WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Матеріали з джерел іноземного походження про Україну XV-XVIII ст. - Реферат

Джерелознавство. Матеріали з джерел іноземного походження про Україну XV-XVIII ст. - Реферат


Реферат на тему:
Джерелознавство. Матеріали з джерел іноземного походження про Україну XV-XVIII ст.
В корпусі джерел з історії України XV-XVIII ст. твори іноземців, зокрема мемуари, описи, донесення і записки, листи та інші види, займають важливе, але все-таки допоміжне значення. Допоміжне з кількох причин. По-перше, з огляду на їх хронологічну та тематичну фрагментарність. Такими є короткі фрагменти посла Франції, Англії та Бургундії Жільбега де-Ленуа, який був в Україні 1412 та 1421 pp., венеціанського купця Йосафата Барбаро, котрий мешкав у м.Тані (Азові) з 1436 до 1451 р. І написав працю "Подорож до Тану", опубліковану вже 1543 р У ній Барбаро залишив деякі господарські, демографічні та етнографічні відомості про Північне Причорномор'я. У 1474 р. через Україну проїжджав венеціанський посол до Персії Кантарині й відобразив це у "Подорожі до Персії", виданій 1487 р.
Шістнадцяте століття багатше на увагу іноземців до України. З нього залишили повідомлення чи враження про Україну понад десять авторів. Але лише матеріали кількох з них, у тому числі Еріха Лясоти, Михайла Литвина, Жака Маржере виходять за межі принагідної згадки чи враження, спеціально торкаючись окремих явищ життя і побуту населення. Тільки про XVII ст. іноземці написали спеціальні праці про Україну. Це насамперед твори Гійома де Боплана, П'ера Шевальє, Павла Алепського, Альберто Віміни, Евлії Челебі та Ін.
По-друге, не всі твори іноземців вирізнялися науковою достовірністю. В багатьох випадках безпідставні вимисли є очевидними. Так, Михайдон Литвин пише, що кинутий у р. Прип'ятьспис настромлюється на риби "І стоїть повнено, ніби встромлений у землю - так густо збивається там риба". Блез-де-Віженер характеризує родючість подільського грунту: "коли залишити в полі плуг, то він протягом двох чи трьох днів так заростає травою, що знайти його тяжко1'. Евлія Челсбі стверджує, що 1660 р. Дорошенко і Сірко були союзниками, хоч вони такими стали, як відомо, у 1669-1670 pp. Він же писав про допомогу, яка надійшла до хана "від сорока козацьких народів". У цих випадках перебільшення чи неточності очевидні. Водночас окремі повідомлення іноземців, ввійшовши як дійсні в українську історіографію, все-таки викликають сумніви. Наприклад, Боплан написав, що в Україні не хлопець вибирав собі дівчину для подружнього життя, а дівчина хлопця. І цю згадку деякі українські історики та етнографи прийняли за чисту правду. Однак вона не узгоджується з етнографічним матеріалом, зібраним у пізніші часи. Той самий Боплан вважав, що козацький отаман мав право стинати голови козакам і садити на палю тих, хто провинився, чого насправді не було, та ін.
По-третє, більшість іноземних писемних пам'яток має мемуарний характер, а мемуари належать до того виду джерел, на яких найбільше позначений вплив суб'єктивного фактора.
Проте свідчення Іноземців мають і свої переваги. Іноземці, за логікою людського пізнання, найперше фіксували ті сторони життя і побуту українського народу, яких вони не знали у практиці своїх народів. Це допомагає виявляти в українській народній культурі саме її національні ознаки, що не були відомі Іншим народам, отже, і не могли бути запозиченими. Свідчення іноземців про Україну минулих часів - ще один доказ того, що український народ - давній історичний народ, а не видумка австрійського губернатора Стадіона чи українських Істориків М.Костомарова І М.Грушевського, як це неодноразово намагались довести польські чи російські великодержавники.
