WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДіловодство, Архівознавство → Дипломатика як спеціальна історична дисципліна - Реферат

Дипломатика як спеціальна історична дисципліна - Реферат

досягла в епоху Відродження, коли гуманісти і перш за все Лоренцо Валла (1407-1457рр.) виступили із викриттям ряду підроблених документів феодально-католицької реакції. Феодально-католицький лагер, що прагнув в епоху Реформації і Контрреформації до зміцнення позицій католицької церкви, також висунув із свого середовища ряд видатних істориків (Т. Конріг, Санеброк та ін.).
Кінцеве оформлення дипломатики як науки пов'язано з іменем французького вченого-ерудита Жана Мобільона (1632-1707рр.). Якраз він у своїй класичній праці "Дипломатика у шести книгах" (Париж, 1661 р.) ввів термін дипломатика як назву наукової дисципліни. Ж. Мобільон обгрунтував принципи дипломатичного дослідження і палеографії, зробив класифікацію актів всіх європейських держав, починаючи з найдавніших часів; розробив методику вивчення підроблених документів, вказав ознаки для датування і локалізації рукописів. Продовжувачами справи Ж. Мобільона виступили французькі вчені-дипломатисти Бернар Монкофон, монахи Тассен і Тустен. З другої половини XVIII ст., центр дипломатичних досліджень перемістився до Німеччини та Австрії. Подальший прогрес зарубіжної дипломатики повязаний з іменами вчених, серед котрих Т. Зіккель і Ю.Фіккер - австрійські історики середини другої половини ХІХ ст. Якраз вони остаточно розробили провідний метод дипломатики - формулярний аналіз.
У російській історіографії підтримується давня традиція дипломатичних досліджень. Про їх високий рівень свідчать, наприклад, "Помарські відповіді" старообрядця Андрія Денисова (1718р.). Самостійною історичною дисципліною дипломатика в російській історіографії стала в другій половині XVIII - початку ХХ ст., хоча під нею також розуміли палеографію, сфрагістику, філігранологію, а також деякі інші науки. Великий внесок в розвиток дипломатики внесли Баншиш-Каменський, Міллер, Малиновський, митрополит Євгеній (Болховитинов), Строєв, Калайдович, Безтушев-Ромін, а також Ліхачов, Лаппо-Данилевський.
Проводилися дипломатичні дослідження і в Україні. Так в кінці XVIII ст. вивчення питання про достовірність (приналежність) грамоти князя Федора Кориятовича (1390р.) монастирю св. Миколи в Мукачеві послужило поштовхом для створення І.Базиловичем шеститомної історії Закарпаття. В 20-х рр. ХІХ ст. в Харківському університеті вчений Паулович на основі праць Гаттерера читав курс дипломатики. Активно вивчали грамоти галицько-фолинського князя Льва, В. Левицький, А. Петрушевич, М. Грушевський, І. Лінниченко, І.Каманін; українсько-литовські, закарпатські - В. Барвінський, І. Данилович, Д.Щербаковський; українсько-молдавські - А. Яцимирський, Н. Гремаде, досліджувалась канцелярія гетьмана Д. Апостола.
Вітчизняна історична наука переглянула питання про предмет і завдання дипломатики і поставила формальний аналіз на службу історичного дослідження. Вчені С. Ваяк, С. Веселовський, А. Горський, О. Каменцева, С.Каштанов, Т. Ніколаєва, Н. Носов, М. Тіхоміров, Л. Черепнін внесли вагомий внесок в справу розробки теоретичних проблем дипломатики, методики її дослідження. В 20-ті роки Археологічна комісія ВУАН розгорнула роботу по підготовці "Українського дипломатарія" - систематичного зібрання актів українського діловодства, приватно-правових документів, епістолографії. Проте він не був виданий. В 20-30-х рр. були опубліковані роботи В. Розова (Українські грамоти XIV- першої половини XV ст. К., 1828р.), А. Введенського. З кінця 50-х рр. стали виходити праці І. Крипякевича, А. Генсеровського, Я.Дашкевича, Н. Ковальського, Ю. Мисика та ін., присвячені дослідженню давньоруських документів, актових книг, документів Б. Хмельницького, історіографія дипломатики.
На жаль, на розвиток досліджень в цій галузі справили негативний вплив тенденції застійних років. В даний час відновлена Археологічна комісія АН України, розгорнута широка діяльність по виданню джерел з історії України, значно активізувалися дослідження в галузі дипломатики та інших спеціальних історичних дисциплін.
3. Питання про походження актів має два аспекти: а) виявити канцелярське або поза канцелярське походження тексту і способи його підтвердження; б) вивчення всього комплексу причин походження цього акту.
Після знайомства з особливостями внутрішньої та зовнішньої форми залучення джерел, дослідник, вивчаючи походження, повинен порівняти внутрішній зміст акту, що вивчає із змістом подібних джерел по лінії історико-юридичного, історико-географічного, історико-політичного, історико-економічного аналізу.
Історико-юридичний аналіз зводиться до співставлення акта з джерелами тих різновидів, котрі в іншому світі і розрізі показують норми права, зафіксовані в акті (закони, укази і т.і.). Порівняння даних джерел різного походження допомагає зрозуміти юридичну суть документа. При історико-географічному аналізі проводиться ідентифікація фігуруючих в акті об'єктів з відомими географічними пунктами, коли це можливо, і встановлюється їх місце на карті. Мета історико-політичного аналізу - відтворити основні риси, рушійні сили політичної боротьби в тому центрі, де був виданий акт, і в тому районі, де знаходився об'єкт дії юридичних норм акту. Для здіснення історико-політичного дослідження широко використовувалися джерела неактового характеру, що розкриваючи перипетії актів політичної боротьби, сімейні і службові зв'язки учасників і т.і. (літописи, родословні і т.і.). Історико-економічний аналіз пропонує порівняння актів з даними джерел, що характеризують економічну кон'єктуру в районі дії норм акту (книги, де велися записи економічного характеру, пам'ятками "матеріальної культури" і т.п.).
Таким чином, осмислення всього комплексу умов вказаних і невказаних в акті або групі актів, перевірених по інших джерелах, складає зміст джерелознавчого синтезу, що встановлює конкретні причини походження того чи іншого акту (джерела).
Проблема функції джерела є особливим питанням, зовсім не подібним до проблеми походження. З однієї сторони, джерело виникає з цим визначеною функцією, і в цьому плані вивчення функції входить у вивчення походження. Але з іншої сторони, функція джерела на практиці виявляється ширшою або вужчою, ніж та, що призначалася нього автором. Вивчаючи цю сторону питання чеський дипломатист І. Шебанек прийшов до висновку, що а) функція акта визначається відношенням до його створення представників різних соціальних верств; бо це відношення обумовлює зміст і форму джерела; б) вивчення соціальної природи акту полегшує вирішення питання про місце і обставини його виникнення; в) знання соціальної функції активів дозволяє вирішати одне з головних завдань дипломатики - питання про те, з якими документальними традиціями слід рахуватися в різних галузях дипломатики. Узагальнення добутих фактів про походження і функцію актів входить дозавдання історичного синтезу джерела.
4. Найбільш загальна класифікація актів це поділ їх на публічно-правові та приватноправові. При цьому в західній дипломатиці до публічно-правових відносяться: по-перше, імператорські і королівські акти; по-друге, папські грамоти. Також загальноприйнятим є поділ актів на такі три групи а) акти суверенних монархів (імператорів і королів); б) акти пап; в) приватні акти.
Російський дослідник А. Черепнін запропонував наступні 9 груп за якими
Loading...

 
 

Цікаве