WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічний клімат родини і психічний розвиток дитини - Реферат

Психологічний клімат родини і психічний розвиток дитини - Реферат


Реферат на тему:
Психологічний клімат родини і психічний розвиток дитини
Мета публікації - дослідити, як певні характеристики психологічного клімату родини впливають на загальний психічний розвиток дитини та, зокрема, на процес становлення автономності її особистості.
Людина від моменту народження потрапляє до певного життєвого середовища. Вона розвивається, виховується, навчається в ньому - взаємодіє з ним. Саме тут вибудовується її неповторний особистісний склад, визначаються можливості самостійно втручатися в життєдіяльність цього середовища - часто з намірами його вдосконалити відповідно до своїх переконань чи потреб.
Починаючи з "молочного" віку, дитина у своєму психічному розвитку прагне досягти його вищого рівня. Це відбувається завдяки тому, що мотиви, створювані природними умовами, трансформуються під впливом соціальних мотивів. А ці мотиви залежать, у свою чергу, від складних та мінливих форм життя. Отже, у психічному розвитку дитини перетинаються і взаємодіють фактори біологічного і соціального характеру.
Життєве середовище має широкий спектр параметрів, що впливають на психічний розвиток і функціонування людини. Незаперечна роль найближчого соціального оточення (родина, виховні заклади, коло спілкування тощо). Треба зважати й на специфічне фізичне оточення (умови, в яких живе індивід), соціокультурні обставини. Ці та інші фактори разом з генетично успадкованими утвореннями та конкретно-історичними соціокультурними умовами виховання мають принципове значення для психічного розвитку індивіда.
Вивчаючи літературу з цієї проблематики, ми дійшли висновку, що останнім часом у цій царині з'явилося чимало досліджень міждисциплінарного характеру. Вони присвячені переважно вивченню змін самого середовища і психічного розвитку індивіда під їх впливом. У цьому зв'язку слід брати до уваги, що сімейне середовище - теж надзвичайно динамічна система, котра перебуває в постійному русі, зумовленому, перш за все, змінами в цілісній суспільній системі. Ця обставина обумовлює важливість вивчення впливу певних характеристик психологічного клімату родини на психічний розвиток дитини.
Терміном "психологічний клімат" нині широко послуговуються як психологи, так і представники інших наук. Одну з перших спроб розкрити зміст поняття зробив В. Шепель. Він вважав, що під психологічним кліматом слід розуміти певне емоційне забарвлення психологічних зв'язків членів колективу, яке виникає на основі їх близькості, симпатії, співпадання характерів, інтересів і схильностей [2]. Г. Моченов та М. Ночевник пишуть, що психологічний клімат - це емоційно-психологічний настрій, який формується в родині в процесі взаємодії її членів. Настрій з'являється внаслідок того, що при безпосередніх особистих контактах всі зв'язки між людьми набувають емоційно-психологічного забарвлення, яке визначається ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами членів родини. На думку цих науковців, психологічний клімат конкретних родин формується під впливом двох основних факторів: мікросоціальних умов життєдіяльності родини (її склад, рівень добробуту, соціальний статус) та соціально-психологічного клімату в цілому, основні елементи якого засвоюються внаслідок тісного контакту членів родини.
К. Платонов вважає, що психологічний клімат - це взаємодія фізичного і соціального середовища особистості, яка формує психічний стан людини. Причому соціально-психологічний клімат для кожного члена родини - об'єктивна реальність, яку він відображає, приєднуючись до цієї групи [2].
На нашу думку (з урахуванням висновків цитованих авторів), під психологічним кліматом слід розуміти відносно стійку атмосферу (психічний настрій) родини, що проявляється: у ставленні членів родини одне до одного; у ставленні до спільних родинних цілей, цінностей, уподобань.
Морально-психологічний клімат - один з найістотніших елементів загальної системи умов існування і життєдіяльності людини. Особливе його значення визначається, по-перше, тим, що психологічний клімат характеризує найближчі, найбільш неопосередковані умови функціонування. По-друге, не менш актуальним є те, що психологічний клімат характеризує не стільки зовнішні стосовно людини, скільки внутрішні психологічні аспекти цього середовища. Необхідно враховувати, нарешті, й те, що з кліматом родини пов'язується уявлення про найбільш значне в структурі всього способу життя людини.
