WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат

Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат

групоцентричним і просоціальним рівнями смислової сфери суб'єкта).
Розглядаючи особистість як систему відношень его-системи з оточенням, Т. Пашукова висуває оригінальну гіпотезу про цільову функцію егоцентризму як механізму, що забезпечує посилення напруги концентрації его-системи як засобу конденсації психічної енергії й енергії свідомості в умовах порушення відноcин особистості з навколишнім середовищем. Тут важливою евристичною опорою для неї є гіпотеза Т. де Шардена [44] про роль конденсації напруги в еволюції гомінід. У термінології діяльнісного підходу це означає, що на порушення (зміну) гомеостатичних відносин з навколишнім світом особистість відповідає підвищенням рівня своєї активності. Непродуктивність егоцентричних станів свідомості дослідниця ілюструє фактами зі сфери наукової творчості, які показують, що для розв'язання наукової проблеми часто буває корисною ситуаційно-тимчасова децентрація (пов'язана з феноменом інкубації розв'язання проблеми).
З погляду онтолого-діалогічних уявлень, ця гіпотеза неповна, оскільки на складні життєві ситуації людина може реагувати не тільки егоцентрично-гомеостатично, але й децентрично-гетеростатично. Іншими словами, на ситуації неузгодженості з дійсністю, людьми й світом людина може відповідати монологічно-егоцентрично (рігідно-фіксовано, конфліктно-конфронтаційно, компульсивно-напружено), але може й знайти в собі сили для здійснення вільно-децентрованного, творчо-смислового рішення, вчинку, ставлення. Крім того, з позиції онтологічного підходу С. Рубінштейна, активність людини в критично-перетворюючих ситуаціях може виявлятися в двох модусах - активно-творчій діяльності та у споглядально-смисловому світоставленні [38].
Розвиваючи соціально-психологічне розуміння егоцентризму, Т. Пашукова виходить за межі інтраперсонального підходу до нього (як небажаному явищу й перешкоді при розв'язанні задач) - у сферу інтерперсонального підходу, в якому першорядними стають комунікативні особливості егоцентризму, природа егоцентричної спрямованості й егоцентричних станів особистості, співвідношення причин, умов і чинників розвитку її егоцентризму.
Справедливо відзначаючи обмеженість суб'єкт-об'єктної методології небагатьох наукових досліджень егоцентризму в плані інтрапсихологічного підходу, дослідниця вважає за необхідне змінити морально-оціночне ставлення до нього на ставлення функціонально-феноменологічне. Ключовим поняттям у соціально-психологічному підході до егоцентризму для Т. Пашукової стає поняття "позиція", під яким розуміється "місце й система ставлення, яка із цим місцем пов'язана", а найважливішими детермінантами соціально-психологічної позиції вважаються статеворольова належність, статус, характер соціального сприйняття й стосунків з іншими людьми. Поняття "позиція" і "спрямованість" особистості відкривають можливість описати феномени егоцентризму, що відрязняються за змістом та обсягом. Щодо змісту егоцентризм визначається можливостями фіксації людини на думках, уявленнях, переживаннях, станах, точці зору, оцінці себе іншими, переживаннях стосовно свого статусу й ставлення до себе. Щодо обсягу феномени егоцентризму визначаються кількістю сфер, властивостей і станів суб'єкта, що мають егоцентричний зміст.
Розглядаючи соціально-педагогічні й онтогенетичні аспекти становлення егоцентризму, Т. Пашукова показує, що соціальна спрямованість, навички децентрації й елементи спроможності уявити себе на місці іншого в дошкільників розвиваються в спільній діяльності дитини з дорослими й дітьми, у спілкуванні й іграх. Узагальнюючи дослідження зарубіжних і вітчизняних психологів, вона доходить висновку, що здатність до децентрації, розуміння ролі інших людей та уміння уявити себе на місці інших формуються десь років у дев'ять.
