WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Система архівних установ України - Курсова робота

Система архівних установ України - Курсова робота

містах.
Відсутність в Україні власної державності істотно вплинуло на заснування архівів. На організації архівів у Галичині, що в останній чверті XVIII ст. опинилася у складі Австрії, позначилося надання Австрією автономії цій території. Так, 1784р. було організовано Архів гродських і земських книг у Львові. Іншими були причини й умови створення архівів на території України, що входила до складу Російської імперії.
Середина XIX ст. в історії архівної справи Росії відома як період активної охоронної діяльності царизму в архівній галузі. В умовах загальної кризи економічних і політичних основ кріпосництва уряд прогнозував зосередити під своїм безпосереднім впливом найважливіші архіви і використати їх для зміцнення становища самодержавства й панівного класу - дворянства. Тому в цей період було звернено увагу на документи, здавалося, далеко не загальнодержавного значення і створено регіональні архіви давніх актів в Україні, Литві, Білорусі для зберігання документів колишніх установ ВКЛ і Речі Посполитої XVI-XVIII ст. Виникнення цих архівів зумовлювалося й іншими конкретними чинниками. Найважливішими були факти фальшування документів і потреба в науковому обґрунтуванні русифікаторської політики царизму, здійснюваної російською владою на територіях, приєднаних внаслідок поділів Польщі наприкінці XVIII ст. Російська адміністрація змушена була рано чи пізно утворити тут архіви, передусім з метою зосередження документів польських установ. До складу фондів ново заснованих архівів увійшла велика кількість актів давніх архівів гродських і земських судів, магістрів і ратуш, які потрапили на зберігання і під нагляд російських урядових установ відповідно до профілю, зокрема уїзних судів і городових магістрів.
Загалом стан відомчих архівів у Російській імперії, особливо після втрати документами практичного значення, був незадовільним, більшість їх зберігалася в непристосованих приміщеннях, на горищах, у вологих підвалах, часто без вікон і дверей, охорони, нагляду. Частину документів було вивезено з України до Росії ( Санкт - Петербург, Москва), як це сталося з документами, вилученими під час секуляризації монастирських земель 1786р. на Лівобережній Україні та після закриття уніатських і католицьких монастирів внаслідок скасування царським урядом 1839р. церковної унії. Помітних втрат завдали архівам колекціонери й окремі збирачі старожитностей. Часто сторожі установ продавали справи на базарах як обгортковий папір або для розпалювання печей.
Крім розпорошення й фізичного знищення, документи ліквідованих польських установ зазнавали фальшування з боку осіб, що мали на меті одержати російське дворянство. З приєднанням колишніх польських територій до Російської імперії місцева шляхта прирівнювалась до російського дворянства, яке у XVIII ст. Отримало великі права і привілеї, зокрема звільнялася від податків, військової служби, їй було відкрито доступ до державної служби. Траплялося так, що кожен, хто тільки був католиком і вважав себе поляком, клопотався про визнання себе дворянином, навіть не маючи на це правових і соціальних підстав, зокрема маєтків або ж невеликих власних земельних володінь. Щоб довести шляхетське походження, зацікавлені особи зверталися до урядових установ, де зберігалися документи польських установ, передусім актові книги, виписки з яких мали юридичну силу.
Свого часу місцева шляхта цінувала актові книги, опікувалася ними, оскільки в них "зосереджувалися" її права, вольності, гонори і субстанції (честь і маєтки). Про таке збереження йшлося й у Статуті ВКЛ, артикулі - 13 " О книгах земских и городских, где мають быти хованы, и о местцу на отправованье судов земских и теж о выдаванью кому потреба укажеть выпысов албо видимусов". Побоювання з приводу втрати шляхетства, небезпека бути прирівняним до селянського стану спричинили збільшення кількості бажаючих набути дворянство. Якщо законних підстав для цього не було, документи подеколи отримували шляхом їх фальшування, вписування актів у книги й одержання з них, завдяки хабарам чиновникам установ, в яких зберігалися книги, виписів з книг. Хоча фальсифікація книг мала місце і в попередні століття, в першій половині XIX ст. Вона набула значно більших розмірів. За актовими книгами складалися фальшиві грамоти на володіння маєтками і селянами, а то й прямо на шляхетське достоїнство. Добуті й відповідно засвідчені виписи таких документів згідно із законом мали таку юридичну силу, як і оригінали. Кількість дворян підозріло зросла, лише в Київській губернії налічувалось 43 тис. осіб шляхетського достоїнства, з яких справжніми землевласниками було ледь 3 тис., решта - це безземельні. Департамент герольдії було записано справами про затвердження у дворянських правах.
Стурбований масовим підробленням документів, царський уряд вжив ряд заходів, спрямованих на припинення такої фальсифікації. 1833 та 1842 рр. було створено спеціальні комісії для перевірки актових книг, складання внутрішніх описів актів, виявлення фальшивих записів, перенумерації аркушів і засвідчення книг печатками. До комісії входили місцеві чиновники, предводителі дворянства, губернські стряпчі, які, не маючи відповідної підготовки, не тільки не могли встановити факт підроблення актів, але й прочитати тексти. Крім староукраїнської мови, документи було написано ставропольською, латинською і навіть кіпчатськими мовами.
Між тим, архівами місцевих установ зацікавилися вчені-історики. 20 - 50- ті роки XIX ст. Позначені зростанням суспільної й національної свідомості. Саме тому 1843 р. у Києві виникла Київська комісія для розгляду давніх актів, яка в науковому побуті називалася Київською археографічною комісією. На українську верхівку вплинула також необхідність обґрунтування колишньою козацькою старшиною свого шляхетства, для чого довелося звертатися до давніх документів і архівів. Багато з по шукачів дворянства усвідомлювало свою спорідненість із правобережною шляхтою; виник сумнів, що не всі правобережні шляхетські роди є польськими запоходженням.
На відміну від Петербурзької археографічної комісії та Московської комісії друкування державних грамот і договорів, які приділяли основну увагу актам державної влади, міжнародних стосунків, зосередженим у столичних архівах, Київська археографічна комісія зацікавилася актовими книгами, що зберігалися в архівах місцевих установ - судів, палат, губернських правлінь. Члени комісії зрозуміли, що документи книг збагатять історичну науку новими фактами, дозволять встановити історію краю, тобто України, без тих перекручень, яких припускали польські історики, а вони досить активно розробляли історію Правобережжя як складової частини Польщі, підтримуючи в польського населення, відсоток якого на цій території був досить великим, прагнення відновити польську державність. Особливо багато поляків було серед поміщиків, місцевих чиновників, інтелігенції, представники яких складали таємні організації різних напрямків - рушійну силу польських повстань проти Росії. Колишня польська шляхта становила панівну верству краю, пригнічувала українське селянство і міщанство. У цій ситуації російський уряд, здійснюючи русифікаторську політику, прагнув позбавити її політичного впливу, намагався виступати " захисником" православного
Loading...

 
 

Цікаве