WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічне визначення сутнісних характеристик людського буття - Реферат

Психологічне визначення сутнісних характеристик людського буття - Реферат


Реферат на тему:
Психологічне визначення сутнісних характеристик людського буття
У статті представлено категоріальне визначення сутнісних основ людського існування, виокремлення яких відбулося в межах екзистенціальної філософії та екзистенціальної психології. Робиться наголос на трансформації цих сутнісних основ на рівні індивідуальної свідомості.
Проблема сутнісних ознак людського існування вперше була означена та розроблена в межах екзистенціальної філософії. Однак операціоналізація екзистенціальних категорій по відношенню до психології одиничного буття потребує окремої теоретизації (наукова актуальність проблеми). Крім того, оскільки екзистенціальні категорії мають безпосереднє відношення до людського життя, то їх розробка розширяє набір психотерапевтичних прийомів (практична актуальність проблеми). Поданий у статті аналіз категоріального апарату екзистенціальної психології розкриває (мета статті) рівень розробленості сутнісних категорій існування в сучасній науці. В результаті було простежено трансформацію цих екзистенціальних категорій крізь призму індивідуальної свідомості (основний висновок дослідження).
За висновками екзистенціалістів можна визначити форми буття, в яких безпосередньо здійснюється існування людини, та сутнісні його характеристики, усвідомлювані в процесі індивідуального існування. Отже, екзистенціальні аналітики розрізняють "…три форми світу, три одночасні аспекти, які характеризують існування кожної людини як буття-у-світі. По-перше, це Umwelt, що буквально означає "світ навколо". Тобто це біологічний світ, який зазвичай називаємо довкіллям. По-друге, це Mitwelt, буквально - "із світом". Це світ істот одного виду, світ наших одноплемінців. По-третє, це Eigenwelt, "власний світ": форма відносин з власним "Я" [6, с. 165]. Umwelt описується категоріями "пристосування" та "адаптації": я адаптуюся до холодної погоди, до потреби у сні тощо. Mitwelt характеризується "ставленням" до іншої людини, оскільки при зустрічі обидва змінюються. Eigenwelt передбачає "самоставлення", "самосвідомість". Це розуміння того, що якась річ у цьому світі значуща для мене. І основним принципом взаємоіснування цих світів є те, що "…реальність буття-у-світі губиться, якщо одна з цих форм значно перевищує інші" [6, с. 170].
Звідси сутнісні ознаки людського існування як характеристики буття-у-світі виникають на перехресті цих трьох світів, але вирішальним у їх визначенні є якраз ставлення людини до них. Тобто те, якими переживаннями ці характеристики насичують наш внутрішній світ. В екзистенціальній психології подібний зміст нашої свідомості називають "кінцевими даностями існування". До них входять: смерть, сенс життя, свобода та самотність. Каталізувати рефлексію кінцевих даностей може будь-який екстремальний досвід, пов'язаний з пограничними ситуаціями - такими, як загроза особистому життю, прийняття важливого незворотного рішення, формування "особистого кодексу життя", крах базової смислотворчої системи тощо. Конфлікт породжується конфронтацією індивідуума з будь-яким із цих життєвих факторів [12].
Конкретизуємо визначення кінцевих даностей людського існування.
Смерть. Це та кінцева даність, яка найлегше усвідомлюється, тому що ось зараз ми існуємо, але настане день, коли ми перестанемо існувати. Смерть прийде, від неї нікуди подітися, тому що усьому на світі настає кінець. Неможливо залишити смерть вмираючим: біологічна межа між життям і смертю чітка, але психологічно вони переходять одне в одне. Психологічна смерть настає тоді, коли всі почуття людини звужуються до точки фізичного або душевного болю. Нудьга, зневіра, туга за минулим - усе це призводить до душевної порожнечі і, в остаточному підсумку, до психологічної смерті, хоча фізичне тіло продовжує функціонувати. Ось чому нудьга і зневіра вважаються одним з найтяжких гріхів, бо в них виявляється любов до неживого [1].
Однак ще із Стародавньої Греції до нас дійшла істина, що речовинність смерті руйнує людину, але ідея смерті рятує її [12]. Наприклад, психологи-практики відзначають разючі внутрішні зміни в людині, коли над нею нависає смертельна загроза (скажімо, поставлений невиліковний діагноз):
· змінюються життєві пріоритети, зменшується значення життєвих тривіальностей;
· з'являється почуття звільнення: людина приймає свою спроможність свідомо не робити того, чого не хочеться;
· загострюється переживання життя "сьогодні" замість відкладання реалізації планів "на потім";
· звичні природні явища (опадання листя, Новий рік, зміна вітру тощо) переживаються як високозначущі події;
· посилюється контакт з близькими людьми;
· зменшується страх, пов'язаний з міжособистісним спілкуванням, збільшується готовність до ризику [12].
Страх смерті є настільки сильним і всеосяжним, що на заперечення її витрачається значна частка нашої життєвої енергії. На індивідуальному рівні захист від "смертельного жаху" виявляється у вигляді ірраціональної переконаності у власній винятковості (це може статися з ким завгодно, але не зі мною) та вірі в кінцевого рятівника (могутнього персонального заступника) [12]. Витоки цих захисних механізмів сягають коренями в самий початок нашого життя. Зберігаються вони і в дорослому віці, оскільки потреба позбутися примари смерті супроводжує людину протягом усього життя.
В сучасному світі більшість людей тяжіє до цінностей "реально-звичного функціонування" [1], тобто такого, коли все є стабільним, змін немає взагалі. А постійним, стабільним станом без змін може бути тільки смерть. Виходить, більшість із нас тяжіє до "некрофільської орієнтації" [10], більшість із нас втратила орієнтацію на життя і при цьому смертельно боїться його перервати.
Сенс життя (безглуздя). Екзистенціальна парадигма говорить: світ - випадковий, усе, що є, могло б і не бути; людські істоти самі конституюють себе, свій світ і свою ситуацію; ніякого готового змісту в цьому Всесвіті немає, ніяких готових життєвих орієнтирів у житті не існує [12]. Звідси, природно, виникає запитання: як істота, яка прагне до цих орієнтирів, може вижити у світі без сенсу?
Жодна людина не знає кінцевої мети свого життя. В. Франкл, заперечуючи фрейдистський принцип гомеостазу (людина прагне до збереження рівноваги), вважає, що шукати сенсу у задоволеннях означає втратити його, тому що задоволення - це не життя, а стан, що виникає внаслідок досягнення людиною мети [9]. Він підкреслював, що кожен індивід має сенс життя, який ніхто інший не може втілити, і брак якого в гострій формі може призвести до бажання покінчити з собою.
Екзистенціалісти постійно порушували питання про проблему самогубства: то обгрунтовували цей крок як прояв свободи людини [7], то, навпаки, говорили про мужність продовжувати жити [4]. Психологічні дослідження показали, що при вчиненні суїциду ціль і зміст цього вчинку не завжди збігаються. І практично при будь-якому суїциді в осіб, які не страждають на психічні захворювання, немає
Loading...

 
 

Цікаве