WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Розвиток австро-угорських органів державного управління на західноукраїнських землях - Реферат

Джерелознавство. Розвиток австро-угорських органів державного управління на західноукраїнських землях - Реферат

окремою адміністративною одиницею. Повіти поділялися на гміни, що складалися з одного чи кількох поселень. Повітову адміністрацію очолював староста, гмінну після громадського закону 1866 р. - війт. Окрім цього, адміністративно-політичні функції в селах виконували поміщики чи їх управителі - мандатори.
Крім поділу Галичини на адміністративні повіти були ще судові повіти - у Східній Галичині їх налічувалося понад 90.
Певний вплив на керівництво промисловістю краю мали три промислові палати: у Східній Галичині -- Львівська І Бродівська; у Західній - Краківська.
Буковина після її входження до Австрії і до 1786 р. вважалась прикордонною мілітаризованою зоною. В 1786 р. на основі її двох цинутів - Чернівецького І Сучавського - створилися дістрикти, що, в свою чергу, поділялися на околи: Чернівецький, Прутський, Дністровський, Чере-мошський, Довгопільський (Русько-Кимполунзький), Берегометський, Віковський, Міжлокський, Молдавсько-Кимполунзький. Буковина загалом, як зазначалося, з 1787 р. становила округ Галичини аж до 1849 p., коли дістала статус окремого краю зі своєю адміністрацією.
На Закарпатті існували традиційні адміністративні одиниці - комі-тати. У 1867 p., коли Угорщина одержала державність у складі Габс-бурзької монархії, на українському Закарпатті були комітати: Березький (центр м.Берегово), Ужанський (центр Чоп), Угочанський (центр Сев-люш), Марамароський (центр м.Хуст), в яких українці становили відносну більшість населення (від 40 до 50 %). Комітати входили до складу По-жонського намісництва з центром у Братіславі, що підпорядковувалось Будапешту.
У березні 1861 р. крайовий статус Буковини був піднесений до рангу герцогства - Gcrzogtum Bukowina. Вищим чиновником герцогства став президент, який призначався цісарем І центральним урядом.
В Австрії 1861 р. на соціально-класовій основі проводилася певна демократизація управління краями. Паралельно з державно-управлінськими структурами - намісництвом - староствами мандаторами - формувались самоуправлінню органи: крайові сейми І повітові сеймики. Лютневим патентом 1861 р. Імператор Франц-Йосиф І проголосив "Крайовий статут І сеймову виборчу ординацію для Королівства..." Створювались крайові сейми Галичини І Буковини. Вони мали класовий характер, формувалися з вірилістів та обиралися за куріальною системою. До першої курії входили поміщики, які сплачували 200 і більше корон податку на рік. У Галичині таких поміщиків станом на 1908 р. налічувалося 2297 (0,3 % усіх виборців) їм виділялось 44 місця в сеймі, В другу курію обиралося три депутати - по одному від кожної промислової палати. Кількість членів палат становила 116. Третя міська курія складалася з буржуазних верств з певним мінімумом податку - духовенство, службовці, вчителі, адвокати, лікарі, цехові майстри, власники майстерень та ш. Всього таких виборців у Галичині 1908 р. числилось 64084. Курія обирала 19,3 % депутатів сейму. В четверту курію входили заможніші селяни, які платили по 8 і більше корон річного податку. Ця курія мала 650586 виборців. Вибори були двоступеневі: 500 селян-правиборців обирали одного виборця на окружні вибори, а вже останні обирали 46,0 % всіх депутатів сейму.
З 1883 р. Галицький крайовий сейм засідав у новому будинку, побудованому за проектом архітектора Й.Гохбергера 1877-1881 pp. Зараз у будинку сейму знаходиться головний корпус Львівського державного університету ім. Івана Франка.
