WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічна наука наприкінці ХІХ та в першій половині ХХ століття - Реферат

Психологічна наука наприкінці ХІХ та в першій половині ХХ століття - Реферат

соціальної психології в колишньому Радянському Союзі у1920 - 1930 роки відзначався тими ж особливостями, що і в інших країнах. Домінуючими в аналізі соціально-психологічних явищ були соціологічний та психологічний підходи, не пов'язані між собою. Найвідомішими представниками соціологічного підходу вважаються М. Рейснер та Л. Войтоловський. М. Рейснер у праці "Проблеми соціальної психології" (1925 р.) розглядав масову поведінку людей, зумовлену широким соціальним середовищем, до якого він включав виробничі відносини, класи суспільства, рівень розвитку виробничих сил. Л. Войтоловський у праці "Нариси колективної психології" (1924 р.) одну з головних проблем соціальної психології вбачав у психології класів. Крім цього, об'єктом його інтересів були особливості суспільного настрою, соціальної волі, психологія натовпу.
Представники психологічного підходу П. Блонський, К. Корнілов та інші головне завдання соціальної психології вбачали в дослідженні соціальної детермінації психіки людини. Власне, це були дослідження психології особистості, психічних процесів за умов безпосереднього контакту в малих групах.
Представники обох підходів у своїх дослідженнях намагалися спиратися на марксистську ідеологію дослідження суспільних явищ. Але механічне поєднання тез марксизму з панівними тоді в психології теоріями було неадекватним завданням розвитку соціальної психології.
Слід зазначити, що в ті роки робилися спроби поєднати соціологічний та психологічний підходи до аналізу деяких соціально-психологічних проблем. Найвиразніше це виявилось у працях В. Бехтерєва та В. Артемова.
В. Бехтерєв ще 1910 року першим з російських психологів сформулював предмет і завдання соціальної психології, надаючи багато уваги вивченню таких явищ, як наслідування, навіювання, зараження. Взагалі для розвитку соціальної психології у 1920 роки характерною була практична, прикладна її спрямованість. Можна виокремити кілька проблем, які тоді досліджувалися.
Головною з них була проблема колективу, його впливу на особистість, взаємовідносин колективу й особистості. Уперше ця проблема була сформульована рефлексологами, але розроблялась і представниками інших напрямків у психології - педологами, психотехніками тощо.
Однак досить активний розвиток соціальної психології припинився в другій половині 1930 років. Однією з причин стала фактична заборона рефлексології, педології, психотехніки без аналізу тих позитивних моментів, які містилися в окремих розробках представників цих течій. Крім того, в ті роки панувала думка, що всі психічні явища (від відчуття до характеру) є соціальними за своєю суттю, отже, спеціальна наука - соціальна психологія - не потрібна, її проблеми можуть бути розв'язані на грунті загальної психології. Іншою причиною гальмування соціально-психологічних досліджень була загальна ідеологічна настанова. Вважалося, що соціальна психологія і деякі інші науки (кібернетика, генетика), які інтенсивно розвивались на Заході, за своїми методологічними принципами не відповідають завданням чинної системи.
У 1940 - 1950 роки розробка соціально-психологічної проблематики здійснювалась у межах загальної, педагогічної психології та психології праці.
Практичні потреби суспільства, розвиток самої психологічної науки, пом'якшення суспільно-політичного клімату в країні після тривалих років сталінського тоталітаризму висунули в 1960-ті роки питання про відродження та розвиток соціальної психології. Цей етап відомий під назвою "Дискусія 1960-х років про соціальну психологію". В ній, зокрема, брали участь такі відомі вчені, як В. Мясищев, Б. Паригін, Є. Кузьмін, О. Ковальов, В. Колбановський, К. Платонов та інші. В результаті соціальну психологію було визнано самостійною галуззю наукових досліджень та окремою навчальною дисципліною.
У 1960 - 1970 роки починається розвиток соціальної психології в Україні. Створюється кафедра соціальної та педагогічної психології в Київському університеті імені Т. Шевченка та відділи соціальної психології в Науково-дослідному інституті філософії АН України та Науково-дослідному інституті психології України. У цих закладах, а також у вищих навчальних закладах Харкова, Львова, Одеси та інших міст здійснюються перші соціально-психологічні дослідження, читаються лекції з проблем соціальної психології [3, с. 41]. Відтоді психологія і, зокрема, соціальна психологія, пройшла важкий шлях. Але сьогодні вона досить інтенсивно розвивається, впроваджуються результати її досліджень, розширюється діапазон інтересів.
Зокрема, вперше в Україні цілеспрямовано досліджується психологія ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, напрацьовується інструментарій превентивної роботи з групами ризику (Б. Лазоренко). Новим для вітчизняної психологічної науки є також акцент на вивченні найголовніших криз у житті людини - кризи народження (Н. Татенко) і кризи вмирання (С. Карпиловська). Запропоновано авторські технології корекції дисгармонійної рольової взаємодії (П. Горностай) тощо [7, с. 181].
Висновки
В розвитку вітчизняної теорії і практики психологічної науки досить яскраво простежуються певні етапи, фундамент і наслідки, які ведуть до цілісної соціально-культурної ситуації, яка склалася на початку ХХ століття і продовжується досі. Однією з характерних соціокультурних особливостей цієї ситуації є те, що ХХ століття з його соціальними потрясіннями, тоталітарними режимами, світовими війнами, частою зміною кордонів виявилося безсилим, зокрема, в тому, що, незважаючи на багаторазові і безпрецедентні спроби знищити культуру і науку, було отримано ще один доказ невмирущості людської духовності, непідлеглість культури ні політичним, ні соціальним потрясінням, ні гніту. Ні комуністичному тоталітаризму, ні нав'язаній ідеологічній спрямованості не вдалося зупинити розвиток вітчизняної науки, без якої неможливий ні етичний, ні духовний фундамент розвитку суспільства.
Література:
1. Бондаренко А. Ф. Психологическая помощь: теория и практика (Учеб. пособие для студентов ст. курсов психол. фак. и отд-ний ун-тов).-К.: Укртехпрес, 1997.- 216 с.
2. Будилова Е. А. Социально-психологические проблемы в русской науке. - М.: Наука, 1983. - 231 с.
3. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія: Підручник. - К.: АТ "Київська книжкова фабрика", 1995. - 304 с.
4. Лосский Н. О. История русской философии. - М.: Высшая школа, 1991. - 559 с.
5. Петровский А. В. Психология о каждом и каждому о психологии. 2-е изд., испр. и доп. - М.: Изд-во РОУ, 1996. - 328 с.
6. Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; за ред. Ю. Л. Трофімова. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Либідь, 2000. - 558 с.
7. Соціальна психологія в Україні: Довідник / За ред. М. М. Слюсаревського; Упоряд. Л. П. Булах, Л. М. Калачнікова, Л. П. Черниш. - К.: Міленіум, 2004. - 196 с.
8. Ярошевский М. Г. История психологии. - М.: Мысль, 1985. - 756 с.
9. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве