WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

таким боргом російська економіка може й не впоратися.
Натомість Москва всіляко наголошує на проблемі радянських боргів. Згідно оприлюднених нею в 1993 р. даних, сума зовнішнього державного боргу СРСРнаприкінці 1991 р. становила $81 млрд. Крім того, ще існувала заборгованість за лендлізом на 800 млн. доларів; за кредити, залучені радянськими підприємствами та організаціями - $1 млрд., борг країнам Ради економічної взаємодопомоги - 17,3 млрд. перевідних рублів.
Москва заявляла, що бере виплату цього боргу на себе разом із правами на загальносоюзну спадщину (так званий "нульовий варіант"). Щоправда, всі знали про існування окрім боргів СРСР також і боргів іноземних країн самому Радянському Союзові - $74 млрд. і 47,9 млрд. перевідних рублів. Проте Москва всіма засобами переконувала, нібито ці суми вже ніколи не вдасться повернути, тому на них не слід розраховувати. Сьогодні ми знаємо, що далеко не всі боржники СРСР є неплатоспроможними. Багато хто платить. Не завжди грошима, частіше товарами, послугами, укладанням договорів на розробку своїх корисних копалин саме з російськими компаніями - форми розрахунків досить різноманітні. Крім того, великі західні кредитори виявляли зацікавленість перекупити в Росії її кредиторські права щодо окремих держав, винних Радянському Союзові. Росія сьогодні вільно оперує цими можливостями в своїх інтересах, тоді як Україна залишається ні з чим. Хоча українська частка в радянських боргах складає $13,5 млрд. і 2,8 млрд. перевідних рублів, зате в активах - $12,1 млрд., 7,8 млрд. перевідних рублів, 42,1 т. золота і майна за кордоном на 600 млн.руб.
Останні дві цифри досить лукаві. По-перше, ніхто не зможе перевірити російські дані про наявність у золотому запасі СРСР лише 259 т. золота. Скоріш за все, ці дані штучно занижені. Адже при оцінці радянського майна за кордоном Москва використовувала їх балансову вартість, котра в десятки разів менша за ринкову. Комерційний продаж тільки деяких об'єктів, старовинних особняків з радянської власності в західноєвропейських столицях може принести більше коштів, ніж проголошені Москвою 3,5 млрд. руб. балансової вартості всього закордонного майна СРСР. А по-друге, як уже зазначалося вище, Росія так і не надала інформації щодо обсягів резервного і алмазного фондів, інвестицій СРСР за кордоном, союзних банківських активів.
З огляду на те, з якою наполегливістю Росія нав'язує Україні "нульовий варіант", тільки впевнюєшся у великих українських втратах від нього. Окрім України практично всі держави СНД піддалися російському тиску й погодилися на "нульовий варіант". Тільки Верховна Рада України, передбачаючи для народу великий економічний збиток від нього, не ратифікувала відповідної угоди. Проте Росія у своїй практичній діяльності вдає, начебто Україна погодилася з "нулем". Адже Київ так і не висунув Росії претензій, намагаючись не дратувати північного сусіда до вирішення інших проблем: з розподілом Чорноморського флоту, з Великим договором, з делімітацією кордонів...
Однак час спливає, проблеми двосторонніх стосунків не розв'язуються, а українська частка союзної спадщини працює на російську економіку. І чим далі, тим складніше примусити Москву хоча б це визнати. Росія сама собі вибачає свої борги Україні. Наприклад, свого часу українська сторона домоглася обговорення з росіянами конкретних об'єктів радянської нерухомості в 36 країнах. Згідно Дагомизької домовленості двох президентів від 23 червня 1992 р. Україна наполягала на передачі цих об'єктів у свою власність, реалізуючі право на союзну спадщину. Але Росія, по-перше, зменшила перелік до 10 країн, по-друге, погодилася надати об'єкти в цих державах тільки в оренду і, по-третє, лише за умови погодження України на "нульовий варіант".
Задум Росії цілком прозорий - примусити Україну змиритися з втратою своєї частки союзної спадщини. І навіть додатково заробити на цьому. Так, виходячи з частки УРСР в загальносоюзному майні (16,37%), українська частина Військово-Морського Флоту СРСР складала більше, ніж весь Чорноморський флот. Росія, приватизувавши радянський військовий флот, не лише нічого не відшкодувала Україні, але й домоглася розподілу 50/50 тих з'єднань Чорноморського флоту, які дислокувалися на українській території. Між іншим, згідно нашого законодавства все, що знаходилося в Україні станом на 1 грудня 1991 р., мало беззаперечно перейти в її власність.
Можна пригадати й безліч культурних цінностей з України, котрі перебувають в Росії, здебільшого в музеях Москви і Санкт-Петербурга. За даними Інституту археології НАН України, перелік складає майже 700 назв. Так, практично весь античний відділ Ермітажу складається з українських матеріалів: розкопки з Криму, Одещини, Миколаївщини. А розкопки пам'яток передфракійського часу на території Закарпатської області протягом 1980-х - початку 1990-х рр. займають цілий зал експозиції Ермітажу. Тільки після п'ятирічної тяганини Росія таки погодилася повернути до Києва фрески Михайлівського Золотоверхого собору ХП ст., відбудованого Україною. Щоправда, йдеться лише про ті фрески, котрі були вивезені німцями з окупованого Києва, а після війни перевезені з Німеччини прямо до Росії. У той же час вдвічі більше фресок, вивезених із Києва до московських і ленінградських музеїв під конвоєм НКВС у 1930-ті рр., так і залишаються там. Віддавати цінності Росія не бажає, але можливо українській владі колись вдасться щось повернути.
Крім того, архівна спадщина. Зокрема, архів Запорізького Війська, що потрапив до російських рук після зруйнування Січі, знаходиться в Росії. Доступ до його документів українським дослідникам штучно обмежений. Приблизно 2 тисячі теле- і кінофільмів, зроблених на наших студіях, зберігаються в архіві колишнього СРСР. Спроби Міністерства культури України повернути їх додому наштовхуються на принципове непорозуміння російської сторони.
Якщо вже Росія настільки бажає бути головним і єдиним правонаступником СРСР, то має бути послідовною: брати на себе не лише активи й зовнішні борги Радянського Союзу, але й внутрішні борги. Зокрема, перед громадянами України, які акумулювали свої кошти на кореспондентських рахунках Ощадбанку СРСР. Станом на 1 січня 1991 р. всі ці кошти - 84,3 млрд. руб. - перерахували на кореспондентський рахунок правління "Сбербанка" в Москву. Гроші чималі, відповідно до курсу рубля до долара - 0,56 руб., це становить 150,5 мільярдів доларів США. Зникнути в нікуди вони просто не могли і майже 10 років працюють на економіку Росії. Недаремно Москва з 1992 р. так наполягала на віднесенні боргів Ощадбанку СРСР до внутрішніх боргів республік, щоб не повертати велетенські кошти. Тепер Україна змушена з великими труднощами знаходити гроші, аби дещо відшкодувати хоча б громадянам віком понад 80 років. На 2001 р. у держбюджеті на це передбачено 200 млн. грн., тоді як повертати кошти має Росія. Адже на початку 1990-х рр. ці величезні суми сформували могутні фінансові потоки російського бізнесу.
Так, усі основні активи
Loading...

 
 

Цікаве