WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Кирило-Мефодіївське товариство. Книга буття українського народу - Реферат

Джерелознавство. Кирило-Мефодіївське товариство. Книга буття українського народу - Реферат


Реферат на тему:
Джерелознавство. Кирило-Мефодіївське товариство. Книга буття українського народу
Політичну мету Кирило-Мефодіївського товариства зрозуміли царські чиновники, ознайомившись з документами організації. Начальник III відділу імператорської канцелярії граф Орлов в одній із доповідних Миколі І писав: "Гулак і особи, які з ним переписуються, за способом мислення є вороже настроєними до нашого уряду, Малоросію І всі слов'янські племена вони хибно уявляють собі в пригнобленому і вкрай бідуючому становищі, виражають найпалкіше бажання спасти особливо Малоросію від такого становища".
Дуже занепокоїв царських сатрапів рукопис програмного документа товариства "Закон Божий", або "Книга буття українського народу". Рукопис був вилучений при обшуку в Миколи Гулака. У доповіді вже згаданого графа цареві зазначалося: "Цей рукопис під назвою "Закон Божий" написаний рукою Гулака і містить в собі 109 параграфів найзлочиннішого змісту: в ньому текстами священного письма, перекручено пояснюваними, і прикладами з Історії, так само хибно зрозумілими, доводиться, що царська влада суперечлива законам божеським і людській природі, що люди всі рівні І повинні управлятись лише старійшинами, що від монархічного правління походять одні бідування і страждання І що слов'янські племена зможуть бути у благополуччі тільки тоді, коли над ними не буде жодної встановленої людьми влади".
Граф Орлов майже точно передав зміст "Закону Божого" у питанні федеративного устрою Слов'янщини. "Товариство, - писав він у доповідній цареві, - повинне старатися з'єднати всі слов'янські племена, як то: південнорусів, північнорусів з білорусами, поляків, чехів із словенцями, лужичан, шліро-сербів з хорутанами і болгарами... Кожне плем'я повинне зберігати свою самостійність, мати народне правління, закони і освіту, засновані на християнській вірі, додержуватись повної рівності між громадя-' нами. Всі слов'янські племена мають управлятись спільним слов'янським Собором, що складатиметься з представників всіх слов'янських племец. Товариство буде прагнути викорінити рабство і всяке приниження нижчих класів, поширювати свої ідеї через літературу і виховання юнацтва".
Слідчі органи встановили склад Кирило-Мефодіївського товариства. Воно не було численним. До нього входили Микола Гулак, колезький секретар; Микола Савич, поміщик Полтавської губернії, Пантелеймон Куліш, службовець освіти; Василь Білозерський, учитель; Микола Костомаров, ад'юнкт Київського університету; Тарас Шевченко, художник; студенти
Олександр Навроцький, Панас Маркович, Іван Посяда, Юрій Андрузький, колишній професор Чижов.
Підтримували зв'язки з членами Товариства вчитель Чуйкевич з Кам'янця-Подільського, Боровиковський і Пильчиков з Полтави, київський чиновник Рігельман; студенти Судовщиков і Загурський та студент Петров, який став донощиком і продав товариство.
Вважають, що автором "Закону Божого" був Микола Костомаров. На допиті він говорив, що цей твір польською мовою дістав під час перебування на Волині; польська мова мала малоросійські домішки, коли твір переклав, то помітив, що він перегукувався з поемою Адама Міцкевича "Pielgrzymek" (Пілігрим); зізнався також, що під час заколоту 1831 р. його розповсюджували поляки серед українців з метою підбурювання проти влади. Далі М.Костомаров говорив: "Тримаючи його для себе, я мав необережність давати його Гулаку, в чому вважаю себе винним".
Микола Гулак на допиті про знайдений у нього примірник "Закону Божого" відповідав: "Зошит з ліберальними думками, знайдений серед моїх паперів, написаний моєю рукою, але не мій твір".
