WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Класифікація мемуарів за соціальним становищем авторів - Реферат

Джерелознавство. Класифікація мемуарів за соціальним становищем авторів - Реферат


Реферат на тему:
Джерелознавство. Класифікація мемуарів за соціальним становищем авторів
Кожна історична епоха, починаючи з XVII ст. і до наших днів, мала відмінну за соціально-професійним становищем автуру мемуарів. У XVII-XVIII ст., якщо брати до уваги іноземців, авторами мемуарних творів були головно високоосвічені представники козацької старшини. У XIX ст. мемуарні твори, зокрема листування, стають масовим явищем, хоч їх автура замикається головно на інтелігенції. З квітня XIX ст. спогади, біографії, щоденники стали писати громадсько-політичні діячі, військові старшини, рядові стрільці та козаки. Націоналістичне і комуністичне підпілля в Західній Україні, голод і сталінські репресії в Радянській Україні міжвоєнного періоду залишили глибокий слід у пам'яті народної маси, представники якої також захотіли дати свідчення про свій час. Так само Друга світова війна стала жорстоким випробуванням для всіх соціальних верств українського народу. Криваві жахи війни, плюндрування міст і сіл, масове насильницьке переселення мільйонів людей у Сибір, Німеччину, концентраційні табори знаходили своїх свідків для історії з числа інтелігентів, жовнірів, селян, духівників, з інших категорій населення. Можна сказати, що серед мемуаристів другої половини XIX ст. зустрічаємо представників усіх соціальних верств.
Ці мемуаристи вирізняються деякими спільними рисами: вони пройняті глибокою громадянською відповідальністю за справи своєї епохи, розумінням ролі людського досвіду для прийдешніх поколінь; стосовно свого стану, соціального середовища вони с людьми освіченими, переважно передовими; для більшості мемуаристів XX ст, а також XIX ст. спонукаючим фактором написання мемуару було відчуття потреби віддати цим самим шану своїм товаришам і соратникам боротьби з ворогом.
Спробуємо придивитися до кількох мемуаристів XX ст., бо мемуаристів XVIII ст. Якова Марковича, Миколу Ханенка, Григорія Полетику та Інших чітко охарактеризувала М.Литвиненко. Автори мемуарних творів XIX ст. - це переважно дуже відомі люди Яків Головацький, Осип Бодянський, Михайло Максимович, Тарас Шевченко, Панько Куліш, Ізмаїл Срезневський, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Пав-лик та ін
Коли ж йдеться про мемуаристів XX ст., то майже всі вони залишили свої спогади насамперед про ті історичні явища і процеси, в яких самі брали участь. Так, Олекса Кузьма у жанрі спогадів написав книжку "Листопадові дні 1918" про українське повстання у Львові в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 p., встановлення у Львові та краю влади Української Національної Ради (з 13 листопада 1918р. - ЗУ HP) та боротьбу за її захист у Львові з 1 по 22 листопада 1918 р. Без перебільшення скажемо, що праця "Листопадові дні 1918" О.Кузьми і досі є одним з найбагатших джерел про події у Львові в листопаді 1918 р. У ній день за днем простежено воєнні дії у місті між українською і польською сторонами, дано характеристику українського командування та його окремих начальників Дмитра Вітовського, Гриця Коссака, Гната Семеніва, Сеня Горука та інших, описано хід багатьох локальних боїв на Персенківці, за залізничний двірець, у районі вул. Клспарівської та гори Гицлівської, Збоїськ і Підзамчого, Єзуїтського Городу і казарм Фсрдінанда (вул. Городоцька навпроти теперішнього цирку), за Цитадель і Головну пошту тощо. Зображено побут українських вояків, їх свідомість, тяжкі умови міської війни для українських стрільців, вишколених у польових окопах Другої світової війни, показано роль Українських Січових Стрільців у львівських боях, помилкові дії українського командування.
