WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Українські вчені та публіцисти XVIIIст. на російській службі - Реферат

Джерелознавство. Українські вчені та публіцисти XVIIIст. на російській службі - Реферат

Після перемоги Петра І під Полтавою Прокопович створив Патріотичну оду на честь Петра - "Епінікіон". Вона була написана українською мовою, але вихваляла російського царя.
Страх не может Роси сил храбрих сотерти Не боїться, не радить о видимой смерти. Но єгда тя, о царю І воїне сильний, Узрі посредь огня, об'ять ю страх зільний
З позицій російського царя дивився Ф.Прокопович на запорізьких козаків, які, виявляється, "обмануті своїми гетьманами" і повинні просити милості у царя.
... Атамани І гетьмани,
Попал я в ваші обмани
Пропадіть ви за пороги,
Лиш би не збиться з дороги...
Прогнівил я самодержця з малорузсудного серця
Да мой же в том разум твердий,
Что Бог І цар милосердний.
Государ гнів свій оставить.
І Бог мене не оставить.
Викликаючи 1716р. Феофана Прокоповича до Москви, Петро І вже мав готового прислужника. І цар не помилився. Як архієпископ Новгородський, один з керівників Синоду Ф.Прокопович всю силу публіцистичного таланту, всі здібності віддає на службу зміцнення самодержавної влади царя, досягнення Російською державою певних успіхів на шляху реформ, освіти, самодержавного правопорядку.
У працях "Слово на день Олександра Невського", "Слово про владу і честь царів", також у "Проповіді при похороні Петра І" Прокопович виступає прихильником необмеженої царської влади. Найголовніші праці Ф.Прокоповича "Правда волі монаршої" та "Духовний регламент". У першій він обґрунтовував петровський указ про престолонаступництво. Для своїх доводів використовував аргументи теорії природного права, "загального блага", договірного походження держави. Абсолютна монархія, що найкраще відповідає її інтересам, є Богом схваленою. "Духовний регламент" був покликаний довести правильність усунення патріаршества, створення Синоду і підпорядкування церкви владі царя
З позицій Інтересів Російської держави творчість І діяльність Феофана Прокоповича дуже корисна. Для України ж вона об'єктивно несла втрату вже до Петра І деформованої державності.
У XVIII ст. Росія знала багатьох публіцистів, твори яких критично або й взагалі негативно відгукувались про російський суспільний лад, свавілля самодержавства, а особливо на кріпацтво. Назвемо Івана Посошко-ва (1652-1726), автора твору "Книга о скудости и богатстве", Олексія Поленова (1738-1816), автора праці "О крепостном состоянии крестьян в России", Олександра Радіщева, автора знаменитого "Путешествия из Петербурга в Москву" та інших праць, Миколи Новікова (1744-1818), видавця "Трутня", "Живописца" та інших періодичних часописів. На тлі творчості цих представників передової Росії XVIII ст. почесне місце належить спадщині професора права Московського університету Семена Юхимовича Десницького (1740-1789). Він народився в сім'ї ніжинського міщанина. Навчався в Московському університеті, потім в університеті Глазго, де здобув ступінь доктора права. Повернувшись до Москви 1867 p., обійняв посаду професора права в університеті, на якій був 20 років. Як Історик держави, виникнення останньої пов'язував з появою майнової нерівності, багатства, що є джерелом усіх достоїнств людини. Саме за допомогою "превосходного богатства" начальники варварських народів "робляться повелителями над своїми співгромадянами і утримують свою гідність І владу над всіма". Особливе місце в походженні влади Семен Десницький відводив власності на землю.
Під час підготовки "Уложения" для "Уложенной Комиссии" (1767-1768) С.Десницький подав проект "Представление об учреждении законодательной, судительной и наказательной власти в Российской империи". Проект передбачав встановлення в Росії конституційної монархії. Він складався з чотирьох розділів і чотирьох додатків. Розділи мали такий зміст:
Перший - законодавчу владу мали представляти монарх і виборний за майновим цензом Сенат з 600-800 депутатів.
Другий - Судова влада має бути відокремленою від адміністративної, судді повинні бути незалежними І незмінними, суд - гласним з адвокатами, присяжними засідателями. Всі громадяни перед судом рівні, а дворяни привілеями не користуються.
Третій - для адміністративної влади і структури управління пропонувалось створити спеціальні суди, які розглядали б скарги на чиновників, воєвод, губернаторів.
Четвертий - вмотивовував необхідність запровадження міського самоврядування.
В першому додатку "О нижнем роде" Десницький виступив за обмеження кріпосного права. Для катерининського часу це були достатньо революційні Ідеї. Але Катерина II тоді ще бавилась у "просвещенного монарха1'. Обійшлося без наслідків для вченого-рсформатора.
Звичайно, не всі служителі православ'я, які потрапили з України в Росію чи Інші краї, забували про рідний край. Один з них - Григорій Кониський, в чернецтві Георгій (1717-1795), родом з Ніжина. Закінчив Київську академію І залишився її викладачем, а 1751 р. став її ректором; 1755 - білоруським єпископом, аз 1783 р. - єрхієпископом. Григорію Кониському приписують авторство "Історії Русів", твору, пройнятого великою любов'ю до України, філософськими роздумами про її Історичну долю та її майбутнє.
Отже, твори публіцистів XVIII ст., котрі вийшли з України, відображають не так самі події, як Ідеї, що їх породжувала історична дійсність. Водночас у долі Туптала, Яворського, Прокоповича та інших віддзеркалювалась доля України XVIII ст., яку все більше полишала власна духовна еліта, перебігаючи до табору її ж гнобителів.
Умовно до плеяди прогресивних публіцистів і реформаторів Росії кінця XVIII ст. можна віднести видатного українського вченого, Ініціатора заснування Харківського університету Василя Назаровича Каразша (1773-1842). В молоді роки він склав кілька ліберальних проектів реформування системи державного устрою Росії й економічних відносин, які, однак, не були прийняті, а їх автор зазнав переслідувань. У наступному, XIX ст., Василь Каразін змирився з існуючими порядками в Росії і навіть виступив за їх збереження. В Історії української науки В.Каразін залишив помітну спадщину насамперед як учений-природничник та інженер.
Використані джерела і праці
1. Кирило-Мефодпвське товариство К., 1990. Т. 1-3.
2. Кониський Георгій Філософські твори. К., 1990
3. Костомаров М.І "Закон Божий" {Книга буття українського народу). К 1991.
4. Шевченка ТГ. Документи та матеріали до біографії" (І8І4--186І). К., 1975.
5. Яворськіш Стефан. Філософські твори. К , 1992 Т 1.
6. БагалІйД. Декабристи на Україні. X., 1926.
7. Гербі.чьський ПО. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині XIX ст. (до 1848 p.). Львів, 1964
8. Карпаторусиництво: Історія І сучасність Доповіді на І Конгресі Міжнародної Асо-ціацп україністів. К , 1994.
9. Кашуба MB. Георгій Кониський і його "Філософський курс" //Георгій Кониський. Філософськітвори. К , 1990. Т. 1. С.5-42.
10. Лисенко ММ. Повстання Чернігівського полку. К., 1956.
11. Нечкина МБ. Движение декабристов. М., 1955. Т. 1-2.
12. С.-Іюсарськш А.Г В.Н Каразин, его научная и общественная деятельность. X., 1955.
13. Стеблш ФI. "Слово перестороги" В Подолинського //Укр. іст. журн. 1966. Кг 12. С.44-51
14. Стеценко Л.Ф. Феофан Прокопович. Кіровоград, 1959.
Loading...

 
 

Цікаве