WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Джерелознавство. Акти Української держави гетьманського правління - Реферат

Джерелознавство. Акти Української держави гетьманського правління - Реферат


Реферат на тему:
Джерелознавство. Акти Української держави гетьманського правління
У той час, коли на останньому засіданні Центральної Ради приймали Конституцію УНР і вибирали Президентом УНР Михайла Гру-шевського, у приміщенні київського цирку Шанцера відбулися збори Української партії хліборобів-демократів та Союзу земельних власників, при підтримці яких в Україні мав бути здійснений державний переворот. Вважається, однак, що ця акція проводилась з волі Німеччини та її військового командування в Україні. На головний державний пост після перевороту - гетьмана - було намічено командира 34-го корпусу генерала Павла Скоропадського, нащадка українського гетьмана Івана Скоропадського.
Тим самим днем, 29 квітня 1918 p., було датовано Грамоту до всього українського народу за підписом "Гетьмана всієї України Павла Скоропадського" та "Отамана Ради Міністрів" М.Устимовича. В тексті Грамоти звертання уточнювалося: "козаки та громадяни України". Як засвідчують документи, гетьманська влада мала намір офіційно відновити стан козаків. Грамота констатувала "бешкети і анархію", "розруху і безробіття", "грізну мару голоду", що склалися в Україні, та нездатність "бувшого Українського Правительства" все те подолати. Тому, мовляв, "усі трудові маси населення... виступили з категоричним домаганням збудувати таку Державну Владу, яка здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці". Ось у таких умовах Гетьман сповіщав народ Грамотою, що він, "як вірний син України... рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади". "Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України", - зазначалось у документі. Грамота сповіщала про розпуск Центральної та Малої Ради, звільнення її міністрів і товаришів та про тс, що Гетьманом для управління Україною буде призначений Кабінет Міністрів. Права приватної власності оголошувались фундаментом культури і цивілізації. Однак давалась обіцянка: "Будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній вартості від великих власників" для наділення малоземельних хліборобів.
Йшлося також про поліпшення становища й умов праці робітників і залізничників, повну свободу торгу І приватного підприємництва.
В той самий день оголошувалися "Закони про тимчасовий державний устрій України". Вони мали діяти "тимчасово до обібрання Сейму" і складалися з таких розділів: про Гетьманську владу, про віру, права і обов'язки українських козаків І громадян, про закони, про Раду Міністрів і про Міністрів, про фінансову Раду, про Генеральний суд. Закони наділяли Гетьмана практично необмеженою владою. Йому належала "влада управління", утвердження законів, призначення Отамана Ради Міністрів, взаємини з Іноземними державами. Він керував армією і флотом, йому належало право помилування. "Генеральний Суддя та всі генеральні судді призначаються Гетьманом", - гласила заключна 44-та стаття документа. Зазначалось, що "первенствуюча... є віра християнська, православна, а Інші віросповідання є свобідними у своїх богослужениях і обрядах".
Проголошувались обов'язки "козаків і громадян" захищати Вітчизну, платити податки, а також їх демократичні права і свободи.
Роль гетьмана в державі особливо підносилась документом, ухваленим 1 серпня 1918р. Радою Міністрів "Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерти, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави ясновельможного пана гетьмана всієї України". Згідно з цим законом ставало офіційним титулування "Ясновельможний Пан Гетьман". На випадок обставин, згаданих у заголовку закону, "Верховне Управління Державою", тимчасово, аж до одужання або до вступления нового Гетьмана, мало перейти до Колегії Верховних Правителів з трьох осіб, яких заздалегідь таємно мали визначати: одного - Гетьман, одного - Державний сенат, одного - вибирати Рада Міністрів. Але, згідно 8-ї статті, Головою Колегії Верховних Правителів ставав Правитель, визначений Паном Гетьманом. Документ був підписаний Головою Ради Міністрів Ф.Лизогубом та Державним Секретарем С.Завадським.
3. Державотворчість ЗУНР та УНР Директорії
