WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Давньоруське літописання - Реферат

Джерелознавство. Давньоруське літописання - Реферат


Реферат на тему:
Джерелознавство. Давньоруське літописання
Культурне середовище давньоруського літописання
Михайло Грушевський називав "Повість минулих літ" Найдавнішим літописом. Отже, найдавніший літописний твір, що дійшов до нас. Він створений у 10-х роках XII ст. Це, однак, не означало, що раніше на Русі не знали літописання. Історики вже давно дійшли висновку, що до часу появи твору Існувала тривала традиція літописання. М Грушевський допускав, що перший літопис, можливо, створений ще 945 p., зразу ж після вбивства Ігоря древлянами. Якщо так, то до 10-х років XII ст. літописна традиція налічувала понад 160 років. Слов'янська кирилична азбука і писемність з'явилися в Києві з прийняттям християнства. Але є чимало свідчень про існування письма на Русі задовго до офіційного хрещення в 988 р. Встановлено, що князі Аскольд і Дір, які правили в Києві 862-882 pp., були християнами. Безсумнівно, вони мали своїх духівників, церковні книги й, очевидно, знали грамоту.
У тексті договору Ігоря з Візантією, підписаному 944 p., містилася стаття про те, що руський князь повинен посилати послів до Візантії з грамотами. Тих, які б прибували без грамот, візантійська влада могла затримувати аж до княжого приїзду. Можна стверджувати, що вже в ІХ-Х ст. писемність обслуговувала сферу державного і культурного життя Русі. Після офіційного запровадження християнства ще при Володимирі широкого розмаху набула перекладацька діяльність. Разом з появою християнських храмів по w Києвом писемність проникала в усі кінці руської периферії.
Ярослав спеціально зібрав писарів для перекладу книг з грецької руською мовою, створив при своєму дворі велику бібліотеку. Писемність захопила нові сфери суспільного життя, насамперед освіту, правові відносини між державою І церквою, державою І приватними особами, між самими приватними особами, проповідницьку діяльність. Почала формуватися художня література. З попередньої лекції ми знаємо про існування школи при Софійській церкві, в якій вчителями були дяки, а "виучениками" - діти, напевне, широкого суспільного загалу. Графіті на вжиткових речах, стінах Софійського собору, Видубецького, Печерського монастирів дають підстави думати, що писемність була поширена також серед простого люду.
Багаті ж люди замовляли для себе написання священних книг. З XI ст. до нас дійшло в оригіналі лише чотири таких книги. Це великоформатне, багато оздоблене Остромирове Євангеліє, виготовлене в Києві у 1056-1057 pp. на замовлення новгородського посадника Остромира. Сьогодні зберігається у Державній публічній бібліотеці їм. М.Є.Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі. Багато оформлений також "Ізборник Святослава", написаний 1073 р., та дві скромно оформлені рукописні книги "Ізборник 1076 р." і "Євангеліє Архангельське" з 1092 р. Усі пам'ятки переписані в Києві з давньоболгарських оригіналів. Найповніше ці пам'ятки вивчав львівський професор Яким Прохорович Запаско і в 1995 р. видав про них під мистецтвознавчим оглядом велику книгу.
Професор Запаско звернув також увагу на мову згаданих оригіналів. Хоч замовники бажали, аби переписані священні книги точно відображали первинні тексти, київські переписувачі все-таки не змогли бути вільними від свого київського мовного середовища і понавставляли у слов'янські тексти немало української лексики на зразок бігати, веліти, веселитись, гнівом, вельми, годі, дивитися, діяти, жито, зимному, клекот, людина, напослідок, нєхрещений, ніколи, обидва, образитися, орали, оскомина, од гори до дому, обоє, озирайся, року, чуєш, яр тощо. Багато української морфологічної форми іменника чоловічого роду в давальному відмінку: синові, Аврамові, мужеві, Господеві та ін., наказової форми дієслів: сядьмо, ходімо, Ідіть, беріть, кличної - дружино, Бонне, земле тощо. В оригіналі виявлена одна з грамот Мстислава Володимировича.
Чимало пам'яток писемності з ХІ-Х1І ст. дійшло до нас у збірниках, які переписувалися пізніше - в XIV-XVI ст., наприклад, Найдавніший літопис - "Повість минулих літ", "Повчання Володимира Мономаха", "Слово о полку Ігоревім", житія святих, що складалися в Печерському, Видубецькому та Інших монастирях, "Слово о законі і благодаті" митрополита Іларіона та ін Маємо всі підстави допускати, що чимало пам'яток культури з давньоукраїнських часів, Історичних джерел пропали безповоротно.
Дуже нещасливою була доля української столиці Києва. Першого великого руйнування Києву завдав 1096 р. половецький князь Боняк, зокрема Печерському монастиреві, Софійській церкві, спалив монастирські келії, два княжих палаци - на Берестовім і Видубецьку. Велика пожежа в Києві трапилася 1124 р. У 1203 р. в ході міжусобної боротьби нижній і верхній Київ спалив князь Рюрик Ростиславович. Тоді ж він пограбував монастир і церкву св. Софії.
Загальновідомі наслідки руйнувань Києва ордою Батия 1240 р. У пізніші часи Київ двічі грабували, руйнували, палили кримські татари під проводом хана Мінпрся - 1480 р. І 1483 р. На цьому фоні видається щасливою випадковістю, що до нас дійшли окремі пам'ятки з тих давніх часів, у тому числі "Повість минулих літ", твір, який і досі становить фактологічну основу наших знань про Русь до 1116р.
Повість минулих літ (Повесть временных літ).
Редакції, списки і протографи
Видатний російський дослідник давнього руського літописання академік Олексій Олександрович Шахматов дав таке визначення цьому творові: "літописний звод, який певним чином озаглавлений, складений в Києві, охоплює час до другого десятиріччя XII ст. і міститься в більшій частині літописних зводів XIV-XVIII ст.". Визначення, на нашу думку, неповне. Додамо, що найдавніший літопис з-поміж усіх писаних історичних джерел, створених в давньоруську добу, найповніше відображає всі сторони давньоруської історії до часу його написання. Літопис починається словами' "Се повісти временных літ, откуда есть пошла руская земля, кто в Киеве нача пірвсе княжити и откуду руская земля стала єсть".' Давня історіографічна традиція вважала автором твору монаха Печерсь-кого монастиря Нестора. Найбільше цієї думки дотримується І сучасна історична наука. Водночас висловлено й інші думки.
Опис подій за тодішньою традицією світової Історичної науки починається від створення світу, потім розповідається про всесвітній потоп та про те, як Ной розподілив між синами землі світу. Все подано майже так, як у Хроніці Георгія Амартола, візантійського хроніста. Яфетові з-поміж інших країн, яких налічувалося близько 40, дісталися Мідія, Албанія, Армснія, Сарматія, Тавріанія, Скіфія, Македонія, Фракія, Пелопоннес, Іллірія, Слов'яни, Британія, Сіцілія, землі на північних сторонах Дунаю, Дністра, Кавкасіиських пр, себто
Loading...

 
 

Цікаве