WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Ділова дискусія. Культура проведення суперечки. - Реферат

Ділова дискусія. Культура проведення суперечки. - Реферат

Реферат на тему:

Ділова дискусія. Культура проведення суперечки.

Суперечка, її цілі й підходи.

Читаючи деяку психологічну літературу можна сформувати думку, що ділова міжособистісна комунікація завжди протікає гладко і без яких-небудь проблем. Однак далеко не завжди відразу ж удається знайти повне взаєморозуміння з партнером, приходиться відстоювати свою і вислухувати його точку зору. Буває, що "з'ясування" відносин відбувається досить болісно, принаймні для однієї зі сторін. Головне – не допустити переростання нормальної суперечки по ділових питаннях у міжособистісну конфронтацію.

Багато керівників задумувалися, наприклад, над тим, чому не всі підлеглі дозволяють собі сперечатися, відстоювати свою точку зору? На словах майже всі керівники висловлюють бажання, щоб їх підлеглі в процесі ділової міжособистісної комунікації виявляли велику активність і ініціативу у відстоюванні своєї точки зору, але далеко не всі дійсно хочуть цього. Можна виділити деякі причини, у наслідок яких підлеглі вкрай неохоче вступають у суперечку з керівниками:

Почуття власної безпеки. Підлеглі "бояться за власну шию". Вони нерідко, у ході спостережень за розвитком подій, приходять до висновків, що люди, які завжди погоджуються з керівником, як правило, швидше просуваються нагору по службових сходах, чим ті, хто висловлює власну, нехай навіть дуже розумну й ділову думку. Вони також добре розуміють, що їх майбутнє в основному залежить від їхнього безпосереднього керівника, і тому їм немає сенсу не погодитися з ним.

Статус розходжень. Розходження в зайнятому керівником і підлеглим положенні часто перешкоджає встановленню успішних ділових і міжособистісних відносин, особливо якщо такий керівник постійно підкреслює своє "верхнє" положення і не допускає ніякого міжособистісного зближення з підлеглим.

Минулий досвід. Маючи "багатий" минулий досвід спроб ведення спорів з керівниками, підлеглі починають випробувати почуття марності хоч якоїсь боротьби за власну думку й упевненість у тім, що будь-яка незгода з начальством може привести лише до появи антагонізму з його боку і порожній витраті часу з боку підлеглого.

Манера керівника приймати рішення. Якщо серед підлеглих сформувалася думка, що хто б і що б керівнику не говорив, він усе рівно залишиться при своїй думці, навряд чи хтось ризикне сперечатися з таким керівником.

Репутація керівника. Рідко, але все-таки буває, коли керівник має репутацію людини злопам'ятної, мстивої, людини, що ніколи нічого не забуває і не прощає. У ситуації такого роду дуже сумнівно, щоб хтось із підлеглих ризикнув посперечатися з таким керівником.

Оскільки мистецтво ведення суперечки здобуває для кожного з нас усе більш важливе значення, тобто є всі підстави для того, щоб розібратися в його сутності, порівняти його з такими близькими поняттями, як "диспут", "дискусія" і "полеміка".

Слово "диспут" походить від латинського disputo – міркую. У тих ситуаціях, коли мова йде про диспут, мається на увазі колективне обговорення моральних, політичних, літературних, наукових, професійних і інших проблем, на рішення яких немає однозначної, загальноприйнятої відповіді. У процесі диспуту його учасники висловлюють різні судження, точки зору й оцінки тих чи інших подій чи проблем.

Слово "дискусія" походить від латинського discussio – розгляд, дослідження. Під дискусією, звичайно, мається на увазі публічне обговорення яких-небудь проблем, спірних питань. Дискусія часто розглядається як метод, що активізує процес навчання, вивчення складної теми, проблеми, що вклинюється в контекст, наприклад, семінарського заняття.

Слово "полеміка" походить від грецького polemikos, що означає "ворожий", "войовничий". Неважко зрозуміти, що для полеміки також характерна процедура суперечки, але суперечки, що приводить до конфронтації й боротьби принципово протилежних думок і підходів у рішенні визначених проблем.

Відомо, що дискусії й диспути найчастіше ведуть до мирного результату подій, до колективного пошуку істини. Ціль же полемічної суперечки – здобути перемогу над супротивником будь-що-будь.

Однак варто помітити, що й у диспуті, і в дискусії, і в полеміці, хоча і з різним ступенем активності і конфронтації, виникає й розвертається суперечка його учасників. Суперечка виступає як би характеристикою процесу обговорення чи проблеми питання двома протиборчими сторонами. Помітимо також, що слова "спір" і "дискусія" часто використовуються, як слова-синоніми (як, наприклад, у словнику Ожегова).

Практика показує, що дискусія може вестися з різною гостротою протиборства. Це можуть бути диспут, дебати, полеміка, суперечка. У будь-якому випадку для ведення дискусії, як мінімум, необхідно мати дві різні точці зору, два різних підходи до рішення відповідного питання чи проблеми. Хоча реально їх, як правило, буває значно більше. Власне кажучи, кожний з учасників дискусії часто має свою точку зору, свій погляд на рішення проблеми.

