WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

цій черзі виявилася українська сіль.29
Жорстке проведеннязовнішньоторговельної та митної політики має ще один негативний ефект. Воно суперечить курсу російського уряду М.Касьянова та перспективній програмі економічного розвитку Г.Грефа. Одним із першочергових завдань уряду РФ проголошувалася інтеграція Росії в міжнародну торговельну систему, насамперед, у ВТО. В програмі Г.Грефа передумовлено спрощення митних правил та зниження ввізного мита. У цій ситуації введення різних обмежень і дискримінаційних квот на українську продукцію шкодить іміджу Росії, котрій необхідно завоювати позиції ліберальної ринкової держави. Однак на які жертви не підеш заради великодержавної величі.
Цей диктат політики над економікою в поєднанні з рештками імперської психології вищих державних чиновників Росії відіграє провідну роль в торговельній політиці нашого північного сусіда щодо республік колишнього СРСР.30 Це змушено визнають неупереджені російські дослідники:
"В известной степени такие упреки справедливы. Политика не должна быть диктатором по отношению к экономике, внутриполитические веяния, колебания и перемены, столь частые, хоть и не коренные в современной России, не должны разлаживать, а тем более подрывать сложившиеся экономические межгосударственные отношения".31
Зменшення зацікавленості Росії в українській продукції за умов збереження залежності України від поставок з Росії (в яких левову частку складають енергоносії) відкриває перед Москвою широкі перспективи по перетворенню економічної залежності України на залежність політичну. Адже зупинка українських виробництв через закриття російського ринку для їх продукції супроводжується намаганням російського капіталу приватизувати ці виробництва за безцінь. Показовий факт: під час міжурядових переговорів у Москві щодо "грубного питання" 11 квітня цього року російська сторона погоджувалася зберегти бажану для українських виробників квоту в 750 тис. т., якщо Київ погодиться на об'єднання енергетичних, систем двох країн. Це у свою чергу відкрило б шлях до приватизації української енергетики російською компанією "Єдині енергосистеми" на чолі з А.Чубайсом. Подібні намагання складають другий напрям нової експансії Росії щодо України.
3. "Стратегічний контроль" над економікою
Як відомо, після 1945 р. відбулася криза і розпад світових колоніальних імперій, що складалися протягом багатьох століть - Британської, Голландської, Португальської, Бельгійської, Французької. Від колишніх грандіозних володінь, які іноді в десятки разів перевищували площу своїх метрополій, до 1990-х рр. збереглися жалюгідні рештки. Але й ті (як-от Гонконг і Макао) поступово уходять від своїх минулих володарів.
Отже, колоніалізм помер. Чи це справді так? Подивіться уважно на економіки нових країн, котрі в недалекому минулому належали до чиїхось імперій, і знайдете цікаву закономірність: цілковите панування там капіталу з колишніх метрополій. Не будуть становити виключення й ті з них, що раніше належали до "друзів" СРСР. Зокрема, за останні десять років португальський капітал повернувся до Анголи та Мозамбік - своїх багатовікових африканських колоній. Дійшло до того, що прем'єр-міністр Бельгії нещодавно навіть офіційно вибачився перед Конго й Руандою, бо своєчасно не припинив міжетнічну різанину в цих африканських країнах. Виявляється, маленька Бельгія, розташована за тисячі кілометрів від зони конфлікту в Африці, мала реальні важелі впливу на тамтешню ситуацію. Ще б пак, адже це її колишні колонії.
Якщо метрополії насправді не залишили своїх колоній, а й надалі мають вирішальний вплив на життя нових країн, то як це називається? Неоколоніалізм. Тобто нове видання старої політики. Вимушений перехід до них відбувся через неможливість зберігати багатовіковий устрій відносин "метрополія-колонія". Найпоширенішою формою неоколоніалізму є скуповування за безцінь у колишній колонії підприємств стратегічного значення, зокрема в сировинному, енергетичному секторах, важкій промисловості, сільському господарстві, а також землі. Сьогодні ми бачимо, що саме до таких дій щодо України вдається Росія.
Як уже зазначалося вище, в першій половині 1990-х рр. Москва робила головну ставку на нове поглинання пострадянських країн під виглядом "інтеграції". Врешті-решт, ці спроби закінчилися невдало, тому політика вимагала змін. Це визнавали навіть ортодоксальні російські імперіалісти, як "геополітик" О.Дугін:
"Учитывая то, что простая интеграция Москвы с Києвом невозможна и не даст устойчивой геополитической системы... Москва должна активно включаться в переустройство украинского пространства по единственно логичной и естественной геополитической модели".32
Це "включення" Москви полягало в тому, що, не маючи змоги зламати опір республіки тиском ззовні, ставка переноситься на встановлення стратегічного контролю над нею зсередини:
"Стратегически Украина должна быть строго проекцией Москвы на юге и западе... Абсолютным императивом русской геополитики на черноморском побережье является тотальный и ничем не ограниченный контроль Москвы на всем его протяжении - от украинских до абхазских территорий".33
Подібна перспектива забезпечується через встановлення контролю над ключовими галузями економіки України. Російський капітал уже почав проникати на стратегічні українські підприємства і ставати повноправним суб'єктом відносин власності. Закриття для продукції цих українських підприємств традиційних російських ринків, під забезпечення котрих їх будували, має здешевіти російським компаніям їх купівлю. Саме так відбувалося в країнах Азії та Африки, тільки там це називалося неоколоніалізм. А як це називається у нас? Співробітництво на двосторонній основі?
Основні сфери росїйських інтересів - це нафтопереробна, хімічна, металургійна промисловість. Особливо це стосується першої, де практичні потреби російських компаній співпадають з політичними інтересами Росії. Цілком достатню уяву про стан справ дає хоча б звичайний перелік нових хазяїв наших підприємств-гігантів.
Один з найбільших українських нафтопереробних заводів - ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" (ЛиНОС) - минулого року потрапив до рук Тюменської нафтової компанії, котра є учасником російського консорціуму "Альфа-груп". Інша дочірня компанія цього консорціуму - "Альфа-НАФТА" - володіє частиною нафтопереробного заводу "Нафтохімік Прикарпаття" й керує контрольними пакетами акцій ряду українських обласних підприємств з постачання нафтопродуктів. З квітня 1999 р. дочірня компанія російського "ЛУКойлу" "ЛУК-Синтез Ойл Лімітед" володіє 52% акцій нафтопереробного заводу (НПЗ) в Одесі. Кременчуцький НПЗ уже давно працює на нафті з російського Татарстану за особливою угодою. Ще точиться боротьба за Дрогобицький НПЗ "Галичина", де поруч з російськими намагаються боротися українські та західні компанії. Але найвірогідніше, що він дістанеться саме росіянам. Фактично лише Херсонський НПЗ - єдиний з усіх в Україні - не вдалося прибрати до рук російським нафтовим
Loading...

 
 

Цікаве