WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Українські національно-демократичні та націоналістичні партії кінця XIX-першої третини XX ст., їх нормативні та діловодні документи ( - Реферат

Джерелознавство. Українські національно-демократичні та націоналістичні партії кінця XIX-першої третини XX ст., їх нормативні та діловодні документи ( - Реферат


Реферат на тему:
Джерелознавство. Українські національно-демократичні та націоналістичні партії кінця XIX-першої третини XX ст., їх нормативні та діловодні документи
Відсутність національної державності в українців наприкінці XIX-початку XX ст. зумовила те, що всі можливості політичного життя peaлізу валися через діяльність політичних партій І культурно-освітніх товариств. У зв'язку з цим документи партій І товариств виявилися джерелами першорядного значення для дослідження Історії українського національно-визвольного руху, боротьби за захист національних прав українців в умовах іноземного поневолення, розвиток національної освіти, культури, мови, здобуття власної держави.
Наприкінці ХІХ-почагку XX ст. у суспільно-політичному русі виникають різні національні партії в діапазоні від клерикально-монархічних до соціал-демократичних. Прийнято вважати, що першою політичною партією на Наддніпрянській Україні була Революційна Українська партія (РУП). Вона виникла 1900 р. Один з її засновників Микола Міхновський у тому ж році видав у Львові брошуру (доповідь) "Самостійна Україна". Вона вирізнялася політичною безкомпромісністю як при оцінці становища в Україні, так І в питанні формулювання цілей українського національного руху. Головним джерелом усіх бід в Україні Міхновський називав політику російських царів, які "стоптали переяславські угоди". "Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки наче в завойованій свіжо країні, висмоктує останні соки, висмикує ліпших борців, здирає останній гріш з бідного народу..." "...Нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до них ненависть І наше моральне право убити насильника, обороняючись від насилля... Кров, коли вона пролита братньою рукою, ще більше благає помсту, бо то брата кров! Нехай вчені розшукують хто був кому родичем, - ображене чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв'язки з російською нацією1 Через те ми можемо обсуджувати тільки засоби І способи боротьби".
М. Міхновський вважав, що в такій боротьбі "стерно національного корабля" належить Інтелігенції, Основне гасло брошури - "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ". Обґрунтування права українського народу на державну самостійність Міхновський прагне довести, посилаючись на логіку природного права: державна самостійність є головною умовою Існування нації, а державна незалежність - національним Ідеалом у сфері міжнаціональних відносин.
М. Міхновський виділив також гасло: "Україна для українців!" Тобто книга "Самостійна Україна" виражала крайньо далекосяжну мету - повну самостійність України, закликала боротися за досягнення тієї мети всіма можливими способами, в тому числі за допомогою "оружжя"; відкидала І засуджувала помірковані підходи частини української Інтелігенції до питання боротьби за незалежність.
За п'ять років до М Міхновського на галицькому ґрунті молодий радикально налаштований Інтелігент Юліан Бачинський видав книжку "Україна irredenta". Книжка швидше була теоретичною працею, ніж програмним політичним документом. У ній узасаднювалось право України на незалежність. Іван Франко написав на працю Ю.Бачинського велику рецензію під заголовком "Ukraina irredenta", опублікувавши у віснику "Житє і Слово" (Львів, 1896. Т.5. С.471-483). Працю Ю.Бачинського І.Франко назвав проявом "національного почуття І національної свідомості, хоч прояв сей І прибраний наразі в доктринерську тогу" . Праця Ю.Бачинського була неординарним явищем на тлі української політичної думки 90-х років XIX ст., однак вона не мала того впливу на українській рух, який випав на долю брошури М.Міхновського. На західноукраїнському ґрунті цілі, засоби і методи національного руху вже з 90-х років XIX ст. визначали програмні документи таких політичних організацій, як "Русская Рада" москвофільської орієнтації й "Народна Рада" народовського напряму, утворена 1885 p., а також політичних партій. Тут першою політичною партією стала заснована 1890 р Русь-ко-Українська радикальна партія на чолі з Михайлом Павликом та Іваном Франком.
З народовського руху 1896 р. виділилась група О.Барвінського й А.Вахнянина, заснувавши Католицький русько-народний союз, що пізніше був дещо реформований і перейменований на Українську Християнсько-соціальну партію.
Народовці, які об'єднувалися в "Народній Раді", Ю.Романчук, К.Левицький, Є.Лсвицький та інші, а також найавторитетніші українські діячі, котрі досі були поза народовською течією, - І.Франко, М.Грушевський, В.ОхрімовичташшІ 1899р. утворили Українську Національно-Демократичну партію. Майже одночасно українські діячі соціалістичних поглядів, які раніше перебували у складі так званої інтернаціональної (польсько-українсько-єврейської) Соціал-демократичної партії Галичини і Шльонська та РУРП, об'єдналися в Українську соціал-демократичну партію Галичини і Буковини. У 1902 р. москвофільська течія декларувала утворення "Русской Народной партии". Так на початок XX ст. на галицькому ґрунті виявилось п'ять політичних партій: РУРП, УСХП, УНДП, УСДП і РНП. Чотири перші суттєво різнилися між собою соціальною Ідеологією, але в національному питанні були близькими. Тактичним завданням вони вважали боротьбу за права української мови, освіти, культури, виховання у народу національної свідомості, допуск українців до австрійських адміністративних служб, завоювання українцями більшої кількості депутатських мандатів у Галицькому крановому сеймі та віденському парламенті (Державній раді), досягнення поділу українське-польської -за населенням Галичини на дві окремі адміністративні одиниці: українську з центром у Львові і польську з центром у Кракові. При цьому одночасно була вимога утворення окремого коронного краю з центром у Львові не тільки зі Східної Галичини, а й в об'єднанні з Північною Буковиною, Як стратегічну мету ці партії висували завдання соборності українських земель і утворення власної національної держави.
"Русская Народная партия" не була єдиною у найголовнішому питанні: чи є українці (русини) окремим народом, чи вони частина "общерусского" народу від Карпат до Камчатки. На ґрунті незгод з
Loading...

 
 

Цікаве