Найважливіші мемуарні та історичні твори іноземців про Україну, написані до першої половини XVII ст.
Серед іноземних авторів, котрі писали про Україну до середини XVII ст, як хрестоматійні називаються імена Барбаро, Кантарині, Герберштейна, Литвина, Гамберіні, Міллера, Блез-де-Віженера, РуджІєрі, Еріха Лясоти, Джільса Флетчера та Ін.
Подамо деякі ілюстрації того, який характер мали свідчення згаданих авторів. Иосафат Барбаро, наприклад, описав природу та спосіб господарювання в місцевостях Північного Причорномор'я, Поволжя, Кавказу, за якими він споглядав з м.Тану (Азова), невеличкої венеціанської колонії в рукаві дельти Дону. Місто-колонія не була продовженням ні античного Танаїсу, ні італійської Тану. Останню зруйнував Тимур 1395 p. Венеціанське місто виникло на руїнах давніх попередників з аналогічними назвами. Зі стін венеціанського міста-колонії Барбаро спостерігав за татарськими ордами, що проходили мимо, і так їх описав: "Спочатку йшли табуни коней, по шістдесят, сто, двісті і більше голів в табуні, потім появились верблюди і воли, а позаду їх стада дрібної худоби. Це тривало протягом шести днів, коли протягом цілого дня - наскільки могло бачити око - з усіх сторін степ був повен людьми і тваринами; одні проходили, інші прибували. І це були лише головні загони... Поперечник рівнини, зайнятого масою цих людей і худоби, рівнявся 120 милям". Барбаро вважав, що в орді було не менше 300 тис. осіб.
Кантарині, переїжджаючи через Україну, зробив описи Луцька, Житомира, Києва. Дуже детальні його свідчення про Москву, де йому доводилось жити від вересня 1476 р. до січня 1477 р, і після пограбування в Астрахані просити грошей для повернення на батьківщину.
Через Україну двічі проїжджав письменник і дипломат Священної Римської Імперії Зігмунт Герберштейн, котрий у 1517 і в 1522 pp. прямував до Москви. Хоча конкретних свідчень про його перебування в Україні не залишилось, Герберштейн народився у Крайні, знав слов'янські мови, тому міг безпосередньо спілкуватися і з українцями, і з росіянами. Його книга "Записки про московські справи" присвячена головно політиці Василя III, звичаям при московському дворі, російській етнографії. Книга ілюстрована рисунками. Тут міститься чимало описів українських місцевостей, хоч знову ж таки виникають сумніви, чи він їх не запозичив у інших авторів. Про Київ Герберштейн писав: "Пишність і справді королівська велич цього міста підтверджується самими його руїнами І пам'ятками, від котрих залишилися рештки". Він згадує про норму звичаєвого права в Києві, за якою, нібито, у купця забиралися всі товари, якщо при переїзді через одну гору в його возі ламалося колесо. Новгород-Сіверська земля згадується багатою на фортеці та міста, "серед них найбільш знамениті Старо-дуб, Путивль і Чернігів. Грунти, оскільки вони обробляються, плодородні. В лісах дуже велика кількість горностаїв, білок і куниць, а також меду. Народ у зв'язку з постійними битвами з татарами дуже войовничий". Герберштейн подає характеристику козацького отамана Євстахія Дашкевича: "муж дуже досвідчений у військовій штуці і славний визначною хоробрістю... він часто ставив перед великою небезпекою і самого царя московського, у котрого колись був у полоні. В той рік, коли ми були у Москві, він розтрощив московинів завдяки незвичайним хитрощам..."
Італієць Ґамберіні залишив характеристику українських козаків з 1584 р.: "їхня зброя -- шаблі й рушниці, яких у них ніколи не бракує. Добрі вони до війни пішої й кінної... дають собідобре раду на морі. Мають всякі човни й на них їздять у походи на чорноморські землі".
Очевидно, від "записок" курляндського герцога Міллера досі Існує легенда про Івана
Loading...

 
 

Цікаве