WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Мемуари як історичне джерело - Реферат

Джерелознавство. Мемуари як історичне джерело - Реферат

боротьби і віддати всі сили науковій роботі І для того бажає осягнути приватну доцентуру в університеті, намісник К.Бадені розпочав діалог: "пан намісник: Ви оженилися з росіянкою? Я: Так.
Пан намісник: Ви взяли за нею дещо грошей7 Я: Так, ексцеленщє, коло 3000 рублів, саме стільки, аби в разі потреби відразу не вмерти з голоду.Пан намісник: у вас четверо дітей І вони досі не хрещені. Я: Так, ексцеленціє.
Пан намісник: Но, бачите, я добре поінформований. Побачу, що зможу зробити для вас. Тільки, знаєте, свою агітаторську діяльність мусите наразі покинути. Отже, до побачення, пане Франко!
Я пішов. Тепер я знав досить напевно, що моя справа програна".
Ось фактично І весь спогад. Франко, щоправда, розповів, як його про це попереджували, а Олександр Барвінський мав навіть сказати: "Скоріше на моїй долоні виросте волосся, як Франко буде доцентом" і як після розмови з Бадені все-таки виступав з промовою на 30-річному ювілеї Михайла Драгоманова (очевидно, громадсько-політичної І науково-літературної праці. - С.М.), і як про це нагадав йому віце-президент Галицької крайової ради професор Бобжинський, мовляв, не перестав І.Франко займатись політикою, хоч обіцяв це зробити наміснику).
Відомі також серії спогадів про різні події чи про окремих осіб, написані одним автором, а потім видані книжкою. Такими є "Київські зустрічі" Євгена Кротевича, що становлять спогади про окремі зустрічі з письменниками та Іншими діячами української культури. До них віднесемо і працю львівського професора англійської мови та письменника Михайла Рудницького "Письменники зблизька".
Водночас спогади частіше стосуються великих різнопланових подій, що відбувалися впродовж багатьох років, мемуарні праці про них становлять товсті книги або й кілька томів. До них належать спогади державних, політичних та військових діячів, які через призму власного сприйняття описували революції, війни, діяльність урядів і армій, партизанську боротьбу, свою участь у революційному русі та ін. При бажанні можна складати список сотень таких книг. Для ілюстрації, однак, обмежимось десятком найчитабельніших у сучасній Україні книг-спогадів з історії української революції 1917-1920 pp.: Андрієвський В. З минулого (1917 рік на Полтавщині) (Берлін, 1921. Т.1-3), Винниченко В. Відродження нації (Київ; Відень, І 920. Т. 1-3; репринтне перевидання. К., 1990); Гуцуляк Михайло. Перший Листопад 1918 року на західних землях України(К, 1993); Кузьма Олекса. Листопадові дні 1918 року (Львів, 1931); Махно Нестор. Воспоминания. Париж, 1929. Кн.1; 1936-1937, кн.2-3 (реп-ринтне видання. К., 1991); Назарук Осип. Рік на Великій Україні (Прага, 1920); Омелянович-ПавленкоМ. Українсько-польська війна 1918-1919 (Прага, 1929); Петрів В. Спомини з часів української революції (1917-1921), ч.І (Львів, 1927. 4.1); Христюк П. Замітки І матеріали до Історії Української революції. 1917-1920: У 4кн. (Відень, 1921); Шухевич Степан. Спомини з Українсько-галицької армії (1918-1920): У 6 кн. (Львів, 1929).
Так само відомими і читабельними були книги-спомини радянських командирів періоду Великої Вітчизняної війни Жукова, Василевського, Рокосовського, Штеменка, Конєва, Баграмяна, Гречка і багатьох Інших, командирів радянських партизанських з'єднань Ковпака, Вершигори, Медведева, Руднєва, Сабурова, Федорова, також Платона Воронька, радянських "вождів" - Ворошилова, Мікояна, Громика та ш.
Достатньо поширеним підвидом мемуарних творів є автобіографії, що, звичайно, становлять історичні джерела. Так, аспірантка кафедри етнології З.Комаринська, яка має тему кандидатської дисертації "Етно-соціальний розвиток міста Винники (передмістя Львова) у другій половині XX ст.", крім виявлення архівних І літературних джерел, матеріалів анкетного обстеження, періодики, безпосереднього спостереження та Інших, одержала завдання зібрати 100 автобіографій "простих" мешканців Винник, щоб з позицій і такого джерела спробувати виявити характерні ознаки історичного процесу. Але особливо важлива роль належить автобіографії відомих діячів. Вони є не лише першорядними джерелами до вивчення відповідних персоналій, а й атмосфери епохи, в якій жив і творив той чи Інший діяч.
Слід констатувати, що українська автобіографіка дуже значна. З-поміж діячів ХІХ-ХХ ст. автобіографи залишили М.Максимович (Максимович М.О. Киев явился градом великим... К., 1994.С. 388-404), Т.Шевченко (Шевченко Тарас. Повне зібр. творів: У 6 т. К., 1963 Т.5. С.247-253), дуже поширену - М.І.Костомаров (Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография, 2 изд. К., 1990. С.425-650), М.Драгоманов (Автобиографическая заметка //Літературно-публіцистичні праці. 1970. T.I. С. 42-45), І.Я.Франко (Франко І. Причинки до автобіографії //Зібр. тв.: У 50 т. Т.39. С.36-44), М.С.Грушевський (Автобіографії з 1906, з 1914-1919, 1926рр.- Великий українець. К., 1992. С.197-240), А.Ю.Тесленко (Архип Тесленко. К , 1988. С.435-436), Іван Крип'якевич, автобіографічні спогади якого опубліковані лише частково (див. Український історик. 1993. № 1-4. С. 174-176) та ін. Не всі біографи однакові за повнотою відображення власного життя Проте з кожної з них проступають такі риси характеру їх авторів, які, очевидно, в Інших джерелах було б вловити важко. Михайло Максимович до 30 років роздвоєний між великою наукою в Москві і рідним краєм - Україною, а вже в 25 років роздвоєний між хворобою І наукою в рідній Україні. В Тараса Шевченка драмою життя була полярність між його рабським громадянським становищем з дитинства І до 60-х років, коли писалась автобіографія, І фатальним потягом його душі до пензля, поетичного слова і волі; Володимир Антонович все життя шукав українського преображения, а Михайло Грушевський усім єством і через себе прагнув найповніше відобразити відвічну І нездоланну волю українського народу до самоутвердження в колі світових народів, до свободи. Були свої два крила: злидні й тюрма в Архипа Тесленка. Автобіографії видатних людей - це своєрідні сповіді перед народом, І дослідник до них має бути дуже уважним.
Щоденники як Історичні джерела мають те спільне, що всі вони створювалися І створюються шляхом регулярного чи нерегулярного запису авторами спостережень за громадсько-політичними, військовими, побутовими та Іншими подіями, а також за своїми думками і міркуваннями. Подібно до інших творів мемуарного жанру щоденники можуть охоплювати різні за тривалістю проміжки часу. Так, "Діаріуш" Миколи Ханенка стосувався діяльності гетьмана Івана Скоропадського і його канцелярії від січня до липня 1722 p., або ж всього за півроку. "Щоденник" Тараса Шевченка охоплює період від 12 липня 1857 р. до 13 липня 1858 p., тобто рік. Міністр внутрішніх справ
Loading...

 
 

Цікаве