WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

"прагматичність" Москви ірізка перестановка зовнішньополітичних орієнтирів не повинна вводити в оману. Зміна "форм" співробітництва з країнами СНД не передбачала революції в поглядах Москви щодо найближчих сусідів, враховуючи й Україну. Докорінних змін зазнала лише тактика, на яку вплинув "прорив на білоруському фронті".
Єдиним реальним досягненням інтеграційних зусиль за московськими схемами виявилося створення Союзної держави з Білорусією. Щоправда, і тут також не все надійно, оскільки інтеграційні успіхи тримаються виключно завдяки поступливій позиції президента О.Лукашенка і придушенні ним будь-якої опозиції в країні. Тому зміна влади в Білорусії означала б для Москви великі політичні ускладнення. Проте російське керівництво позитивно оцінило досвід поглинання Білорусії (особливо в порівнянні з провалом інтеграційних проектів у межах СНД) й вирішило перенести його на двосторонні відносини з іншими пострадянськими республіками. Адже для того, щоб тримати в постійній напрузі окремі держави, у Росії цілком вистачає важелів тиску. Щодо України, то спікер російської Думи Г.Селезньов охрестив нову політику так:, "Я завжди кажу, що треба не займатися політиканством, а треба Росії економічно входити в Україну".19
Аналізуючи зміни в російській політиці, відомий американський політолог З.Бжезинський зазначає, що з боку Кремля і надалі простежується намагання обмежити незалежність України. Серед засобів - придбання частини промислових і енергетичних підприємств в Україні, тиск у сфері енергетики, будівництво газопроводів в обхід України та інше.20 Проаналізуємо їх докладніше.
2. Торговельна війна
З часів СРСР, як уже зазначалося вище, економіки всіх національних республік були частками єдиного народногосподарського комплексу. Це обумовило велику взаємозалежність економік нових держав, які утворилися на теренах Радянського Союзу. Стосовно України та Росії цілком достатньо зупинитися лише на кількох моментах. Україна була традиційним постачальником продовольства на російський ринок. Дві третини експортованої з України продукції хімічної промисловості надходили також до Росії. Велику вагу мали поставки з України урана, марганцевої і титанової сировини, ртуті, окремих видів транспортного, гірничошахтного, металургійного обладнання, продукції чорної металургії. Всього й не перерахувати. Не випадково Росія на перших початках звільнила від податку на додану вартість 750 товарних позицій імпорту з України.
Проте з середини 1990-х рр. у російській торговельній політиці відбулися значні зміни. Було взято курс на поступове виштовхування української продукції з ринків Росії. Передбачалося, що у перспективі це поставило б українську економіку в скрутне становище та зробило б український уряд більш зговірливим. І перший удар завдали по агропромисловому комплексу, адже за продовольчими товарами на Росію в 1996 році приходилося 60% українського експорту, враховуючи по цукру - 76%, по м'ясопродуктам і рибі - 87%, безалкогольним і алкогольним напоям - 43%. Уже наступного 1997 року ця частина експорту завдяки російським торговельним обмеженням скоротилася вдвічі. А загалом у 1996-1998 рр. ввіз до Росії українського зерна зменшився в 11 раз, борошна і крупи - в 7,7 рази, цукру - в 7,4 рази, безалкогольних і алкогольних напоїв - у 6,5 рази.21 Сталося все це зовсім не тому, що в Росії зникла потреба в українських продовольчих товарах. Росія самотужки не забезпечує себе продовольством, тому збільшилися закупівлі у країнах далекого зарубіжжя. Завдання полягало в тому, аби закуповувалося продовольство саме неукраїнського походження. Показова історія з цукром. У квітні 1997 р. російським урядом була введена нова митна ставка на цукор у розмірі 25%, але не менше 0,07 екю за 1 кг. До того діяла ставка 0,012 екю, котрою український цукор взагалі не обкладався. Окрім нової митної ставки для обмеження українського експорту цукру російський уряд запровадив квоту 300 тис. т. замість старої, що складала на вересень 1996р. 1 100 тис. т.
Однак цього виявилося замало, аби відучити російських споживачів купувати український цукор. Влітку 1999 р. уряд Росії запровадив 20%-ве спеціальне мито на український цукор у межах тарифних квот. Згодом після багатьох переговорів її скасували разом із додатковим 3%-им митом на імпорт товарів, проте справу вже було зроблено. Прикриваючись розмовами про захист російського цукровиробника та начебто погану якість українського цукру, уряд примусив споживача завозити цукор до Росії аж із Аргентини, а не купувати його в "братів" з України. Депутат Держдуми Росії від Аграрної партії М.Сухий констатував сумні реалії: "Ми із задоволенням брали б український цукор, але нині створено багато перепон".22
Щось подібне відбулося з традиційним експортом до Росії спирту і горілки. Їх ввезення в 1995 р. складало відповідно 98% та 70% загального російського імпорту цих товарів з СНД. У січні 1996 р. було запроваджено акцизні збори, що зробили українські товари на російському ринку нерентабельними.
Для чого російський уряд так старанно витісняє з ринку держави українські товари? Його офіційна точка зору: з метою захисту російського виробника від експансії дешевших українських товарів або ж через невисоку якість українських товарів, котрі самі не витримують конкуренції. Приклад з цукром продемонстрував, що російський виробник нічого не виграв від торговельної війни проти українського цукру. Адже на ринок прийшов цукор з далекого зарубіжжя, котрий раніше не міг сперечатися з українським, доки митні збори не зробили його надто дорогим.
Аналогічною виявилася ситуація з українським металом, котрий витісняється з російського ринку ще активніше, ніж цукор. За радянських часів Україна виробляла до 1/3 усього метала. Істотне місце на російському будівельному ринку вона посідала й після розвалу СРСР. У 1999 р. було вироблено 26 994 тис. т. металопродукції (зростання на 12% щодо попереднього року), з яких експортовано до Росії 1 073 тис. т. (зростання на 3,6%). Російський уряд негайно взявся "виправляти" ринок, обмежуючи доступ українському металу до Росії. Все це прикривалося розмовами про "несоответствующее качество" сталі, прокату, іншої металопродукції з України. Брехливість подібних вигадок викривається самими ж росіянами:
"Ломимо международных сертификатов (таких как международный стандарт ИСО-9002, евростандарт ЕМ 10080, для труб - технический свод правил AD-WO/TRD 100), большинство украинских поставщиков металла имеют и российские сертификаты соответствия, что значительно облегчает использование украинской стали на территории России. Один из сотрудников "Росконтракта" (бывший ГОССНАБ СССР) прокомментировал ситуацию следующим образом: "Для меня не существует такого понятия как "украинский продукт". У нас есть металл, который соответствует ГОСТам и имеет сертификацию. С ним мы и работаем". Если украинская сталь имеет российский сертификат, то, получается, нет никаких причин избегать ее использования".23
Якщо
Loading...

 
 

Цікаве