Якщо говорити про суперечку, то вона може бути визначена, як обговорення у формі дослідження проблеми, із метою встановлення істини. В.І.Андрєєв пропонує як робоче визначення поняття "суперечка" наступне:

СУПЕРЕЧКА – це характеристика процесу обговорення проблеми, спосіб ії колективного дослідження, при якому кожна зі сторін, аргументуючи (відстоюючи) і спростовуючи (опонуючи) думку співрозмовника (супротивника), претендує на монопольне встановлення істини.

У процесі ведення спора в явному чи схованому виді виявляється деяке протиріччя, що дозволяє сформулювати проблему. У ході колективного обговорення або відбувається вирішення проблеми, або кожна із протиборчих сторін залишається при своїй думці.

Андрєєв виділяє сім варіантів протікання дискусії-суперечки:

Евристичний підхід до ведення суперечки, коли одна зі сторін, не наполягаючи на своєму підході до рішення проблеми, використовуючи методи переконання, інтуїцію і здоровий глузд, поступово схиляє до своєї точки зору другого чи іншого співрозмовника, учасника суперечки.

Логічний підхід до ведення суперечки, для якого характерні жорсткий логічний аналіз і аргументація, завдяки чому, дотримуючись прийомам і правилам формальної логіки, учасники дискусії приходять до деякого остаточного висновку.

Софіческий підхід до ведення суперечки, при якому одна зі сторін прагне перемогти свого опонента будь-яким, навіть логічно неправильним шляхом, використовуючи так називані софізми.

Авторитарний підхід до ведення суперечки, коли одна зі сторін, спираючи на авторитети, або використовуючи свій авторитет, а нерідко і владу, нав'язує свою точку зору іншим.

Критикуючий підхід до ведення суперечки, коли одна зі сторін цілком акцентує увагу лише на недоліках, слабких місцях і позиціях своїх опонентів, не хоче і не прагне побачити позитивні елементи в протилежній точці зору і не може запропонувати своє рішення.

Демагогічний підхід до ведення суперечки, що полягає в тім, що одна зі сторін веде спор не заради істини, а швидше за все для того, щоб повести дискусію убік від істини, переслідуючи при цьому свої особисті, часто невідомі учасникам суперечки цілі.

Прагматичний підхід до ведення суперечки, що полягає в тім, що одна чи кожна зі сторін веде спор не тільки заради істини, але заради своїх практичних, іноді меркантильних цілей, що сховані і не відомі співрозмовникам.

Цілі ведення спору, у залежності від того, спрямовані вони на рішення обговорюваної проблеми чи, навпаки, на те, щоб створити додаткові проблеми і бар'єри, можуть бути розділені на дві групи: конструктивні й деструктивні.

Перелічимо найбільш характерні конструктивні цілі ведення дискусії, спора:

  1. обговорити всі можливі варіанти рішення проблеми;

  2. виробити колективну думку, колективну позицію по якому-небудь питанню;

  3. привернути увагу до проблеми якнайбільше зацікавлених і компетентних осіб;

  4. спростувати ненауковий, некомпетентний підхід до рішення проблеми, викрити помилкові слухи;

  5. залучити на свою сторону більше персон, готових до співробітництва;

  6. оцінити можливих однодумців і супротивників.

Деструктивні цілі, що можуть бути цілями окремих груп і учасників суперечки:

  1. розколоти учасників суперечки на дві непримиренні групи;

  2. завести рішення проблеми в тупик;

  3. опорочити ідею і її авторів;

  4. перетворити дискусію в схоластичну суперечку;

  5. використовуючи свідомо помилкову інформацію, повести суперечку по помилковому шляху;

  6. розгромити інакомислячих, дискредитувати опозицію.

Очевидно, цих цілей, як конструктивних, так і деструктивних, значно більше. Крім того, у чистому виді вони, як правило, не виявляються в рамках однієї суперечки, а можуть реалізуватися в самих різних сполученнях.

Техніка переконання

Що ж робити, якщо виникає реальна необхідність довести свою точку зору керівнику, ще й не зіпсувавши з ним відносин?

Правильний спосіб довести свою думку означає не прагнення привести керівника в замішання і не демонстрацію йому його некомпетентності в якому-небудь питанні, а рішення важливого ділового питання. Крім того, бажано не сперечатися з керівником у присутності третього обличчя.

Виступаючи проти думки керівника, важливо:

  1. знати, коли потрібно, а коли не потрібно відстоювати свою точку зору;

  2. знати, які питання можна обговорювати, а які – ні;

  3. знати, як заперечувати, не викликаючи роздратування, як доводити свою думку і не бути неприємним при цьому для свого керівника.

Якщо Ви вважаєте, що необхідно заперечити своєму керівникові, постарайтеся зробити це тактовно, уникаючи при цьому конфронтації і ворожій реакції.

Характер протиріч у суперечці нерідко залежить від обговорюваного питання, емоційного тла при його обговоренні, психологічної міжособистісної сумісності осіб що сперечаються і від міцності й досвіду професійних відносин.

Loading...

 
 

Цікаве