіше те, що сильна напруга й концентрація мислення на проблемі (відповідно до гіпотези Т. Пашукової про сутність егоцентризму як фактора стабілізації психіки у проблемних ситуаціях) мали б призводити не до інсайту й "просвітління", а до зміцнення фіксацій і центрацій мислення.
Виходу з цієї колізії могло б допомогти поняття метапозиції, що визначає психологічний механізм і потенціал медитації. Однак тут теж висловлюються не зовсім конгруентні твердження [33, с. 141] про те, що "метапозиція створює умови для свідомих (підкреслення наше - Г. Д.) процесів великої глибини й концентрації", але говориться й про те, що "при спостереженні ззовні (тобто з метапозиції - Г. Д.) медитуюча людина не впливає ні логікою, ні емоціями на свої думки". Стає незрозуміло, свідомою чи несвідомою є медитація й, відповідно, метапозиція як її механізм. Водночас при загальній характеристиці медитації як концентрації психіки говориться, що в її результаті "виникає нова властивість, не протилежна ні концентрації, ні її відсутності" [33, с. 139], що подається як "децентрація нового рівня". Нам здається, що опис дзенської децентрації (через коани, медитацію, роботу з антонімами) можна було б поглибити з точки зору діалогічних уявлень про парадоксальність, що протирічно-амбівалентно й синхронно-компліментарно долає обмеження раціонально-логічного мислення [16; 22; 32; 48; 49; 50].
Вчений показує, що в буддизмі є чіткі уявлення про індивідуальне "Я" (малу самість) та надіндивідуальне "Я" (велику самість). На шляху духовного сходження адепт буддизму оволодіває досконалими формами самоконтролю й трансцендентного співчуття, що дозволяє йому децентруватися від свого "Его" й відкритися до єднання з усім світом. Ототожнення з великою самістю, що відповідає вищим цінностям і рівню духовності, не усуває "Его" (малу самість) цілком, але перетворює її на один з компонентів великої нової цілісності - цілісності духовно-трансцендентної особистості.
Особливий інтерес для читачів православної ментальності становить дослідження Т. Пашуковою шляхів подолання егоцентризму й сходження до духовності в традиції християнського подвижництва [4; 13; 27; 36; 39]. Головним прикладом життя подвижників є образ Ісуса Христа, а подвиг розуміється як терпіння, страждання, подолання пристрастей і сходження на новий щабель розвитку духу.
Випробування аскетизмом було першою умовою приборкання тілесних потреб, а відтак і оволодінням біологічноюскладовою егоцентризму. Беззастережне дотримання Христових заповідей і відмова від світського життя та спокус також стають важливим засобом боротьби з егоцентризмом. Подолання фізичних, астральних і ментальних пристрастей - щоденна духовна практика подвижника. Але найдієвішим засобом "подвиження" і єднання з Богом є молитва, психологічні механізми якої, на думку Т. Пашукової, близькі до медитації в східних духовних практиках. Молитовна практика подвижників здійснюється в споглядальних молитвах змісту, що поступово ускладнюється: розумова молитва, духовна молитва, триваюча духовна молитва. Особливі молитви стають засобом формування децентрованості: молитви турботи про інших людей, молитви про допомогу іншим шляхом зміни самого себе, молитви божественого самозречення [13; 27; 39]. В результаті духовного способу життя християнський подвижник наближається до рівня святості, на якому він вивищується над образом земного існування, а властивості самооцінки, рівня домагань, амбіційності, егоцентризму та інші особистісні прояви втрачають свої функції або нівелюються зовсім.
Розглядаючи психологічні механізми християнського подвижництва, Т. Пашукова формулює деякі загальні методологічні положення про сходження до духовності (які виходять за рамки характеристики релігійного подвижництва). Звертаючись до класичного дослідження духовно-релігійного досвіду В. Джемса [12], вона підкреслює, що душевно-духовне звільнення в усіх релігіях відбувається за однією схемою і має однакові закономірності. Фундаментальні підстави реальності та дієвості психологічних механізмів подолання егоцентризму й децентрації Т. Пашукова вбачає в тому, що на шляху духовно-релігійного сходження - на Сході й на Заході - долаються обмеження дискурсивного й рефлексивного мислення, а також формуються нові психофункціональні органи, що відкривають канали надчуттєвого сприйняття світу й Бога.
Аналіз релігійно-духовних практик Сходу - йоги, буддизму й дзен-буддизму, здійснений Т. Пашуковою, який розкриває їхні значні можливості в подоланні
Loading...

 
 

Цікаве