WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Діловий стиль - Реферат

Діловий стиль - Реферат


Реферат на тему:
Діловий стиль
Діловий стиль асоціюється у першу чергу з діловими паперами, оформляти які навчають у школі: заява, доручення, розписка, акт, протокол, доповідна записка, автобіографія, характеристика, звіт, оголошення. Хай не кожному доведеться писати резолюції, розпорядження, постанови, інструкції, накази, зате читати (і виконувати) їх доведеться всім. На практиці мовці повинні застосовувати знання про те, що офіційно-діловий стиль розпадається на окремі стильові різновиди: адміністративно-канцелярський (включає планово-звітну, розпорядку, директивну, облікову документацію і ділове листування), законодавчий і дипломатичний. Ділові папери виконуються за певним трафаретом (кліше, стереотипом). Ось основні реквізити, які розміщуються на формулярах документа (За А. П. Коваль).
Зображення союзної республіки; емблема організації чи підприємства; зображення урядових нагород; коди; найменування міністерства чи відомства; найменування установи, організації або підприємства; назви структурного підрозділу; адресат; резолюція; гриф затвердження; індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреси, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, номер рахунку в банку; назва виду документа; дата; індекс; посилання на індекс і дату вхідного документа; місце складання або видання; відмітка про контроль; заголовок тексту; текст; відмітка про наявність додатків; підпис; гриф погодження; відмітка про завірення копії; візи; відмітка про виконання документа й відсилання його в справу та ін.
У кожному конкретному випадку ділові папери потребують ін-дивідуального набору мовних одиниць. Та все ж можна сформулювати основні вимоги, що ставляться до мовних засобів у діловому стилі:
1) Чітке дотримання прийнятих у суспільстві й у відповідній ситуації ділового спілкування форм ділових паперів: їх структури, набору реквізитів, які відповідають типові документа (недопущення індивідуально-стильових відхилень), правильне використання ключових слів "наказую", "рекомендуємо", "гарантуємо", "надсилаємо", "постановляємо", "ухвалили", "доповідаю", "прошу" та ін.
2) Дотримання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов; вживання загальновідомих, зрозумілих усім носіям мови слів, найдоцільніших, найпереконливіших у даній ситуації суспільного ділового спілкування.
3) Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (недопущення розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів, що творять стильовий дисонанс).
4) Логічна довершеність формування думки, чіткість висловлювань, послідовність і точність викладу, несуперечність частин у тексті. Для цього необхідні тісний зв'язок усіх компонентів документа, чітко виявлені причиново-наслідкові зв'язки між повідомлюваними фактами; виявлення й логічне підкреслення черговості, мети, результативності; конкретизація якогось місця в документі; чітке членування тексту документа на окремі пункти (нумерація, буквені позначення, абзаци); застосування протиставлень, зіставлень. Щодо несуперечності, то вона досягається і смисловою вичерпністю й переконливістю, і відповідністю змісту синтаксичній формі його вираження (прохання не слід викладати як наказ; протокол не можна писати як реєстр усних виступів, доповідну - як приватний лист).
5) Лаконізм мовного вираження думки (при збереженні повноти інформації, ясності викладу, точності опису). Строга відповідність слова його смисловому навантаженню, недопущення двозначності, вичерпність аргументацій, їх відповідність реальному станові справ, конкретність і неупередженість оцінки можуть бути досягнуті за умови компетентності, високого рівня логічної й мовної грамотності виконавця документа. Точно підібране слово, правильно вжитий термін, відсутність вузьковживаних професіоналізмів, наявність достовірних цифр - ось чинники, які зумовлять об'єктивність і дієвість документа.
Стандартизація - ознака лише офіційно-ділового функціонального стилю літературної мови.
Лише в офіційно-діловому стилі допустимі мовні кліше, стереотипні конструкції, як-от: з метою; у зв'язку з тим, що (через те, що); з огляду на те, що; зважаючи на те, що; зважаючи на викладене вище; відповідно до; в порядку...; згідно з; по лінії; оскільки... то; або усталені словосполучення: прошу дозволити; взяти до уваги; довести до відома; взяти за основу; взяти зобов'язання; таким чином; ми, що нижче підписались, та ін. У цьому стилі небажана багатоманітність виражальних засобів - універсалізація форм ви-словлення думки полегшує сприйняття змісту документа, концентрує увагу на кожному його положенні, спрощує процес складання окремих видів ділових паперів. Тут недопустиме вживання емоційно-експресивної, діалектної, просторічної та іншої стилістично-маркованої лексики, розмовних конструкцій, адже тон ділового мовлення - нейтральний, колорит - офіційний. Зате абревіатури трапляються часто (назви установ, організацій, служб, приладів, обладнань, систем), і вони повинні бути загальноприйнятими, а не вузьковідомчими.
