WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Літературні твори. Пам'ятки публіцистики. Агіографічна література - Реферат

Джерелознавство. Літературні твори. Пам'ятки публіцистики. Агіографічна література - Реферат

барда III ст, котрий оспівав подвиги свого батька Фінгала Мак-Кумхайла І його воїнів Згаданий "твір Оссіана", як це довів 1765 р Макферсон, видавши працю "Твір Оссіана, сина Фінгала", виявився пізньою підробкою на основі невиразної переказної традиції Тому коли наприкінці 80-початку 90-х років XVIII ст стало відомо про відкриття в Роси "Слова о полку Ігоревім", учений світ вже знав про кельтську "Осслану" І психологічно був заражений скептицизмом Тим паче, що відкривач "Слова " Олексій Іванович Мусін-Пушкш (1744-1817) непослідовними І суперечливими висловлюваннями про те, від кого йому дістався збірник зі "Словом ", ніби провокував сумніви То він дістав "Слово" від книготорговая Сопікова, то від купця Глазунова з якогось монастиря, то від архімандрита Ярославського Спасо-Преображенського монастиря Іоіля (Івана Биківського) та Ін
Закарпатський дослідник процесу відкриття І дослідження "Слова " Сергій Федака пояснює таку позицію Мусша-Пушкіна тим, що той мав "самолюбство, честолюбство публікатора" І тому просто не хотів називати факту, що не він був відкривачем збірника зі "Словом" Насправді ж, на думку згаданого С.Федаки, відкрив збірник митрополит Новгородський І Петербурзький Гавриіл, який передав його Катерині II Остання ознайомила зі "Словом" відомого Історика, дослідника Київської Русі Івана Микитовича Болтіна (1735-1792), котрий переклав І прокоментував твір, але не встиг його опублікувати через смерть Один Із списків Болпна зберігся в паперах Катерини П І дістав у науці назву Катерининського (скорочено "Є") Інший болтівський варіант потрапив до О Мусша-Пушкіна, який з 1791 до 1794 р був обер-прокурором Синоду, аз 1794 р очолив Академію мистецтв О Мусш-Пушкін 1800 р видав свою редакцію "Слова ", що відображала мову українського книжника XVII ст, орієнтованого на російську мову Видання 1800 р у науці дістало назву Першовидання (скорочено "П") Поряд зі згаданими редакціями "Є", "П'1 залишився ще Щукшський список (скорочено "Щ"), який, можливо, дістався художнику С.Щукшу від О.Мусша-Пушкіна
Простеживши витоки І долі різних списків "Слова ", що з'явилися з огляду на різні підходи до перекладу чи редакції зі загиблого 1812 р збірника, С Федака зробив припущення, що першовідкривачем був таки митрополит Гавриіл Це Мусш-Пушкін знав, бо на двох першовиданнях ("П") залишив дарчий напис митрополитові Гавриїлу Митрополит Гавриіл знайшов збірник у бібліотеці, привезений після 1716 р до Новгорода Феофаном Прокоповичем, де він став митрополитом Бібліотека ж Ф Прокоповича опинилася в бібліотеці Новгородської св. Софії.
В російському й українському словознавстві ХІХ-ХХ ст. понад два століття спалахували гострі дискусії, предметом яких передусім було питання про автентичність "Слова о полку Ігоревім" чи є воно витвором XII ст., чи, може, "геніальна підробка" кінця XVIII ст.? В Україні твір вивчали М Максимович, І Вагилевич, О Огоновський, О.Партицькии, А.Петрушевич, В.Коцовський, Р.Заклинський, І Франко, І Свєнцщький Останній, наприклад, був скептиком За радянського часу в Україні "Слово "досліджували М Рильський, В Ржига, С Шевченко, Д Зегул, В Пе-ретц 3 70-х років - В Шевчук, С Пушик
До 750-рІччя "Слова" воно було офіційно "канонізоване" як літературний твір давньоруського часу (Гудзш, Білецький, Попов, у Роси - Греков, Новиков)
Десятки дослідників згаданого твору працювали в Роси, серед них в останні десятиріччя - Ліхачов, Трубачов, Андріанова-Перетц, Дмитрієв, Прийма, Творогов, а також письменники Асєєв, Сулейменов, Осетров, Чивіліхін У хорі аналітиків І дилетантів, які виступали на хвилі відзначення 200-рІччя "Слова..." 1987 p., звучала нота І пост скептиків Л.Гумільова, О.Сулейменова та Ін.