Важливу сферу прояву егоцентризму Т. Пашукова вбачає у сфері соціальної перцепції, оскільки при сприйнятті й розумінні інших людей різні форми егоцентризму задають суб'єктивні засоби інтерпретації людської й соціальної реальності. Розглядаючи принципи наївного реалізму Л. Росса і Е. Уорда (позиційності, "природності" й ілюзійної одностайності), дослідниця припускає, що соціально-психологічні функції егоцентризму полягають у необхідності самоствердження - захисті своїх намірів, позицій і планів [37].
Особливо цікаві ідеї про природу егоцентризму Т. Пашукова висуває з позиції концепції ролі інтерпретацій у розвитку особистості А. Славської [41]. Виходячи з цих ідей, егоцентризм постає як момент внутрішнього зв'язування, інтеграції проявів "Я", результатом яких стає створення особистістю свого внутрішнього суб'єктивного світу як ціннісно-смислового конструкту світоглядного рівня.
Посилаючись на багатоплановий аналіз проявів егоцентризму й децентрації в різних їх формах, Т. Пашукова висуває гіпотезу балансного механізму центрації-децентрації, цільові функції якого вона вбачає в можливості забезпечення зворотних змін особистості, тобто в можливості прямування від егоцентризму до децентрації і навпаки. Гіпотеза цікава з діалогічної точки зору, оскільки містить у собі як (імпліцитне) визнання амбівалентної взаємодоповнюваності егоцентризму й децентрації, так і можливість їх процесуального взаємопереходу.
Кардинальне значення для розуміння ідейно-психологічного змісту егоцентризму мають погляди Т. Пашукової на шляхи подолання егоцентризму в світовій релігії, філософії та етиці. Автор вважає, що в європейській філософській етиці моральний бік егоцентризму співвідноситься з нездатністю особистості до адекватного сприйняття моральних дій і вчинків інших людей і своїх власних. Моральний егоцентризм за певних умов веде до егоїзму і прагматизму. Характеризуючи уявлення Б. Паскаля, А. Сміта, Е. Муньє, Т. Пашукова доходить висновку, що європейській філософській думці властиві принципові обмеження в розумінні шляхів подолання егоцентризму й нерозробленість практичних методів розвитку морально-особистісної децентрації. Перспективу повного подолання егоцентризмувона знаходить у духовно-релігійних практиках Сходу й Заходу і розгортає оригінальну та широку панораму шляхів від егоцентризму до індивідуально-духовної децентрації, що пропонуються світовими релігіями (йога, буддизм, дзен-буддизм, християнство). Здається, що окреслені напрямки релігійно-духовного удосконалення відкривать мало вивчені духовно-культурні світи, що втілюють у собі різні соціокультурні та психокультурні образи особистісного розвитку і сходження до духовності.
Духовна культура й практика йоги (4; 8; 20; 40; 46) - це перший образ східної психокультури, проаналізований Т. Пашуковою. Вона показує, що уявлення про "Я-персональне" у світогляді йоги багато в чому схоже на поняття особистості в європейській психології. Але в йозі будь-яка центрація індивіда на окремих елементах його "Я-персонального" розглядається як перешкода в духовному розвитку. Якщо європейська парадигма розвитку особистості - від В. Джемса [12] до О. Леонтьєва [26] - не дозволяє радикально переборювати егоцентризм людини, то філософія і духовна практика йоги відкривають шляхи до "Я-духовного", пов'язані, насамперед, з можливостями децентрації "Я-персонального". Для припинення механізму егоцентрації й розвитку децентрації в практиці йоги існує вісім щаблів розвитку, прямування якими є послідовним циклом децентрацій від компонентів біологічної, психологічної й особистісної структури людини. Т. Пашукова подає характеристику психологічних механізмів децентрації, дерефлексії, послідовних центрацій і ідентифікацій, за допомогою яких йог
Loading...

 
 

Цікаве