WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Конституційні акти та розвиток системи державного управління Української РСР у 1919-1991 pp. - Реферат

Джерелознавство. Конституційні акти та розвиток системи державного управління Української РСР у 1919-1991 pp. - Реферат

людей авторитетних, новаторів виробництва, науки, визнаних митців та Ін.
На сесіях Верховних Рад приймалися важливі закони державного життя, закони про п'ятирічні плани, державні бюджети, освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення. Щоправда, всі проекти законів, перед їх винесенням на обговорення і схваленнямформальних законодавчих органів, проходили апробацію керівних партійних структур - Політбюро ЦК КПРС чи Політбюро ЦК Компартії України. Це ще раз засвідчувало, що влада, про яку так багато говорили, була просто ширмою диктатури комуністичної партії.
Серед державних законів з проблем економіки особливого значення надавалось річним та п'ятирічним планам розвитку народного господарства. До 1928 р. у РСФРР, УСРР та СРСР на з'їздах Рад розглядалися І схвалювалися річні плани Господарський рік, за річними планами, розпочинався 1 жовтня, а закінчувався 30 вересня. Отже, це були плани розвитку народного господарства на 1921/22 p., 1925/26 р. та ін.
Наприкінці 20-х років радянське керівництво вирішило перейти до планування розвитку господарства на п'ятирічку. Перший п'ятирічний план у СРСР був розроблений з 1 жовтня 1928 р. до ЗО вересня І933 р. Його схвалив (прийняв як закон) П'ятий з'їзд Рад СРСР у травні 1929 p., тобто з великим запізненням, через вісім місяців після початку реалізації п'ятирічки. "Під мудрим керівництвом вождя всіх народів світу товариша Сталіна" перший п'ятирічний план СРСР був виконаний за 4 роки І три місяці, хоч навіть з формального боку це виконання виглядає дуже сумнівно. Але незважаючи на це, з 1933 р. річні плани почали складатися з 1 січня на рік, тобто господарські роки в СРСР (І в Україні також) почали збігатися з календарними, а п'ятирічні - відповідно на п'ять календарних років. Отже, другий п'ятирічний план СРСР припадав на 1933-1937 pp., третій - на 1938-1942 pp., але у зв'язку з війною його не виконали. У післявоєнний період четвертий п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства був прийнятий на 1946-1950 pp., п'ятий - 1951-1955 pp., шостий-- 1956-1960 pp. Однак керівництво комуністичної партії на чолі з Микитою Хрущовим вирішило, що завдання шостої п'ятирічки дуже скромні І на 1959-1965 pp. був прийнятий семирічний план. Спочатку його схвалив XXI з'їзд КПРС. Він проходив у січні-лютому 1959 р. Взагалі всі п'ятирічні плани (їх так звані контрольні цифри) перш ніж висувалися на обговорення з'їздів Рад чи Верховних Рад, апробувалися на з'їздах партії. Згідно з семирічним планом компартія планувала зробити вирішальний ривок, щоб наздогнати найпотужнішу країну світу США за загальним обсягом промислового виробництва. Але цього СРСР зробити не вдалося. З 1959 р. у США розпочався новий промисловий бум, який поламав усі московські розрахунки.
Керівництво КПРС на чолі з Леонідом Брежнєвим, прийшовши до влади в жовтні 1964 p., вирішило повернутися до практики складання п'ятирічних планів, і з 1 січня 1966 р. почалася сьома п'ятирічка, з 1 січня 1970 р. - восьма та ін.
Всі закони СРСР про п'ятирічні плани і семирічний мали в Українській РСР свої республіканські відповідники і так само обговорювалися і схвалювалися на Всеукраїнських з'їздах Рад, а з 1977 р. - на сесіях Верховних Рад Української РСР.
В областях розроблялися І приймалися свої плани розвитку народного господарства, в районах - свої П'ятирічні плани розвитку у дусі загальнодержавних складали також окремі підприємства, колгоспи, радгоспи, наукові установи.
Безсумнівно, історики народного господарства, економічного розвитку повинні вивчати радянські плани, але обов'язково у поєднанні з дослідженням ходу та підсумків їх виконання. При цьому при аналізі підсумків виконання планів дуже важливо пам'ятати, що радянська статистика про низку галузей промисловості, зокрема тих, що мали оборонне значення, подавала завуальовані, а не конкретні показники. Показники ж розвитку сільського господарства практично фальсифікувалися кожного разу.
За 74 роки радянської влади в Україні було видано сотні законів у галузі цивільного, кримінального, сімейного права, земельних, трудових, житлових та інших відносин у країні. Вже в 20-х роках було проведено кодифікацію законів з основних галузей права, видано Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс законів про працю, Кодекс законів про народну освіту, Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Закон про ліси (1923 p.), Цивільний процесуальний кодекс (1922 p.), Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану (1924-1925 pp.), Виправно-трудовий кодекс (1925 р.) тощо.
У 1958-1984 pp. була проведена друга кодифікація законодавства Української РСР, яку оформлено в 13 кодексів, зокрема в Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний (1960 p.), Цивільний, Цивільний процесуальний (1963 p.), Кодекс про шлюб та сім'ю (1969 p.), Земельний, Виправно-трудовий (1970 р.), Кодекс законів про працю (1971 p.), Водний кодекс, Кодекс законів про надра (1976 p.), Лісний (1979 p.), Житловий (1983 р.) кодекси, Кодекс про адміністративні правопорушення (1984р.).
У 60-70-х роках були прийняті окремі важливі закони, що мали самостійне значення. Це закон про охорону природи України (1960 p.), Положення про товариські суди (1961 p., 1977 р.) та ін. По суті, всі закони оформлялися указами Президії Верховної Ради Української РСР, а потім виносилися на затвердження Верховної Ради.
З погляду форми радянські закони нерідко вважалися бездоганними, демократичними, проте кожного разу вони були такими доти, доки громадяни у своїх діях і поведінці не виходили за межі дозволеного "моральним кодексом будівника комунізму" І так званих принципів соціалістичного співжиття. Тобто громадянин СРСР чи Української РСР не мав ніякого права на те, що стосувалося таких загальнодемократичних свобод, як право на об'єднання в позакомуністичні партії чи товариства, на приватне підприємництво, діяльність в інтересах нації. Обмеженою була свобода совісті та ін.
Використані джерела і праці
1. Конституційні акти України. 1917-1920 К, 1992.
2. Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (листопад 1918-сер-пєнь 1919) 36 документів І матеріалів. К , 1962.
3. Русначепко А Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х-початок 1990 років К.1998 Т.П "Документи і матеріали", с.309-714.
4. История государства и права Украинской ССР. К., 1987. Т2.
5. Кульчщький В С , Настюк МI, Тшцик Б Й Історія держави І права України. Львів, 1996.
6. Санчевич А В Джерелознавство з Історії Української РСР післявоєнного періоду (1945-970) К, 1972.
7. Макогон С О, Ткач А П, Цветков В В Розвиток радянської державності на Україні. К., 1966.
Loading...

 
 

Цікаве