WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат

Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат

егоцентризм.
Подальші дослідження дитячого егоцентризму все більше виявляли його соціально-релятивну, діалогічно-контекстуальну природу й розкрили важливу роль поняття позиції, під якою розуміється соціально-психологічна властивість особистості, що виражається в думці й оцінці. Дж. Смедслунд [55] висуває думку про те, що розвиток децентрації розпочинається не тільки в інтелектуальних операціях (диференціації частини й цілого, групуванння), але й у відношеннях та позиції дитини до інших людей. Він також розвиває ідею Ж. Піаже про те, що важливу роль у розвитку децентрації відіграють комунікативні конфлікти.
Кардинально новий погляд на природу егоцентризму відкрили експерименти М. Хьюза і М. Маратсоса [54], видозмінивши задачі "піажевського типу". Зберігаючи логіко-структурний ("піажевський") зміст, вони наблизили форму цих задач до життєвого досвіду дитини, до її реальної мотивації. Результати виявилися вражаючими: рівень егоцентризму в дітей різко знизився! Резюмуючи ці дослідження, М. Доналдсон [14] вказує, що в дослідженнях Ж. Піаже діти не цілком розуміли, що їх просили зробити, а тому експерименти з його задачами виявляли не стільки егоцентризм дітей, скільки... дослідницький егоцентризм дорослих, логіко-раціоналістичні конструкції яких не цілком адекватні соціально-життєвій реальності дітей. На думку М. Доналдсон, нові дослідження взагалі ставлять під сумнів егоцентризм мислення дошкільнят.
Цікавий ракурс дослідження егоцентризму з'явився в експериментах російського психолога Л. Фрідмана [51], який показав, що розв'язування задач "піажевського типу" пов'язане з просторовою орієнтацією двох типів - природно-центричної й релятивно-оціночної. І оскільки в експериментах Ж. Піаже переважали задачі на орієнтацію першого типу, а в експериментах його опонентів використовувалися задачі на орієнтацію другого типу, то, здається, що по-своєму мали рацію обидві сторони.
Колізія набуває справжньої інтриги: егоцентризм існує насправді чи його немає? А якщо існує, то який його вид є, так би мовити, первинним, "дійсним" - пізнавальний (природно-центричний) чи соціально-психологічний (релятивно-оціночний)? Прагнучи знайти відповіді на ці запитання, Т. Пашукова звертається до аналізу умов і механізмів дитячого егоцентризму з позицій радянської психології, втілених в ідеях культурно-історичної традиції й теоріях інтеріоризації, діяльнісного опосередкування, планомірного формування розумових дій, формування змістового узагальнення.
Характеризуючи інтелектуальні передумови подолання егоцентризму, Т. Пашукова відзначає, що для Ж. Піаже головні умови формування децентрації: у сфері інтелекту - формування операцій угруповання й зворотності, а в сфері соціальних відносин - становлення спроможності до кооперації й координації. Аналог уявлень Ж. Піаже Т. Пашукова знаходить в концепції П. Гальперіна [10] про типи орієнтовної основи дії, а дослідження, що проливають світло на співвідношення типу орієнтації й егоцентризму, виконано Л. Обуховою [31] та її співробітниками. Виявилося, що перший тип орієнтації (його можна назвати стихійно-емпіричним, натуралістично-оціночним) характеризується егоцентризмом мислення дітей. Другий тип (навчання за зразками, еталонами, критеріями) формує опосередковане мислення, що виокремлює "загальні схеми речей" і значно знижує егоцентризм мислення. Третій тип орієнтації практично виключає прояви егоцентризму.