Особливо багато самовпевнених заперечувачів автентичності "Слова" є на Заході. На нашу думку, дехто з них робить це, не відчуваючи не тільки нюансів історії та руської мови XII ст., а й сучасної української чи російської. Найгучніший авторитет серед скептиків - Луї Леже, котрий 1890 р. опублікував свою працю про "Слово о полку Ігоревім", кваліфікуючи його як твір слабкий, неоригінальний, наслідувальний. Ідеї Леже наполегливо розвивав А.Мазон. Він вгледів суперечливість у "Слові..." між язичницькими образами І християнськими повчаннями. Хоч ця суперечливість легко пояснюється одним тільки фактом, що переписувачами твору (ймовірно, багато разів) були практично завжди монахи.
Відмінну від біографії "Слова...", зроблену Сергієм Федакою, запропонував згаданий вже Олжас Сулейменов у виданій 1975 р. в Алма-Аті книзі "Аз і Я". За ним, твір (щонайменше його два списки) потрапив у Північну Русь в XIII ст. після руйнування татаро-монголами південної Русі та Києва. Привезли його в Північну Русь втікачі з півдня, цілком за аналогією з погодінською схемою придніпровської "пустелі". Один список опинився на столі брянського боярина Софонія на прізвисько Резанець. Таким прізвиськом на Русі називали оскоплених чоловіків, або ж тих, хто перейшов у мусульманство і був підданий обрізанню. Це було після 1380 p., після битви Дмитрія Донського з Мамаєм на Куликовському полі. Резанець, пройнятий пафосом "Слова о полку Ігоревім", вирішив прославити перемогу 1380 р. Так появився твір "За-донщина", відкритий 1852 р. Перегуків ідейних І художніх між "Словом..." і "Задонщиною" дуже багато. Та припущення, що "Слово..." створене фальсифікаторами наприкінці XVIII ст. на основі "Задонщини", якої, мовляв, підробники нікому не показували, не маг жодних підстав.
З джерелознавчого погляду, для вивчення фактологічної сторони походу Ігоря Святославича "Слово..." особливого значення не має. Однак цей похід, незважаючи на його незначне військово-політичне значення для Русі кінця XII ст., знайшов, на диво, повне висвітлення в Київському літописі. Останній факт є незаперечним свідченням того, що існувала спеціальна причина, чому похід так детально описав літописець. Напевно, у поході брала участь людина, яка потурбувалась про його висвітлення.
Цілком можливо, що поява поеми завдячує участі в поході поета. Інша справа, що вона, загалом високохудожня, з основою, створеною наприкінці XII ст., дійшла до XVIII ст. нев редакції XII ст., а пройшла через руки щонайменше кількох переписувачів. Про існування раннього "Слова о полку Ігоревім" засвідчує І той факт, що на переписаному 1307 р. псковському "Апостолі" переписувач залишив цитату з поеми, яка послужила докором московському і тверському князям, котрі не ладили між собою. З усього простежується, що і список, виявлений наприкінці XVIII ст., був дуже складний до читання і розуміння, і саме через це з нього робили редакції І для Катерини II, і для Мусін-Пушкіна, і для С.Щукіна та ін.
Тобто сучасна наука не має у розпорядженні оригінальної пам'ятки XII ст. Завдання словознавців полягає в тому, аби у пізніх ретушованих списках виявити те, що не піддалося руйнуванню і зберегло художні ознаки, традиції, образи, дух XII ст.
"Слово о полку Ігоревім" цінне як унікальна пам'ятка (нехай навіть деформована) літературно-художньої творчості кінця XII ст., як пам'ятка культури та давньоукраїнської мови художньо-літературного стилю, де чи не кожний рядок сприймається сучасним читачем неоднозначно:
А мои ти Куряни свідоми къмети Подъ трубами повити, подъ шеломы ВзЪлелеяны, конецъ копія въскръмлены.
Кожен дослідник перші два рядки перекладає інакше. Дуже неоднаково перекладалися рядки:
А чи диво ся, братие, стару помолодити?
Коли соколъ въ мытехъ бываетъ,
Высоко птицъ възбиваетъ, не дасть гнезда своего в обиду.
My с ін-Пушкін переклав їх російською:
Но мудрено ли, братцы, и старому помолодеть?
Когда соколъ перелиняетъ,
тогда онъ птицъ высоко загоняетъ
и не дасть в обиду гнезда своего
В.Стеллецький переклав ще так:
А диво ли, братья, старому помолодеть?
Когда сокол перелиняет, высоко птиць загоняет,
Не даст гнезда своего в обиду.
Але цілком
Loading...

 
 

Цікаве