Гадаємо, однак, що відмова Миколи Гулака від авторства "Книги буття..." не що Інше, як прагнення зменшити свою вину перед судом, відвести від себе головне звинувачення. На це наштовхують також відповіді М.Костомарова на наступних допитах. В одному із зізнань він переконував слідчих, що завжди "думав про з'єднання слов'ян, та ніколи не відділяв цієї думки від другої святої, задушевної - бажання слави і первенства законному отцю-государю І любимій вітчизні моїй руській. Монархічного правління я ніколи не заперечував в моєму житті". Чи були ці слова лише вивертанням від судового звинувачення, чи в цьому є доля правди? Напевне, і те, й інше мало місце. М.Костомарову 1847 р. виповнилося 30 років. Його погляди, можливо, з деяких питань ще характеризувалися невизначеністю.
В додатковому показанні 17 квітня 1847 р. М.Костомаров взагалі заявив, що рукопис "Закону Божого" йому не відомий, він не пам'ятав, звідки його одержав, "і навіть пригадується, що від самого Гулака, тільки не ясно, бо потім він захопив список переписаний мною", а раніше, мовляв, "я сказал нелепость".
Ці зізнання можуть схиляти до думки, що головним автором твору насправді був Микола Іванович Гулак. На користь такої версії свідчить факт дуже суворого покарання М.Гулака - ув'язнення в Шліссельбурзьку фортецю, де просидів понад три роки, а потім під наглядом поліції відбував близько десяти років заслання в Пермській губернії.
Однак не можна категорично відкидати й авторства М.Костомарова. Такі ознаки "Закону Божого", як містично-релігійний погляд на історію у поєднанні з професіональним баченням історичного процесу, є співвідносними з костомаровськими авторськими рисами. Дуже підкреслений український патріотизм твору виключає можливість його появи в польському таборі.
Сто дев'ять параграфів "Книги..." - це розповідь про історію України, про те, як вона попала в московську неволю, за яке майбутнє слід боротися. Особливо ідеалізується козацтво. "І день со дня більше росло і умножалось козачество, І незабаром були б усі на Вкраїні козаками, себто вільні і рівні, не мали над собою царя І пана, тільки Бога єдиного". Так само ідеалізовано народний побут України: "І всякий чужестранець, заїхавши туда, дивувався, що ні в одній стороні на світі не було такого братства, такої віри, нігде муж не любив так щиро своєї жони, а діти родителей". Високо оцінені братства при церквах в Києві, Луцьку, Львові. Зроблено оцінку війни 1648-1657 pp. та рішення Переяславської Ради. "Україна пристала до Московщини... щоб жити укупі, зарівно, як колись буде віки між слов'янськими людьми".
Однак у 89 параграфі зазначалося: "Але скоро побачила Україна, що попалась в неволю, вона по своїй простоті ще не знала, що то єсть цар, а цар московський, значе усерівно, що ідол І мучитель". Далі Історичний сюжет продовжувався так:
§90 "І одбилась Україна від Московщини, І не знала бідна, куди їй схилити голову"
§91 " хотіла вона, щоб всі три жили вкупі, в союзі, теж, щоб були три Річі Посполиті "
§92 "Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі І сказали між собою не буде вона ні тобі, ні мені, роздерли й пополам по ліву сторону Дніпра москалеві, по праву - ляхові"
Далі розповідається, як боролась Україна за свободу 50 літ, але "вибилась Із сил", І запанували на правому березі поляки, а на лівому "цар Петро положив сотні тисяч козаків в канавахІ на костях їх збудував собі столицю"
§96 "А цариця Катерина - німка, курва всесвітня, безбожниця явна - доконала козацтво, бо одобравши тих, котрі були в Україні старшими, понадавала вольних братів, І поставали одні панами, а другі - невольниками"
§97 " І так пропала Україна, але так
Loading...

 
 

Цікаве