Дослідження Л. Обухової [31] поглиблюють розуміння егоцентризму мислення й показують, що основний фокус проблеми полягає у вивченні співвідношення пізнавального й соціально-психологічного егоцентризму. Тому центральне значення для розвитку теоретико-методологічної концепції Т. Пашукової набуває дослідження В. Недоспасової [30], яка, відповідно до гіпотези Д. Ельконіна [52], вивчала значення рольової гри в подоланні пізнавального егоцентризму. В. Недоспасова виходила з того, що в процесі сюжетно-рольової гри діти виконують різні ролі, посідають різні позиції і по-різному будують стосунки з іншими дітьми. Дослідження показало, що зміна ролей і позицій у грі "розхитує" Я-центрованість дитини й ілюзії "абсолютності" свого становища у світі, сприяє розвиткові координації дій і стосунків з іншими людьми, тобто формує спроможність до децентрації. Пов'язуючи егоцентризм дитини з її позицією, В. Недоспасова висунула гіпотезу, що головним моментом у подоланні центрації є уміння дитини враховувати в міркуванні власну позицію й позиції інших осіб. Навчання дітей оволодінню умовно-динамічною позицією (за допомогою ототожнення себе з іншою людиною) виявилося ефективним засобом формування у них спроможності до децентрації. З'ясувалося також, що уміння децентрації, сформовані в ході експериментального навчання, дошкільники успішно переносили й на розв'язання задач "піажевського" типу.
Дослідження В. Недоспасової [30] здобуло авторитет класичного і саме тому дозволяє звернути увагу на характерні теоретичні аберації в дослідженнях егоцентризму й децентрації, що виявляються з погляду діалогічних уявлень. По-перше, сюжетно-рольова гра значною мірою визначає соціально-комунікативний тип досліджуваного егоцентризму, що проблематизує перенесення одержаних результатів на розуміння пізнавального егоцентризму. По-друге, соціально-психологічним є зміст задач, що подаються дітям у вигляді ляльок, які моделюють стосунки міжлюдського поріднення (мама, тато, брати). По-третє, залишається незрозуміло, який егоцентризм виявляється й долається в експериментальних ситуаціях - пізнавальний, комунікативний чи... йдеться вже про нові форми егоцентризму? Тоді якими є їхні статус й особливості?
З погляду діалогічного підходу, особливо важливо й цікаво, що сюжетно-рольову гру можна розглядати як одну з форм діалогічного буття (як і один із видів діяльності), а тому можна припустити, що реальним механізмом подолання егоцентризму є діалогічні особливості, онтолого-діалогічний потенціал рольової гри, а не зміст і форма гри як такої. Для розв'язання цих проблем Т. Пашукова виходить за рамки традиційних досліджень егоцентризму-децентрації й розширює уявлення про види й форми егоцентричної феноменології, чітко виділяючи пізнавальний, моральний і комунікативний види егоцентризму, а також розрізняючи егоцентризм як властивість і стан особистості (причому егоцентризм як стан розуміється, фактично, як емоційний вид егоцентризму).
Головне значення для Т. Пашукової має вивчення егоцентризму як властивості особистості. Вона розглядає його з позиційінтрапсихологічного підходу, тобто досліджуючи особливості внутрішньої структури особистості: егоцентричні мотиви й потяги, самооцінку, рівень домагань і потреб, спрямованість особистості, смислову сферу свідомості, егоцентричні якості особистості.
Вирішальне значення для збереження унікальності, несуперечливості его системи та її включеності в контекст мають свідомість і самосвідомість як нероздільні компоненти особистості. Характеризуючи складну системну будову свідомості й самосвідомості, Т. Пашукова поділяє уявлення В. Століна [42] про наявність у структурі самосвідомості особистості когнітивної та емоційної складових, які розглядаються як ще одне підтвердження феноменології пізнавально-когнітивного й емоційного егоцентризму.
Природу егоцентризму як характеристику свідомості особистості Т. Пашукова пов'язує з будовою смислової сфери свідомості й слідом за Б. Братусем [6] показує, що егоцентризм є одним із нижчих рівнів морально-етичної організації свідомості особистості (поряд із прагматичним,
Loading...

 
 

Цікаве