Наводимо основні ознаки гармонійного психологічного клімату родини, які ми приймаємо, керуючись положеннями Б. Карвасарського:
1) всі члени родини спілкуються між собою, вміють слухати і чути одне одного. В суперечках враховується думка кожного;
2) відповідальність і обв'язки поділяються між всіма членами родини;
3) члени родини підтримують одне одного, можуть виконувати обов'язки іншого у випадку зміни ситуації;
4) кожен член родини вірить у себе, має адекватну самооцінку, довіряє іншим;
5) члени родини мають спільну систему цінностей, поважають сімейні традиції;
6) цінується почуття гумору, приділяється увага духовному життю, виховується позитивне ставлення до будь-яких подій, виділяється час для спільних розваг;
7) коаліції між членами родини динамічні й мінливі;
8) члени родини створюють умови для особистого зростання, звертаються за допомогою і підтримкою до фахівців у випадку кризи чи виникнення якихось проблем.
Постає питання: що ж таке дисфункціональна родина та як можна визначити її психологічний клімат? Відповідь може бути такою: це родина, яка не забезпечує особистісного зростання кожного із своїх членів. Це ригідна система, що намагається зберегти стереотипи взаємозв'язку між елементами своїх підсистем та іншими системами незалежно від зміни умов. В результаті цього часто блокуються актуальні потреби найслабшої ланки родини - дитини [5].
Нині загострюється така суспільна проблема: дитині з раннього віку постійно бракує повноцінного досвіду позитивних та просторово близьких емоційних контактів з іншими людьми (передусім - з матір'ю).
В контексті цієї розвідки важливо відзначити, що для повноцінного психічного розвитку дитини необхідно, аби всі її контакти з зовнішнім оточенням, як і в будь-якій системі, що саморозвивається і самоврегульовується, носили переважно діалогічний, відкритий (нехай і напружений) характер взаємозв'язку на всіх етапах, всіх рівнях у багатовимірній системі психічного регулювання (за Б. Ананьєвим - індивідному, особистісному, суб'єктивному тощо) [1]. Г. Ковальов наголошує, що лише відкритий діалог може забезпечити оптимальне, збалансоване налаштування контурів зовнішнього і внутрішнього регулювання (саморегулювання) системи психічної організації людини за рахунок активного обміну інформацією та енергією із зовнішнім середовищем [3].
Можна виокремити три основні фактори, що визначають формування моделі світу на самому початку життя дитини.
Перший фактор - вплив "дорослої культури", активними провідниками якого є батьки.
Другийфактор - особисті зусилля дитини, які проявляються в різних видах її інтелектуально-творчої діяльності.
Третій фактор - вплив дитячої субкультури, традиції якої передаються від покоління до покоління; вони надзвичайно важливі в психічному та загальному розвитку дитини.
Отже, значення внутрішньосімейних відносин у психічному розвитку й становленні індивіда зумовлене як тим, що вони є першим специфічним прикладом суспільних відносин, з якими зустрічається людина від моменту народження, так і тим, що в них ніби фокусується і відтворюється в мініатюрі все розмаїття суспільних відносин, а також створюються можливості для раннього прилучення дитини до їх системи.
Внутрішньородинні відносини реалізуються лише у формі міжсосбистісних стосунків у процесі безпосереднього спілкування. Міжособистісне спілкування - один із соціально-психологічних механізмів розвитку особистості. На думку Л. Анциферової, багатоаспектність спілкування з іншими (шляхом передачі досвіду і засвоєння різних моделей поведінки) - провідний фактор розвитку в онтогенезі. Саме в процесі спілкування з дорослими дитина набуває навичок мови і мислення, предметних дій, опановує основи людського досвіду, пізнає і засвоює правила людських взаємостосунків, притаманні людям властивості, прагнення, ідеали. В процесі спілкування з дорослими відбувається те, що можна назвати явищем "розпредмечування" людини і оволодіння на цій основі людським ставленням до світу, бути здатним мати власну думку про події тощо.
Т. Рєпіна припускає зв'язок між спілкуванням і уявою в ранньому дитинстві, виходячи з того, що процесом спілкування дитина

 
 

Цікаве

Загрузка...