WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Мемуари як історичне джерело - Реферат

Джерелознавство. Мемуари як історичне джерело - Реферат


Реферат на тему:
Джерелознавство. Мемуари як історичне джерело
Особливості мемуарних джерел
До мемуарної літератури (від латинського memoria - пам'ять) відносять твори про дійсні соціальне-економічні, політичні, культурні, сімейно-побутові та інші процеси і події, написані учасниками подій і процесів або їх безпосередніми спостерігачами через певний проміжок часу.
Особливості мемуарних творів (джерел) випливають із особливостей їх написання. Кожного разу мемуарист, беручись за перо, вже наперед бачить мету твору, тобто він свідомо обирає ту чи іншу суб'єктивну позицію щодо осіб і явищ, про які має намір писати, показати їх велике чи мізерне значення, відбити свою позитивну роль у подіях. Коли ж вона була негативною, то мемуаристи або замовчували це, або звинувачували інших. Події й особи у мемуарі практично завжди відображені невідповідно до їх реального значення, а крізь призму мемуариста. Така невідповідність мемуарної розповіді історичній дійсності неодноразово створюється і поза волею автора, якому одні події запам'яталися менше, інші - більше, одні явища й особи подобалися, інші викликали в нього негативне сприйняття; чогось дуже важливого він міг не бачити і не знати. З цього погляду мемуарні твори як історичні джерела хибують своєю суб'єктивністю. Дослідник повинен піддавати їх дуже прискіпливому і критичному аналізу, а фактологічний матеріал зіставляти зі свідченнями з інших джерел, якщо вони існують,
Іншим негативним моментом мемуарного джерела є те, що воно, як правило, створювалося з пам'яті через більший чи менший проміжок часу після зображених у ньому дійсних подій, через багато років І десятиріч, коли пам'ять автора вже могла і не зберігати конкретних деталей ситуації, точних дат, імен окремих учасників, причинних зв'язків та ін. Відомі випадки, коли мемуаристи компенсували брак точності елементарним вимислом.
Не варто забувати і про те, що автор мемуару кожного разу оцінює описувані події не з позицій синхронної подіям власної та громадської думки, а з позицій своїх поглядів часу створення мємуару, відповідно він не відображає поглядів зображуваної епохи, а прикрашає чи охаює ЇЇ переконаннями і поглядами, що запанували в суспільстві через десятиліття. "Український Історичний журнал" 1991 р. у № 1 І 7 опублікував листа селян с.Жабки (с.Луценки) Полтавської області, нібито написаного Сталіну весною 1933 р. Але, як зазначено в публікації, лист уже десь перед 1991 р. реконструював сільський писар Хвиль, який, мовляв, писав під диктування односельчан 1933 p., коли йому було 14-15 років. У стилі листа явно проглядається не тільки постсталшське, а й пострадянське бачення суті становища в українському селі 1933 р. "А ти, Генеральний правитель, давив їх продрозверстками й "данинами", поки їх груди не стали стулятися із спинами. І не через якісь там стихійні лиха, недороди чи засухи, таких не було ні трохи, а через те, що нас дуже щораз оббирали, як липку. На селянських горбах, мозолях та поті будували соціалізм без перепочинку в роботі". Такий осучаснений спогад, осучаснена реконструкція нібито листа, написаного 1933 p., звичайно ж, без сумніву сприйматися не може. 1 дослідник навряд чи має підстави писати, що ось селяни с.Жабки послали листа Сталіну такого, як у свій час запорожці Івана Сірка турецькому султану.
Мемуари вимагають до себе критичного ставлення ще й тому, що в них важко відрізнити, які події описані на основі власного спостереження чи участі автора, а які він подав з тогочасних розповідей, слухів, а, можливо, навіть як плід художнього вимислу.
Згадані недоліки мемуарів як історичних джерел дослідник повинен враховувати кожного разу.
Водночас мемуари серед Інших історичних джерел мають свої переваги. У них часто зберігається інформація про такі події та моменти історичного процесу, якої нема і здебільшого не може бути в Інших видах джерел. Хто конкретно вперше Ініціював створення того чи іншого документа державного значення, або, наприклад, хто і кому дав наказ підняти український прапор на вежі Львівської міської ратуші в ніч на 1 листопада 1918 р. і як його піднімали, як і чому проходило звільнення з посади рекіора Київського університету Михайла Максимовича у грудні 1935 p., чому маршал ГК.Жуков, перебуваючи у штабі 1-го Українського фронту, зайшов саме до Хрущова ("зная, что у него всегда можно было неплохо подкрепиться"), як слово "хведеративна" у контексті "Російська Федеративна Демократична Республіка" (а не просто "Російська Демократична Республіка") заманило фракцію українських селян із 170 осіб на Першому Всеросійському селянському з'їзді в Петрограді до російських есерів, які керували з'їздом. Таких питань і прикладів у мемуарах чимало. Вони наповнюють історичний процес живим подихом епох, виявляють неповторні взаємозв'язки між подіями і людьми, зупиняють увагу сучасного дослідника не тільки на картинах баталій і багатотисячних демонстрацій, а й на особистих долях так званих маленьких людей.
У мемуарних джерелах більше, ніж в інших, міститься інформації про особисті стосунки між окремими історичними постатями, діячами культури І літератури, про такі сфери суспільного буття, як сімейний побут, інтимне життя, еволюція релігійних переживань.
Часто мемуари виступають єдиним джерелом про підпільну діяльність, партизанський рух, виконання тих чи інших бойових доручень повстанцями. Умови, в яких велася боротьба підпільників І партизанів, не давали змоги записувати накази, конкретні імена виконавців завдань командування, не завжди була можливість описувати ті чи Інші події, хоч вони могли мати для свого часу дуже важливе значення.
2. Класифікація мемуарів за жанрами
Мемуари як історичні джерела мають внутрішній поділ за жанрами (жанровими підвидами). Виділяють кілька таких жанрових підвидів, зокрема:
- спогади; - некрологи;
- автобіографії; -листи (епістолярні документи);
- щоденники; - літературні записи.
Спогади як мемуари великого чи малого жанру пишуться, як правило, про події, що відбувалися у ближчому чи дальшому минулому, часто багато років, або й кілька десятиріч тому. Спогад може бути написаний про якусь одну подію, наприклад, "Історія моєї габілітації" Івана Франка написана приблизно 1912р.,через 17 років після нещасної габілітації. І.Франко, щоб внести ясність у кривотлумачення про його реабілітацію, по суті, описав-лише свій прийом намісником Галичини графом Казиміром Бадені. Намісник спершу запитав, як він може допустити
співробітника "Кур'єра Львовскего" на посаду університетського професора. Коли ж Франко відповів, що він поділяє погляди "Кур'єра Львовского", але хоче усунутися від політичної
Loading...

 
 

Цікаве