WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічне визначення сутнісних характеристик людського буття - Реферат

Психологічне визначення сутнісних характеристик людського буття - Реферат

істинного бажання смерті. Найчастішепсихологічним змістом виступають:
· виклик (лемент) про поміч;
· протест (активна реакція проти сформованої ситуації);
· парасуїцидальна пауза (необхідність дати собі хоч якись відпочинок у ситуації конфлікту);
· запобігання страждань (бажання виключитися і, як це не дивно, страх смерті);
· самопокарання;
· відмова (справжнє бажання померти, припинити існування) [5].
Однак страждання на емоційному рівні допомагають людині осмислити, як усе повинно бути. Ось саме тому, вважає В. Франкл, людині можна допомогти уникнути суїциду - наповнити її життя сенсом [9], оскільки суть сенсу життя "… як психологічного феномена в тому, що, виникаючи в результаті взаємодії "зовнішнього" та "внутрішнього", він водночас емансипує від того та іншого і починає жити, як "буферний механізм", як "система стримування і противаг", які не допускають однобічного підпорядкування "зовнішньому" і які водночас перешкоджають перетворенню людини на раба власних потреб, потягів, безпосередніх… інтересів" [11, с. 19].
Свобода (відповідальність). Традиційно свобода уявляється однозначно позитивним явищем: протягом усієї письмової історії людства вона була найбажанішою метою людини. Для філософа слово "свобода" має широкі особистісні, соціальні, моральні та політичні дефініції, отже містить у собі великий простір. Протягом століть концепція абсолютної свободи незмінно викликала лютий протест, оскільки вступала в конфлікт із пануючим світоглядом: спочатку - із вірою в божественне провидіння, згодом - із науковими законами причинності; ще пізніше - із гегельянським поглядом на історію як на осмислення просування; із марксистськими і фрейдистськими детерміністськими теоріями. Однак у ХХ столітті екзистенціальна точка зору про те, що істинно людське починається там, де вона (людина) знаходить свободу протистояти залежності від власного типу, прийняла статус парадигми [12].
Свобода припускає наявність обмеження. Людина є істотою, обмеженою долею, до якої входять: Божий дарунок (схильність), ситуація, а також об'єднання схильності і ситуації в позицію (людина формує ставлення до чогось через свою позицію). Відповідно - людина вільна в межах своєї долі [9].
Проблема свободи перетинається з проблемою відповідальності остільки, оскільки свобода без відповідальності перетворюється на сваволю [7]. Бути відповідальним - означає бути безперечним автором свого життя.
В описах суб'єктивного досвіду усвідомлювання відповідальності часто використовується поняття порожнечі, або безгрунтовність [12]. Тривогу, яка виникає у зв'язку з переживанням того, що "немає грунту під ногами", можна порівняти лише з тривогою смерті. Тому ми й реагуємо на цю тривогу так само, як на тривогу взагалі - шукаємо способу полегшити чи уникнути ситуацій, які могли б призвести до усвідомлення цієї фундаментальної порожнечі.
Темною тінню відповідальності є почуття провини, оскільки ми почуваємо себе винними через "невикористане", "непрожите" життя. Розбіжність між тим, що ми є і чим могли б бути, змушує нас зневажати себе, і цю зневагу доводиться переборювати протягом усього життя [12].
Проблема свободи через відповідальність породжує проблему вибору, яка, на думку екзистенціалістів, супроводжує нас аж до відходу з життя. А проблема вибору породжує проблему зречення від можливості: аби щось вибрати треба від чогось зректися. Отже, свобода - це можливість відмовитися від можливості, що на індивідуально-психологічному рівні переживається людиною як уміння відповісти на запропоноване "ні".
Виділяються такі складові психологічного змісту особистісної свободи:
сутність особистісної свободи
· усвідомлена необхідність,
· свобода вибору,
· свобода творчості;
індивідуально-психологічні складові особистісної свободи
· активність,
· самоврядування,
· компетентність,
· відкритість новому,
· акцент на самореалізацію,
· вищі цінності буття;
соціально-психологічні складові
· глибокий духовний зв'язок з людьми,
· повага інших,
· оволодіння соціально-культурними нормами,
· критичне ставлення до цих норм [2].
Отже, в екзистенціальному значенні "свобода" - це відсутність зовнішньої структури. Ми не спираємося ані на який грунт, під нами - ніщо, і поруч із нами - нікого; ми - у пустці, яку ніхто, крім нас, не заповнить.
Ізоляція (самотність). В процесі найглибшого дослідження себе ми дійдемо висновку, що ми кінцеві, усе навколо безглуздо, ми приречені вибирати. І це усвідомлення, яке відбувається всередині нас, наодинці із собою, призводить до останньої "кінцевої даності" нашого існування - до ізоляції.
Екзистенціальні психологи виділяють три типи ізоляції:
· міжособистісна ізоляція - звичайно переживається як самотність, тобто ізоляція від інших індивідуумів. Сприяти такій ізоляції може безліч факторів - від географічної дистанції до наявності в суб'єкта конфліктних почуттів стосовно близькості. Посилює прояви ізоляції і те, що в сучасному суспільстві відбувається занепад соціальних інститутів, покликаних захистити людину від самотності (велика родина, доброзичливі сусіди, церковна громада тощо);
· внутрішньоособистісна ізоляція - це процес, за допомогою якого людина відокремлює одне від одного частини самої себе; наприклад, придушує власні почуття або прагнення, приймає "потрібно" за власні бажання, не довіряє власним судженням або сама ж блокує власний потенціал;
· екзистенціальна ізоляція - ця ізоляція зберігається навіть при найсприятливішому спілкуванні з іншими індивідами, при чудовому знанні себе та інтегрованості. Вона пов'язана з прірвою між собою та іншими, через яку немає мостів. Вона позначає фундаментальну ізоляцію індивіда від світу взагалі [12].
Таким чином, екзистенціальна ізоляція як "кінцева даність" існування - це долина самотності, до якої веде багато шляхів і до якої людина обов'язково прийде або через конфронтацію зі смертю (ніхто не може померти замість мене), або через пошук сенсу життя (ніхто не може сказати мені, що це - моє покликання), або через прийняття на себе (і тільки на себе - єдиного) відповідальності.
Частіше за все усвідомлення екзистенціальної самотності відбувається тоді, коли людина залишається наодинці, і повсякденні орієнтири раптово ніби відступають на другий план. Виникає моторошне почуття "не-домашнього" світу [12]. І ця відокремленість від світу, який сприймається при цьому як могутній, загрозливий та небезпечний, породжує почуття безсилля і тривоги.
Головний захист від жаху екзистенціальної ізоляції пов'язаний з відносинами: оскільки кожен із нас самотній, то самотність можна розділити. Однак проблема відносин - це проблема злиття-ізоляції. З одного боку, людина повинна навчитися перебувати у відносинах з іншим, не піддаючись бажанню уникнути ізоляції, ставши частиною цього іншого. Але вона також повинна навчитися, перебуваючи у відносинах з іншим, не зводити
Loading...

 
 

Цікаве