WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Розвиток української мови, культура мовлення. - Реферат

Розвиток української мови, культура мовлення. - Реферат


Реферат yна тему:
Розвиток української мови, культура мовлення.
Розділ І
Мова - це скарбниця духовних надбань нації, досліду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах - філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова - це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв'язком та взаємозалежністю всіх її складових одиниць. Належачи до так званих вторинних систем, мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує мова у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.
Літературна мова - варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами, відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, засобів масової інформації, науки, державних установ, театру, кіно тощо. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччям, жаргонам. Вона має дві форми - усну й писемну, ряд функціональних стилів.
Серед майже шести тисяч мов, які налічуються в сучасному світі, більшість не мають своєї писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років. Наша мова, як і будь-яка інша, посідає своє унікальне місце. Вона належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов, і найближчою до неї є білоруська. Іноземні дослідники часто підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934р. В Парижі було проведено своєрідний курс мов світу, на якому українська посіла третє призове місце, після французької і перської мов. Українська літературна мова сформувалася на базі середньо наддніпрянських говірок. Основоположником нової української літературної мови є Тарас Шевченко, який своїм творчим подвижництвом підніс її на високий
рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури.
Закон "Про мови в Укр. РСР", який було прийнято 1989р., попри всі негаразди набуває юридичної сили і дає змогу українській мові посісти належне їй місце, що й закарбовано в ст.10 Конституції України: " Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".
Упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланований і жахливий за своїми наслідками акції геноциду, голодомору, лінгвоциту й денаціоналізації. На найвищому державному рівні видавалися закони, постанови та розпорядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. Результати цієї політики відлунюють у сьогоденні. Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч - "суржик".
Під цим поняттям розуміють недоладну мішанину залишків давнього, батьківського, із тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість. Це назва здеградованного, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідних коренів. Ця суміш двох мов є результатом насильницьки вкоріненого почуття меншовартості, посередності тій частині населення, яка для задоволення певних соціальних потреб і сама прагнула асиміляції та пристосування до нав'язуваної культури.
Розділ ІІ
Укладач документів завжди обмежений щодо форми та способу викладу певними правилами й мусить не відходити від них, тобто дотримуватись унормованих стандартів. Вимоги щодо укладання
і форма кожного документу, як правило, обумовлені його призначенням( соціальними, економічними та психологічними особливостями офіційного спілкування). Стандартизація як риса стилю є виправданою, оскільки полегшує та прискорює пошук потрібної інформації, її сприймання, економить час на укладання тексту документа.
Усі ділові папери за ступенем стандартизації( способом викладу матеріалу) можна умовно поділити на три категорії.
1.Документи з низьким ступенем стандартизації, спосіб викладу тексту( добір потрібних фраз, їх будова та зв'язки між складовими частинами тощо)залежить від конкретної ситуації, обставин та змісту, спричинили їх укладання й тому для них не можна навіть передбачити бланка( автобіографія, доручення, звіт, характеристика та под.)
2.Документи, у яких для зручності й пришвидшення їх укладання та обробки частину даних готують друкарським способом заздалегідь. Укладачеві треба лише підкреслити потрібне чи викреслити непотрібне( акт про обстеження матеріального стану, довідка, перепустка та под.)
3.Документи з високим ступенем стандартизації, котрі мають точні стандарти, у яких передбачено не лише формуляр, вид і розмір шрифту, а навіть словосполучення, якими має послуговуватися той, хто заповнює бланк, за винятком цілком конкретних індивідуальних відомостей у відведених для цього місцях(свідоцтво про народження, атестат чи диплом про освіту, паспорт і под.)
Бланки цих документів мають відповідний рівень захисту
(спеціальний папір, водяні знаки тощо.)
Укладаючи документи з низьким рівнем стандартизації, послуговуються такими видами викладу текстів, як розповідь, опис, міркування.
Розповідь - спосіб викладу подій, явищ, фактів у їх хронологічній послідовності. Логічно виправданим відступом від цього принципу є лише наголошування залежності роз'єднаних у часі, але внутрішньо пов'язаних подій(автобіографія, протокол, характеристика та под.).
Опис - це спосіб загальної характеристики явища, подій, факту, коли укладач, перелічуючи його ознаки чи властивості, використовує елементи опису, які обґрунтовують і конкретизують цю характеристику (акт, наказ, розпорядження, постанова та под.).
Міркування - це спосіб викладу, у якого логічно послідовна низка визначень, суджень і висновків допомагає розкрити внутрішню цілісність явища і, як правило, доводить певне положення шляхом причиново-наслідкових зв'язків, зіставленням, порівнянням і розкриттям змісту цих зв'язків. Доводячи свою точку зору, укладач послуговується переконливими, обґрунтованими і правдивими доказами(службові записки, відгуки, висновки, ділова кореспонденція та под.)
Укладання документів із 2 і 3 рівнем стандартизації можна звести до таких трьох операцій:
вибір серед запропонованих стандартних конструкцій необхідної в конкретному випадку;
уважне заповнення формуляра;
побудова за наведеними зразками формулювань, не передбачених даним формуляром бланка.
Розділ
Loading...

 
 

Цікаве