Тоді, коли ще в Києві Існувала влада "Ясновельможного Пана Гетьмана", у Львові було проголошено Західноукраїнську народну Республіку. Спочатку 18 жовтня 1918р., коли вже явно намітився розвал Авст-ро-Угорської імперії, у Львові українські депутати обох палат австрійського парламенту у Відні, обох крайових сеймів Галицького і Буковинського та по три представники від керівництва чотирьох політичних партій - УНДП, РУРП, УСДП та Української соціально-християнської партії зібралися в Народному Домі й проголосили себе Українською Національною Радою -"конституантою" західноукраїнського краю - "тієї частини українського народу, яка живе в австро-угорській монархії, на цілій його етнографічній території'. Уконституйовував Украшсысу Національну Раду її власний Статут, прийнятий 18 жовтня.
УНР 19 жовтня прийняла "Прокламацію Української Національної Ради", що визначала українську етнографічну область в Австро-Угорщині: "Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець, Серет та українська полоса північно-східної Угорщини". Другий параграф "Прокламації..." уконституйовував окреслену територію як "Українську державу" і сповіщав про настанову "поробити приготовані заходи, щоби рішення це перевести в життя". Третій параграф закликав національні меншини, в тому числі і євреїв, визнаних за окрему національність, вислати своїх представників до УНР.
Було обіцяно демократичне виборче право, відмовлено австро-уторському міністру закордонних справ гр. Бурякові представляти інтереси означеної території на міжнародній арені.
Першого листопада 1918р. Військово-Революційний Комітет силою установив у Львові.свою владу, а в найближчі кілька днів - у всьому краї. Він розглядав себе виконавцем волі Української Національної Ради. Тоді ж, 1 листопада 1918р., Українська Національна Рада опублікувала відозву "Український Народе!", якою сповіщала весь край про цю радісну подію -- виникнення реальної Української держави. Знову гарантувалися Ч5горожанські", національні та віросповідні права, поляки, євреї і німці запрошувалися до співпраці з УН Радою.
УНР 13 листопада 1918 р. прийняла "Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії". Українська держава отримувала офіційну назву Західноукраїнської Народної Республіки І уточнювалася територія держави, зокрема називалися закарпатські Комітати, що мали входити в ЗУНР. Повідомлялося, що до часу скликання Установчих Зборів державну владу виконуватиме Українська Національна Рада та Державний Секретаріат.
Затверджувався герб Республіки: "Золотий лев на синім полі, обернений у свою праву сторону", та державна печать.
Четвертого січня 1919р. Українська Національна Рада постановила утворити з-поміж себе Виділ з десяти членів на чолі з Президентом УН Ради. Окреслювались повноваженняУН Ради та її Виділу, процедура роботи, прийняття державних постанов.
Наступні актові документи ЗУНР в багатьох питаннях перехрещувалися Із законотворчістю нового державного утворення на східноукраїнських землях - Української Народної Республіки Директорії.
Зміна влади на Наддніпрянській Україні була пов'язана з поразкою Німеччини, капітуляцією та втратою Гетьманом належної підтримки з її боку. Представники політичних партій, що об'єднувалися ще з травня 1918р. в Український Національно-Державний Союз 14 листопада, на таємній нараді утворили координуючий орган для оборони національних і державних прав України - Директорію. До складу Директорії увійшло п'ять членів: Володимир Винниченко як голова (від УСДРП), Симон Петлюра (від УСДРП і Січових Стрільців), Панас Андрієвський (від Української Партії Соціалістів Самостійників, адвокат), Андрій Макаренко (від залізничників), Федір Швець (від Селянської спілки, професор Київського університету).
В Білій Церкві під проводом Директорії 16 листопада 1918 р. вибухнуло повстання проти гетьманської влади Гетьман все більше втрачав свої позиції, а 2 грудня оголосив заяву про зречення від влади, але до 14 грудня старий режим управлявся ще гетьманським урядом, який передав владу Директорії. Остання розглядала себе революційним органом, що брав на себе диктаторські повноваження, поєднуючи законодавчу, виконавчу і судову владу.
В Києві 23 січня 1919р. відкрився Трудовий Конгрес Народів України.
Loading...

 
 

Цікаве