Неправильно називати офіційно-діловий стиль "сухим", "казенним", "канцелярсько-бюрократичним" - це не вади, а визначальні риси стилю, його характерні параметри (інша справа, якою е людина, що виконує документ, у живому спілкуванні; "канцелярський" стиль усного спілкування повинен розчинятися в розмовному). Щоправда, в окремих видах ділових паперів можуть траплятися слова з суфіксами суб'єктивної оцінки, навіть окремі частки, вигуки (напр. в акті, протоколі, доповідній), але загалом фраза з такими мовними засобами мусить виражати нейтральне ставлення до повідомлюваного (порівн.: величезні зусилля, бездоганне вирішення; хай перші, але вже успіхи; взяти б і зробити; але ж не продумали).
У діловому стилі вживаються пасивні конструкції (напр.: об-говорюється питання, доводиться план, визначаються розміри, встановлюються терміни, задовольняються вимоги, перерозподіляється прибуток та ін.), віддієслівні іменники застосовуються частіше, аніж дієслова (виконання, вирішення, укладання, утворення, збереження, забезпечення, вивчення, удосконалення, викорінення, подолання, встановлення, закінчення, одержання, повідомлення, розв'язання, затвердження), хоча в розпорядчій документації переважають, звичайно, інфінітивні форми (затвердити, зобов'язати, вказати, попередити, організувати, доповісти).
Традиціями закріплений у цих текстах (як і в наукових) прямий порядок слів: підмет перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене - одразу після означуваного слова, додаток - після керуючого слова, обставинні слова - ближче до слова, яке вони пояснюють, вставні слова - на початку речення. Специфічні в діловому (і в науковому) мовленні й підсумкові конструкції: коротко кажучи (а не коротше кажучи); одне, слово (а не одним словом); як зазначалося вище; у зв'язку з тим, що; у зв'язку з цим і т. д. Загалом переважають складні речення, "ланцюжки" речень, текст чітко членується на абзаци,у межах яких речення тісно пов'язуються за смислом і граматично. Неправильне виділення абзаців свідчить про нелогічність мислення, отже, вчитися абзаців, членування думки на логічні частини треба з науки мислити.
Особливу форму ділового (і побутового) мовлення становить телефонна розмова, яка може бути офіційною і неофіційною. Тепер рідше пишуть листи - частіше шлють телеграми, а ще частіше - дзвонять по телефону: ведуть переговори, дають консультації, домовляються про ділові зустрічі, а характер приватних телефонних розмов і визначити важко. Телефонну розмову не можна "переглянути" і стилістично виправити, відшліфувати, у ній "не працюють" міміка, жести, але вона надзвичайно економна в одержанні й передачі інформації, для чого ефективно використовується лексичне й інтонаційне багатство мови. Основні вимоги до мовця, що говорить по телефону, такі: 1) чіткість, чистота артикуляції, пра-вильність дикції; 2) середній за силою голос мовлення; 3) лаконізм висловлювання (лексичний і синтаксичний), чіткість, виразність побудови фрази; 4) темп мовлення - середній; 5) тон мовлення - спокійний, ввічливий.
Телефонна розмова передбачає: встановлення зв'язку, виклад справи, закінчення розмови. Службова телефонна розмова після встановлення зв'язку (Алло!-Я слухаю.) вимагає від ініціатора розмови привітатись, назвати себе (прізвище, ім'я і по батькові або лише прізвище чи лише ім'я і по батькові), повідомити, від чийого імені говорить, а від абонента - відповісти на привітання, назватись. Викладати справу треба чітко, лаконічно, без широких описів, зайвих подробиць. Тому слід уважно продумати головні і другорядні питання розмови, фрази будувати короткі, не ускладнювати їх зворотами, чітко вимовляти прізвища, дати, час, адреси т. ін.
Паузи повинні бути логічно виправданими, що дасть змогу співбесідникові підтвердити розуміння суті розмови, висловити своє ставлення до неї, осмислити почуту частину розмови. Закінчує розмову звичайно той, хто подзвонив, але якщо співбесідник значно старший за віком (чи службовим становищем), то чемність вимагає дати можливість закінчити розмову йому. Якщо викликаний співрозмовник жінка, то треба дати їй змогу закінчити розмову. Повагу до співрозмовника можна виразити тоном розмови - не треба тільки штучності, зайвих слів, на зразок "вас турбує..."
Приватні ж розмови мають особливі загальномовні та етичні норми, застосування яких залежить і від знання етикетних правил, ї від мовленнєвої вправності. Слід вдало вибрати час для дзвінка, зокрема ввечері; подзвонивши, представитись, особливо тоді, коли трубку взяла не та людина, до якої ви дзвоните; не зловживати часом співбесідника (адже ми не знаємо, чим він у цей момент був зайнятий), не бути багатослівним; не звертатись по телефону з особистим делікатним проханням, не дякувати по телефону за послугу (принаймні при зустрічі повторити подяку), не лементувати й не шепотіти, "вихлюпуючи" відповідні емоції, тощо. Телефон - зручний засіб зв'язку, який, проте, не замінить живого особистісного спілкування або інформації в писемній формі.
Проаналізовані ситуації практичного мовлення становлять інтерес для кожної людини. Щодо інших складних випадків у науковому, публіцистичному, художньому стилях, то вони знайдуть принагідне висвітлення в наступних розділах посібника.
Loading...

 
 

Цікаве