Досконала форма І зміст книги Олекси Кузьми пояснюються найперше тим, що її автор особисто брав участь у тому українському Листопадовому чині та ще й на такій посаді, яка вже сама по собі зобов'язувала бути у курсі всіх подій. Олекса Кузьма був сотником Галицької Армії, що творилася, і очолював тоді Пресове бюро українського війська. На якості книги відбилася і професійна майстерність автора-журналіста (з 1902р. - член колегії "Діла"). У 1918 р. сотнику Кузьмі виповнилося 43 роки, він був старшиною Галицької Армії і мав великий життєвий досвід. У 1922-193 8 pp. він - головний редактор часопису "Свобода", органу УНТП-УНДО. Назвемо ще одного мемуариста про героїчний і страдницький шлях Української Галицької Армії - генерала Антона Кревса, автора книжки спогадів "За українську справу. Спомини" (Львів, 1937). Він народився 1871 р. у німецькій родині на Буковині. Після проголошення ЗУНР пішов на службу до Галицької Армії, був призначений командиром Симбірської бригади, а з весни 1919 p., після невдалих боїв на дільниці Судова Вишня-Вовчухи, командиром Третього корпусу. Він один з небагатьох німців на українській військовій службі, який чесно І однозначно віддавав їй професійні військові знання. З Галицькою Армією Кревс у серпні 1919р. брав Київ, а восени 1920 р. з рештками армії був до 1924 р. інтернований у Чехословаччини. Помер у Відні Ї945 р.
Із спогадів А,Кревса ввійшли як хрестоматійні у всю українську Історіографію слова російського білогвардійського генерала Бредова про Київ як російське місто. Зустрівшись з Бредовим, генерал Кревс сказав: "Пане генерале! Наші війська зайняли після тяжких боїв Київ; І ми і ви воюємо проти спільного ворога - большевиків. Ми оба вояки і нас політика не обходить. Я прийшов сюди, щоби усталити, з вами демаркаційну лінію, а потім разом дальше воювати з большевиками..." Генерал Бредов відповів мені нате дослівно: "Кієв, мать русскіх городов, нікагда не был українським І не будет"! ...Врешті зажадав від мене, щоб ми негайно залишили місто. Я відкинув це жадання, вказуючи на те, що ми і самі були б здобули місто і що я також маю намір боронити місто перед кожним ворогом".
Роздумами і переживаннями сповнені спогади українських політичних діячів, які були учасниками буремних 1917-1920 pp. У багатьох випадках їх мемуарні твори за жанром, можливо, перебувають на грані між класичними спогадами і аналітичними політологічними чи історичними працями. Із західноукраїнських до таких належать праця Михайла Лозинського, товариша Державного Секретаря ЗУНР, члена Національної Ради. Про події на Наддніпрянській Україні аналогічними є книги Володимира Винниченка ("Відродження нації"), Павла Христюка ("Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920", Павла Скоропадського ("Спомини". К., 1992), Дмитра Дорошенка ("Мої спомини про не-давнє-минуле(1914-1918)". Львів, 1923.Ч. 1; Ісаака Мазепи ("Україна в огні й бурі революції". Прага, 1942) та ш.
Про міжвоєнні роки та період Другої світової війни на еміграції залишили спогади учасники ОУН-бандерівського та ОУН-мельниківського руху, так звані бульбівці, релігійні діячі. До широкого читача в Україні більшість їх праць не дійшла, оскільки вони видані за кордоном. До най-ширших мемуарних полотен цих авторів варто віднести книги Т.Боровця "Армія без держави" (Торонто, 1981), Я.Гайваса "Коли кінчалася епоха" (Чикаго, 1964) та "Воля ціни не має" (Торонто, 1971), С.Касіяна"Вогонь родиться з Іскри" (Торонто, І 967), М.Климишина "В поході до волі" (Детройт, 1987. Т.1), 3.Книша "На порозі невідомого. Спогади з 1945 року" (Париж, 1955) та "Перед походом на Схід" (Вінніпег, 1961. Т.1-2),
В.Кубшовича "Мені 85" (Париж; Мюнхен, 1985), А.Любченка "Щоденник" (Торонто, 1951. Т 1), В.Марганця "Німецький концентраційний табір. Спогади в'язня" (Штутгард, 1946), С.Мечника "Люди, роки, події. Спогади" (Мюнхен, 1986), Є.Онацького "У вічному місті" (Торонто, 1981. Т. 1-4), К.ПанькІвського "Роки німецької окупації" (Нью-Йорк, 1965), УСамчука "На білому коні" і "На коні вороному" (Торонто, 1974), Я.Сте-цька-Карбовича "ЗО червня 1941 року" (Мюнхен, 1967), колективні збірники
Loading...

 
 

Цікаве