Крім обраних виборами депутатів, за ординацією 1861 р. дев'ять місць у сеймі займали вірилісти - депутати за посадою: три архієпископи, чотири єпископи та два ректори університетів: Львівського і Краківського. В 1866 р. до вірилістів додався ще один єпископ, в 1900 р. -o ще два ректори: Львівської політехніки і Краківської академії мистецтв. У 1896 р. дещо зросла кількість депутатів від м. Львова (з чотирьох до шести) і м.Кракова (з трьох до чотирьох). Отже, з 1900р. був 161 депутат. У 1910 р. в ньому налічувався всього 21 українець. За сеймовою реформою 1913-1914 pp. у сеймі мало стати 228 депутатів, з яких для українців відводилось лише 62 мандати (27,2 %), хоч частка українського населення всієї Галичини становила 1910р. (за конфесійними показниками) 42,10 %, а польського - 46,56 %. Але це "демократичне" реформування сейму так і не було впроваджене в життя. Почалась Перша світова війна, що стимулювала розпад Імперії Габсбурпв. Крайовий сейм мав свій виконавчий орган - Крайовий виділ, що спрямовував діяльність освіти, медичних, санітарних, соціальних служб, науки І мистецтва та ін.
Сейм виділяв майже у 10 разів більше сум на ''польські цілі", ніж на "українські".
"Демократична" виборча реформа 1907 р. торкнулася тільки виборів до Державної ради - австрійського парламенту і зовсім не стосувалася виборів у місцеві органи самоуправління' в сейм, у ради міст та й у сільські громадські ради, в яких вибори проводились за трьома податковими куріями.
За виборами до парламенту 1907 р. українці Галичини мали максимальну змогу провести у віденську Державну раду щонайбільше 28 депутатів. Фактично було обрано 27. Поляків - 76. Від українсько-румунської Буковини депутатами стало п'ятеро українців.
У 1911 р. проводились другі вибори до парламенту. Це супроводжувалося жахливим розстрілом виборців 19 червня 1911 р. у Дрогобичі. Було вбито 31 виборця, близько 100 осіб поранено. І як в наругу після цього до суду в Самборі притягалися сотні виборців.
Але не тільки в парламенті, в сеймі, у міській раді Львова, де на 100 радних було тільки два українці та шість євреїв, представництво українсько-польської Галичини формувалося переважно з польських поміщиків І буржуазії. В руках поляків перебував майже весь управлінський апарат. Намісником "Королівства Галичини і Лодомерії..." після німця Стадіона аж до Першої світової війни призначався поляк. Наприкінці XIX-початку XX ст. намісниками були Казимир Бадені, Анджей Потоцький, Міхал Бобжинський. Тільки в роки війни намісниками знову почали призначати німців. Серед старост повітів траплялося в різні роки один або кілька українців.
Отже, якщо на російському боці взагалі не йшлося про участь українців у системі державного управління, бо всі чиновники були "русскими", хоч би і "малоросійської народності", то на австрійському участь українців у системі державного управління краєм була дуже обмеженою.
Використані джерела і праці
1. Учреждения ЗападнойУкраины до воссоединения ее в едином Украинском советском социалистическом государстве Справочник Львів, 1955
2. Galicja od pierwszego rozbioru do wiosny ludow 1772-1849 Wybor tekstow Zrod-"' towych Opracowal І wstqpem poprzedztf Marian Tyrowicz Krakow, Wroclaw, 1956
3. Довгопол В М, Литвиненко М А , Лях РД Джерелознавство Історії Української РСР К, 1986 С 108-124
4. Источниковедение истории СССР 2-еизд М.1981 С 170-194, 249-287
5. Історія Української РСР К , 1978 Т 3 Період розкладу І кризи феодально-кріпосницької системи Скасування кріпосного права І розвиток капіталізму (XIX ст) С 11-12,284-288
6. Макарчук С А Українська Республіка галичан Нариси про ЗУНР Львів, 1997 С 156-158
7. Кульчицький В С Державний лад І право Галичини (в другій половині ХІХ-на початку XX ст) Львів, 1966
8. Литвиненко М А Джерела Історії України XVIII ст X , 1970 С 59-73
9. Шепелев Л Э Законодательные акты акционерного учредительства //Источниковедение отечественной истории Сб статей М, 1973 С 297-317
10. Шепелев Л.Э. Проблемы источниковедческого изучения делопроизводственных документов государственных учреждений Х1Х-начала XX в //Источниковедение отечественной истории 1975 М.1976
Loading...

 
 

Цікаве