WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат

Психологія егоцентризму і образи духовності - Реферат


Реферат на тему:
Психологія егоцентризму і образи духовності
Фундаментальне дослідження психології егоцентризму, здійснене Т. Пашуковою в монографії "Егоцентризм: феноменологія, закономірності формування і корекції" (Кіровоград, Центрально-Українське видавництво, 2001, 338 с.) цікаве, насамперед, багатоплановістю дослідження феномена егоцентризму з погляду різних науково-дисциплінарних підходів - загальної психології, соціальної психології, психології особистості, психології спілкування, вікової та педагогічної психології. Одна з центральних ідей дослідження Т. Пашукової - роль точки зору на проблему. І це дозволяє нам здійснити рецензію на її книгу не в жанрі об'єктивно-академічного аналізу та критичної оцінки наукової праці, а з суб'єктивно-концептуальної позиції, що відкриває можливість діалогічної інтерпретації рецензованого тексту і досліджуваних явищ.
Автор монографії пов'язує нове розуміння буття людини у світі й світу людини з метою самозміни й самовдосконалення, із завданнями розвитку соціально-психологічної компетентності й координації точок зору. Справді, багатоманітність і глибина процесів соціально-культурного й екзистенційно-особистісного розвитку сучасної людини яскраво висвітлюють центральну роль процесів соціалізації й індивідуалізації, ототожнення й відокремлення, ідентифікації й дезідентифікації, колективізації й персоналізації, самоактуалізації й трансперсоналізації, спільним коренем котрих (у термінології Ж. Піаже) є механізми (его)центрації і децентрації. В усіх цих дихотоміях відбиваються образи, іпостасі таких фундаментально-універсальних засад людського буття, як монолог і діалог, або - у онтологічно-світоглядному ракурсі - монологізм і діалогізм. У праці Т. Пашуквої розкривається справжнє багатство феноменології егоцентризму, що, на нашу думку, глибоко й багатогранно перегукується з фундаментальними (й парадигмальними!) проблемами діалогічної онтології людського буття [1; 3; 7; 28; 38; 43; 48; 49; 50], і тому дослідження егоцентризму набуває особливої актуальності та перспективності.
Методологічне мислення автора дослідження егоцентризму базується на раціонально-об'єктивній логіці наукового дослідження, а теоретичне вивчення його проблем спирається на системний синтез сучасних вчень про діяльність і комунікацію.
Услід за класичними (а також і сучасними) визначеннями, Т. Пашукова розуміє під егоцентризмом зосередженість суб'єкта на своїх інтересах і його нездатність брати до уваги думки, плани, точки зору інших людей та координувати їх із власними, а в соціально-психологічному плані егоцентризм розглядається як небажання і невміння бачити інших людей.
Джерела наукового вивчення проблеми егоцентризму пов'язані з іменами Ж. Піаже і Л. Виготського. І Т. Пашукова чітко відтворює логіку думки Ж. Піаже [34], відповідно до якої егоцентризм - це одна з трьох стадій розвитку мислення дитини. На першій стадії генезису інтелекту - стадії "аутизму" - дитяче мислення асоціальне й суб'єктивоване, на другій стадії - егоцентризму - діти ототожнюють точки зору інших людей із своєю, проявляючи суб'єктивний реалізм. Третя стадія (соціальне мислення) відкриває можливість розуміння інших точок зору й перспектив та формування об'єктивного образу світу, інваріантного щодо розмаїття точок зору інших людей. Таке мислення характеризується дозріванням операцій його зворотності й спроможності до децентрації. Зниження егоцентризму відбувається не шляхом збільшення знань дитини, а шляхом соціальних взаємодій, у яких дитина співставляє свою точку зору з іншими.
