WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

примусилиМоскву відмовитися від такої політики. З'ясувалося, що підтримка сепаратистів у пострадянських країнах аби зробити їх офіційні уряди більш зговірливими, вельми небезпечна для самої Росії. Як каже народна мудрість, не копай яму іншому, бо ризикуєш сам в неї впасти. Саме так і сталося з кремлівськими геополітиками. Допомагаючи абхазьким сепаратистам проти Грузії, Москва сприяла участі у війні на їх боці чеченських добровольців:
"В боевых действиях (до 1994 г.) активное участие принимал чеченский добровольческий батальон во главе с Шамилем Басаевым. Его готовили российские инструкторы. По их рекомендациям каждые три недели в батальоне проходила плановая замена уже набравшихся опыта боевиков прибывшими из Чечни "новичками". Очень скоро батальон стал ударной силой - грузины боялись его как огня. Сам же Ш.Басаев нередко в российских сводках и донесениях характеризовался как "талантливый полевой командир". Через два года свой "талант" он уже успешно демонстрировал против федеральных сил в Чечне".14 Отже, Росія власноруч виростила, підготовила та озброїла терористів, від котрих потім чимало постраждали її власні громадяни. Це безпрецедентне визнання зробив не хто-небудь, а Інститут військової історії того ж таки російського міністерства оборони!
В цьому світлі видаються небезпідставними звинувачення російських засобів масової інформації щодо колишнього прем'єр-міністра Росії С.Примакова в підготовці та проведенні замаху на життя президента Грузії Е.Шеварднадзе. Попри надії Кремля, Шеварднадзе так і не став маріонетковим політиком, тому в Москві пригадали досвід знищення попереднього грузинського президента. Як відомо, автомобіль Шеварднадзе посеред Тбілісі був обстріляний групою невідомих терористів. Президента поранили, загинули його охоронці. Терористи начебто були чеченцями, але навіть якщо це і так, врахуємо, хто їх навчав, озброював, у чиїх інтересах вони діяли... І згадаємо, хто керував російською розвідкою в роки найширших "спеціальних операцій" на Кавказі - це був академік Є.Примаков.
Довготривала і загалом безрезультатна війна в Чечні раптом виявила та наочно продемонструвала всьому світові слабкість Росії. Невдачі у Чечні призвели до падіння російського впливу на пострадянських теренах. У Москві також припинили ототожнювати СРСР і Росію, нарешті усвідомивши, що можливості країни не відповідають запитам її владної еліти.
Чеченські партизани знайшли велику моральну і подекуди матеріальну підтримку в Азербайджані та Грузії. Ці країни, достатньо відчувши на собі російську політику подвійних стандартів, тепер "віддячували" Москві тим же самим. Крім того, чимало колишніх радянських республік скористалися нагодою позбутися "братніх" обіймів північного союзника. Грузія навесні 1999 р. припинила членство у системі колективної безпеки СНД і висунула вимогу до російських миротворчих військ залишити зону грузиноабхазького конфлікту, оскільки Росія упереджено ставиться до грузинської сторони. Одночасно Тбілісі підтвердив свій стратегічний зовнішньополітичний орієнтир - Об'єднана Європа і НАТО. З вимогами виведення з своєї території російських військ тоді ж звернувся до Москви Туркменістан. У квітні 1999 р. на самміті НАТО Узбекистан проголосив свій намір долучитися до ГУАМ - альтернативного СНД об'єднання пострадянських республік. Не вбачаючи для себе реальної користі в системі колективної безпеки СНД під верховенством Росії, Узбекистан натякнув на можливість свого виходу з цієї структури. Хоча, як відомо, народилася вона в 1992 р. саме в Ташкенті.
Ще однією ознакою провалу спроб Москви перетворити пострадянські терени на "російський світ" стала поява нових міждержавних об'єднань, альтернативних інтеграційним структурам під керівництвом Москви. Це, по-перше, ГУАМ (ГУУАМ), а по-друге, - Центральноазійське економічне співтовариство.
Найбільшу небезпеку для Росії становить ГУАМ. У жовтні 1997 р. у Страсбурзі було задекларовано створення консультативного форуму Грузії, України, Азербайджану і Молдови. На перших початках російські політологи не надавали ГУАМ значення, вважаючи його "союзом скривджених" (всі держави-члени ГУАМ сповна відчули на собі російські політичні "спецоперації"). Ситуація змінилася, коли до ГУАМ долучився Узбекистан, змінивши назву об'єднання на ГУУАМ. В Москві добре усвідомили, що на теренах колишнього СРСР з'явилася альтернатива російському диктатові. Адже відносини в новому об'єднанні будувалися на засадах взаємної поваги, а не підкорення слабших "спільним інтересам Співдружності" (тобто інтересам Москви). З'явилася можливість перетворення України на регіонального лідера. Крім того, серед економічних завдань на першому місці у країн-учасниць ГУУАМ було забезпечення транзиту кавказької та каспійської нафти в обхід Росії. Це нівелювало б залежність країн СНД від постачання російського палива.
До речі, Москва вважала взагалі всі інтеграційні проекти, ініційовані не нею, такими, що суперечать російським державним інтересам. Свого часу на цьому наголошувалося у доповіді начальника Служби зовнішньої розвідки С.Примакова, після чого президент Єльцин призначив його на пост міністра закордонних справ. Тому Росія робила все можливе, аби розвалити ГУУАМ. Досить зазначити, що тільки через чотири роки після проголошення створення цієї організації, лідери держав-учасниць спромоглися подолати опір та підписати елементарні установчі документи ГУУАМ. До червня 2001 р. самміти президентів з цього приводу постійно зривалися.15 Тим не менше, ГУУАМ виявився показовим сигналом про невдачу російських спроб перетворити СНД на зону російських виключних інтересів. Співдружність взагалі перетворилася на "президентський клуб". Навіть мер Москви Ю.Лужков був змушений визнати:
"Надо прежде всего признать, что, действуя на протяжении шести лет - с 1992 по 1997 год - по алгоритму "никуда они не денутся", мы перегнули палку... Уровень антироссийской интоксикации в некоторых странах СНГ достиг опасных размеров, а понятие интеграции оказалось дискредитированным".16
Саме тому Росія втратила інтерес до старих інтеграційних проектів, визнавши їх банкрутство. Заступник керівника адміністрації президента РФ С.Приходько заявив агенству "Інтерфакс", що перед виконавчою владою Росії немає завдань про створення нових союзних структур між Росією, Білорусією і Україною. Так він прокоментував наміри учасників конференції "Україна, Білорусь, Росія - союз неминучий" закликати президентів трьох слов'янських держав утворити тристоронній міждержавний союз.17 Більш того, виступаючи на 37-й Міжнародній конференції з питань безпеки в Мюнхені в січні 2001 р., секретар Ради безпеки РФ С.Іванов заявив: у керівництві Росії відбулося "певне переосмислення основних напрямів російської політики в СНД". Кремль дійшов висновку, що "перетворення Співдружності на повноцінне інтегроване об'єднання у найближчій перспективі неможливе", тому пріоритет надоватиметься "розвитку двосторонніх відносин з країнами СНД".18
Така несподівана
Loading...

 
 

Цікаве