Логіка біораціоналістичного, позитивістського світогляду Ж. Піаже спонукає до висновку, що егоцентризм мови дитини визначається егоцентризмом її мислення. Дитяча мова егоцентрична тому, що дитина думає, ніби її сприйняття світу реальне, й інші люди бачать світ так, як і вона. Вимірювання дитячої мови показали, що рівень егоцентризму варіює залежно від активності дитини і типу ситуацій соціальних відносин (із дорослими або однолітками). Найбільший егоцентризм її мови виявляється в ситуаціях, де вона залишена сама на себе. У віковому плані мова дитини найегоцентричніша у три роки. Потім егоцентризм зменшується, після семи років дитяча мова втрачає егоцентризм.
Т. Пашукова вказує, що в дослідженнях егоцентричної мови не вивчалися мотиви й потреби, пов'язані з мовою дитини, й висуває цікаву гіпотезу: такі форми егоцентричної мови, як повторення і монолог, можуть обумовлюватися потребами соціально-психологічної взаємодії з людьми. На нашу думку, можна також припустити, що оскільки в дослідженнях Ж. Піаже не враховувалися невербальні особливості мови дитини, то внаслідок цього залишилися нерозкритими важливі суб'єктно-хронотопічні й екзистенційно-діалогічні контексти її висловлювань.
Дослідження Л. Виготського [9], як показує Т. Пашукова, відкрили кардинально новий підхід у вивченні егоцентризму дитячої мови й мислення, що є новою парадигмою соціально-суб'єктного, культурно-історичного психологічного світогляду. Л. Виготський розуміє розвиток психіки як формування вищих психічних функцій у процесі інтеріоризації, перетворення соціально-комунікативних (інтерпсихічних) функцій в індивідуально-суб'єктні (інтрапсихічні). Тому якщо для Ж. Піаже природа дитини одвічно асоціальна й аутична, то для Л. Виготського вона одвічно соціальна й інтеркомунікативна. Егоцентрична мова - це проміжна, перехідна форма від зовнішньої мови, мови для інших, до мови внутрішньої, мови для себе. Егоцентрична мова - це якесь міркування, що відбувається із самим собою, або мислення вголос. Як правило, дитина говорить сама з собою, коли у неї виникають труднощі у виконанні дії, завдання. На відміну від Ж. Піаже, Л. Виготський вважає, що не мислення визначає властивості егоцентричної мови, а, навпаки, структура і функції дитячої мови обумовлюють розвиток мислення, причому егоцентрична мова з віком не згасає (як думав Ж. Піаже), а переходить у внутрішній план.
Т. Пашукова звертає увагу на те, що експериментальні дослідження Л. Виготського переконливо розкрили залежність розміру егоцентризму дитячої мови від соціальної ситуації, від її суб'єктно-комунікативного змісту. Це дає їй підставу висунути імпліцитну гіпотезу, що найважливішою функцією егоцентризму у мові дитини є функція соціально-психологічного самоствердження особистості, яка формується. На наш погляд, такий висновок започатковує соціально-діалогічне розуміння егоцентризму (щоправда, у наступних розділах книги це розуміння витісняється уявленням, що головна функція егоцентризму полягає у стабілізації его-станів особистості). Віддаючи належне внескові Ж. Піаже у вивчення егоцентризму мови й мислення, Т. Пашукова коротко, але конструктивно описує основні напрямки зарубіжної критики результатів досліджень видатного психолога.
Проти приписування егоцентризму дітям різко заперечує американський екопсихолог Дж. Гібсон [11], який досліджував сприймання в дітей і дорослих і з'ясував, що спроможність "зважити на становищеіншої людини" (тобто спроможність до децентрації) властива дітям майже так само, як і дорослим. На його думку, проблема егоцентризму багато в чому є наслідком схильності психологів до раціоналістично-позитивістського світорозуміння, у якому основний зміст буття вкладається в логіку індивідного мислення й інтрапсихічної мови. Якщо ж розширити бачення проблеми і вийти у еко-онтологічний вимір, зокрема у феноменологію сприймання (що й робить Дж. Гібсон), то виявляється небезперечний характер традиційних уявлень про
Loading...

 
 

Цікаве